День соборності (День злуки) України — 22 січня — один з найвидатніших днів у її історії. 21 січня 2020 року минає 30 років від величного вшанування цієї дати — живого ланцюга між головними містами Галичини та столицею Києвом. Організовували його на добу раніше, бо 21.01.1990 року була неділя, вихідний день.

Тридцять років для історії країни — це мить, а для окремої людини — це половина життя в дорослому віці. Тож іноді важко відновити у пам’яті докладний перебіг навіть такої неординарної акції, а варто було б перерахувати прізвища сотень невтомних представників громадських організацій Львівщини, завдяки жертовній праці яких і вдалося проведення живого ланцюга.

У цьому тексті буде фігурувати здебільшого громадська організація Народний Рух України, бо НРУ на той час охоплював майже усі національно-демократичні  організації: Українську Гельсинську Спілку, Товариство української мови ім. Тараса Шевченка, Товариство Лева, «Меморіал» та інші. Усі члени цих об’єднань долучилися до організації вшанування Дня злуки 1990-го року.

Досвід Прибалтики

Ідея живого ланцюга прийшла в Україну з Прибалтики. 23 серпня 1989 року о 19-й годині громадяни трьох прибалтійських республік провели акцію у вигляді живого ланцюга протяжністю 600 км від Вільнюса через Ригу до Таллінна  як протест проти підписання у цей день 1939 року секретного пакту Молотова – Ріббентропа, наслідком якого стала окупація СРСР Литви, Латвії та Естонії. Автором ідеї називають лідера Народного фронту Естонії Едгара Савісаара. Організовували її разом з естонцями Народний фронт Латвії і рух «Саюдіс» Литви. Назвали цю акцію «Балтійський шлях», в народі — «Балтійська хвиля». Основним досягненням балтійського живого ланцюга стало те, що СРСР визнав факт існування секретного пакту Молотова–Ріббентропа і оголосив його недійсним. У 1991 році Литва, Латвія та Естонія відновили свою незалежність. До речі, ЮНЕСКО назвала живий ланцюг «Балтійський шлях» феноменом ненасильницького опору і внесла документи про нього у реєстр «Пам’ять світу».

Відомі українські дисиденти брати Михайло та Богдан Горині, які співпрацювали з Народними фронтами згаданих країн, образно кажучи, привезли цю ідею в Україну та запропонували організувати аналогічний живий ланцюг з назвою «Українська хвиля» між Львовом і Києвом для відзначення 71-річниці Дня злуки 1919 року ЗУНР і УНР. Львівська крайова Рада НРУ призначила мене відповідальним за організацію живого ланцюга на Львівщині. Куратором підготовки «Української хвилі» по усіх областях її пролягання був Богдан Горинь. Кілька разів він проводив наради у місті Рівному з представниками цих областей, відповідальними за організацію живого ланцюга.

У Львівській крайовій Раді НРУ задовго до Дня злуки спочатку планувалось, що живий ланцюг проходитиме вздовж основної дороги Львів — Київ через Броди, Рівне, Житомир. Під кінець грудня змінили маршрут на Львів — Тернопіль — Рівне — Житомир — Київ, а ще через неповних два тижні до участі у цій акції остаточно приєдналася Івано-Франківська область і до попереднього маршруту долучився відрізок Івано-Франківськ — Стрий — Львів. Загальна довжина маршруту «Української хвилі» сягнула понад 770 км. Також вирішили, що розміщення шеренги людей буде на правому боці дороги в напрямі Києва.

Від грудня 1989 року Крайова Рада Руху почала поширювати у ЗМІ Львова та на мітингах оголошення із закликом до громадян взяти участь у творенні живого ланцюга у переддень Дня злуки, а в процесі підготовки до цієї події — повідомлення про усі зміни, які вносились до плану проведення акції.

Велика Рада НРУ 13 січня 1990 року у Києві провела засідання за участю відомих українських істориків, присвячене історичній даті возз’єднання  УНР і ЗУНР. На цьому засіданні Рада прийняла звернення до усіх громадян України взяти активну участь у святкуванні Дня соборності 21-22 січня.  А 15 січня Центральний Провід НРУ своє засідання присвятив аналізу стану готовності обласних організацій НРУ до святкування Дня соборності. Секретаріат Руху випустив листівку, в якій закликав до боротьби за незалежність України.

Львівська частина маршруту ланцюга починалася від межі області, що проходить за селом Лисовичі Стрийського району, і далі через міста Моршин, Стрий, Миколаїв, Львів, Золочів, а закінчувалася за селом Плугів Золочівського району. Загалом за показами спідометра автомобіля — 184 км.

