І хоча ідеолог «Слуги народу» Руслан Стефанчук поспішив відхреститись від слів свого колеги, все ж така заява отримала значний резонанс – особливо на тлі відводу військових сил із Станиці Луганської.

ІА «Вголос» запитало в політтехнолога Тараса Загороднього, політичного експерта Олександра Антонюка та політичного аналітика Олександра Солонька про причини та наслідки таких дій команди президента України.

Чи може заява Богдана стати передумовою до автономії окупованого регіону?

Тарас Загородній:

Особисто я зовсім не розумію, що мав на увазі пан Богдан. У нас ніхто не забороняв спілкуватись російською ні на сході України, ні в будь-якій іншій частині держави. Що стосується Луганська та Донецька, то цей регіон завжди був російськомовний, тому таку заяву я вважаю незрозумілою. Крім того, у цих областях завжди без проблем розуміли українську мову, тому мовного бар’єру теж немає. Такі заяви зовсім не є передумовою встановлення миру на Донбасі, оскільки ми маємо саме російську агресію. У Криму, наприклад, всього було 4 або 5 українських шкіл. Росія переслідує власні інтереси, і вона «грає» на мовному питанні, яке гостро в Україні не стоїть. Тому я вважаю причинно-наслідковий зв’язок порушеним.

Олександр Антонюк:

Я вважаю, що така заява відразу стає підставою переглянути компетентність і доцільність Андрія Богдана на посаді, яку він обіймає. У нас є чіткий закон про мову, тому це питання просто не варто «роздувати». Сам Богдан мав би розуміти, що мовним питанням зараз будуть спекулювати «Опоблок» та «Опозиційна платформа – «За життя», чим вони і розколюють наше суспільство. Для глави Офісу президента має бути очевидним, що мова, прапор і герб – це базові речі, на яких тримається ідентичність нації. Тому я вважаю, що Володимир Зеленський мав би переглянути цю посаду.

Олександр Солонько

Керівник Офісу президента дає чіткий «пас» у бік країни-агресора

Цю дискусію треба починати із розумінням, чи це є заява від безграмотності чи від злого умислу. Можливо, Богдан справді є такий «серйозний» юрист. Я не бачу причин для таких заяв, адже Росія у війні проти України використовує таку маніпуляцію, як захист російськомовного населення, і тут керівник Офісу президента дає такий чіткий «пас» у бік країни-агресора.

Це штучний розкол у країні, який уже намагались втілити. Найяскравіший приклад – це мовний закон Ківалова-Колесніченка у 2012 році. Зараз виходить, що Богдан своїми заявами фактично робить те саме. Таким способом він або хоче легітимізувати претензії Путіна до України, або сам не розуміє, що робить. Очевидно, що це може мати погані наслідки для України, незважаючи на причину такої заяви. Тому ми повинні вимагати пояснень від президента і його оточення: чи це некомпетентність одного політика, чи чітка політика здачі України. Мова – це дуже зручна ціль для атаки як із боку Путіна, так і з боку «медведчуків».

А як ви загалом оцінюєте політику президента щодо завершення війни на Сході?

Тарас Загородній:

Зеленський повернув Леоніда Кучму у Мінський процес, і я вважаю це рішення доцільним. Кучма, будучи на посаді президента України, своєю поведінкою показав, що він, незважаючи ні на що, є державником. Ми пам’ятаємо ситуацію з Кримом у 1994-му році. У 2003-му році Кучма не побоявся мобілізувати війська для захисту острова Тузла і показати «кігті». Думаю, що Кучма правильний переговорник і йому під силу зрушити деякі питання, зокрема обмін полоненими.

Я на цю всю ситуацію дивлюсь із обережним оптимізмом, бо я прихильник того, щоб ми виходили на прямий діалог із РФ, адже без цього ніяк. Це необхідно для того, щоб ми виходили з війни з позитивними результатами для нас, бо, на жаль, війна виснажує Україну більше, ніж агресора.

Росії на руку, щоб Україна стала федеративною республікою, тому думаю, що ці заяви про мову – це намагання «промацати» реакцію суспільства і Москви.

Олександр Антонюк:

Поки що якоїсь політики стосовно війни з РФ ми не бачимо, і Зеленському у цих питаннях допомагає Кучма. Стратегічного бачення сам президент, я вважаю, не має. Завершення цієї війни можливе лише за умови, що цей конфлікт завершить сама Російська Федерація, по-іншому ніяк. Якщо бути відвертим, то Росія не вважає Україну незалежною державою і тому буде робити все для того, щоб ми були в орбіті економічного впливу Москви, а в якому утворенні – це вже питання інше.