Сьогодні, при наявності стільникового зв’язку, смартфонів та планшетів із Google-Maps і GPS, сотні тисяч людей можна було б розставити у шеренгу довжиною 184 км, не встаючи з  дивана. Тоді ж довелося на автомобілі повільно та з численними зупинками проїхати весь цей маршрут, позначаючи на довжелезному рулоні паперу усі великі та малі перехрестя, кілометрові стовпи, придорожні дороговкази та всякі інші ознаки. Опісля розділили весь маршрут на п’ятикілометрові ділянки дороги і пропонували представникам підприємств та організацій вибирати ділянку для свого колективу. На кожну таку ділянку призначали старшого, який мав бути з синьо-жовтою пов’язкою на рукаві. Також на ці ділянки скеровували лікаря з автомобілем і аптечкою. Старший ділянки отримував список підприємств та організацій, закріплених за цією п’ятикілометровою ділянкою, формував з цих колективів групу активістів, які мали відвідати усі навколишні села, аби вияснити кількість бажаючих долучитися до живого ланцюга та скорегувати їх конкретне розміщення.

Від розірваної шеренги –  до генерала в СБУ

Організацію живого ланцюга на відрізку маршруту від села Лисовичі Стрийського району до Миколаєва Львівська крайова Рада Руху доручила Стрийській, Сколівській, Дрогобицькій та Миколаївській районним організаціям НРУ. Старшим куратором призначили члена Крайової Ради НРУ Бурлакова В.М. Слід зазначити, що виконав він це доручення по-військовому «чітко», за винятком однієї деталі — розмістив (свідомо чи несвідомо) шеренгу на лівому боці дороги, а не на правому в напрямку руху до Києва. Через це біля м. Миколаєва шеренга була розірвана і люди не могли о 12 годині взятися за руки. Чому по-військовому? Тому що після майже трьох років роботи у Центральному керівництві НРУ то заступником голови Руху, то керівником Секретаріату Бурлаков В.М. перейшов на легальну службу у Центральне управління Служби безпеки України і швидко дослужився до звання генерала.

Транспорт. На початку 1990 року ні великих автобусів, ані малих «бусиків» у приватній власності громадян не було, тож без допомоги багатьох керівників підприємств та їхніх профспілкових комітетів не було б змоги такій великій кількості людей добиратися до місця їх дислокації у живому ланцюгу, а приватних легкових авто не вистачило б, хоч було їх вздовж маршруту ланцюга дуже багато.

Фінанси. Мені не відомо про те, чи  Львівська крайова Рада або Центральний Провід НРУ виділяли якісь кошти на проведення цієї акції. Знаю, що якась частина службових автобусів була заправлена за кошти підприємств, а іншим заправку оплачували самі учасники акції. Уся моя участь в організації живого ланцюга також була безоплатною.

У суботу, 20 січня 1990 року, Львівська крайова Рада НРУ організувала урочисті проводи делегації до Києва для участі у мітингу, який був запланований на наступний день на Софіївській площі. Серед членів делегації були артисти Святослав Максимчук та Віктор Морозов, заступник голови Товариства української мови ім. Тараса Шевченка Ігор Мельник, молоді хлопці у стрілецьких одностроях Ярослав Мудрий, Тарас Кулай, Степан Снищук, вчителька Любомира Литвинчук, лікарка Ольга Хома, журналісти, фоторепортери та старший групи Степан Войтина.  Делегація від’їхала на чотирьох автомобілях (усього разом з водіями – 18 осіб), повезла звернення до народу України, яке й зачитав Святослав Максимчук 21 січня на велелюдному урочистому мітингу біля Софії Київської.

Того святкового ранку 21 січня вулиці Львова заполонив небачений досі рух людей, авто, автобусів, замаєних у синьо-жовті кольори, а на багатьох, визначених для проходження живого ланцюга вулицях, учасники акції стояли у п’ять і більше шеренг. Така ж картина спостерігалася і в інших населених пунктах Львівщини, через які пролягав маршрут живого ланцюга, і майже по усій території нашої області учасники ланцюга стояли на віддалі витягнутих рук. Кілька тисяч львів’ян поїхали для підсилення рядів у Тернопільську, Рівненську, Житомирську та Київську області. В усіх містах, через які пролягав маршрут живого ланцюга, цього дня пройшли велелюдні мітинги. У Львові мітинг розпочався о 17-й годині біля пам’ятника Іванові Франкові.

Про різні масові акції, на яких не сталося якоїсь надзвичайної події, прийнято говорити, що вони пройшли спокійно, але про «Українську хвилю» у день 21 січня 1990 року такого не скажеш, бо скрізь у морі людей вирували емоції, та при цьому у цей день на Львівщині не було зафіксовано жодного неприємного випадку. Навіть львівські автоінспектори винятково дружньо ставилися до учасників дорожнього руху, чого за ними раніше не спостерігалося.

Звісно, спогади про цю величну акцію були б повнішими та цікавішими, якщо б до їх написання долучилися сотні учасників живого ланцюга.

Богдан Андрусів