Ні від самого початку передвиборчої кампанії, ні після призначення Володимира Зеленського президентом я ні разу від нього не чув слова «унітарна», коли він говорив про Україну. Такі речі теж викликають деяку настороженість.

Олександр Солонько:

Я не бачу жодної політики. Є якісь хаотичні заяви та перші зовнішньополітичні провали, а сформованої політики немає. Звісно, треба розуміти, що повернення права голосу Росії у ПАРЄ почалось за президентства Порошенка, але Зеленський їздив на зустрічі до очільників європейських держав, які в підсумку проголосували за повноцінне повернення РФ до ПАРЄ. Тобто його переговори провалились. Ось це і є висновок про його політику.

Також є багато олігархів, які пов’язані з командою Зеленського і яким треба робити власний бізнес. Вони не зацікавлені в захисті державних кордонів України. Тому я не бачу жодної волі президента до боротьби і намагань якісно вирішити проблему війни в Україні.

Також на користь відсутності політики президента свідчить його заява, що він готовий спілкуватись із Путіним, не запитавши, чи готовий президент Росії спілкуватись із Зеленським. У РФ хочуть, щоб Україна розмовляла із терористами напряму. Тому такі заяви можуть свідчити про те, що переговори з окупантами таки готуються.

Чи можна виведення військ із Станиці Луганської і заяву Богдана про надання російській мові статусу другої офіційної у деяких регіонах України назвати поступовою здачею окупованої території України?

Тарас Загородній:

Світові лідери користуються зовнішньополітичною недосвідченістю команди Зеленського

Нічого такого ще не відбувається, щоб говорити про здачу територій чи щось тому подібне. Щодо російської мови, то я не бачу, як можна встановити її державною у деяких областях України. Ми єдина країна, тому українська мова є державною на територій всієї держави. У Конституції України сказано, що ми сприяємо розвитку російської та інших мов, але при тому українська залишається єдиною державною.

Також Росія може скористатись відведенням військ для того, щоб потім знову повернутись і загарбати територію. Як ми знаємо, Москва ніколи не виконує своїх зобов’язань. Хоча, можливо, тут іде більш тонка гра, адже РФ має інтереси, щоб із неї зняли санкції та повернули колишні права. Якщо ми припинимо війну у гарячому варіанті і перестануть помирати наші воїни, то це вже буде великий крок. Щоправда, світові лідери поки користуються зовнішньополітичною недосвідченістю команди Зеленського для того, щоб завдяки Україні повирішувати свої питання і відновити торгівлю з Росією.

Олександр Антонюк:

Якщо умовно завтра відбудеться ескалація конфлікту з боку Росії й окуповані території відійдуть до Росії, то тоді це дійсно можна буде вважати здачею. Я думаю, що зараз іде тактичне перегрупування. Наскільки я розумію, у Станиці Луганській на території ОРДЛО представники ОБСЄ теж фіксують відведення військової техніки, а до якого етапу це триватиме, поки говорити рано. Заява про мову може вести до федералізації України чи розколу суспільства, тому це створює ризик невтримання своїх позицій у разі ескалації конфлікту, але поки що не більше.

Олександр Солонько:

Для України момент виведення військових сил із станиці Луганської є дуже неприємним, але треба розуміти, що це виведення військ мало би бути взаємним. Наші військові повідомляють, що їм невідомо, чи відводяться війська супротивника. Якщо цього не робиться, то я не бачу причин відводити наші війська, тим більше це українська територія і ми маємо повний суверенітет над нею, хоча б на папері.

То хто ж і у який спосіб нині може реально захистити інтереси України на Сході?

Тарас Загородній:

Насамперед це націоналісти. Судячи з логіки їхньої поведінки, ми можемо зробити висновки, що «Свобода» може дуже активно захищати проукраїнські інтереси і відверто протистояти реваншистським силам. Партія Порошенка теж декларує захист держави та її територій, інше питання, на що вона спроможна.

Дуже цікавою стосовно цього питання буде позиція «Слуги народу», адже ми усі розуміємо, що вони набрали дуже різних людей із різними ідеологічними поглядами, тому, імовірно, частина із них теж буде чинити спротив антиукраїнським рішенням.

Олександр Антонюк:

Я думаю, що тут доцільно говорити не про політичні сили, а про політичні середовища. Це можуть бути люди із різних партій, бо їх насправді є багато і серед націоналістів, і серед лібералів та інших політсил. Захищати Україну, її мову та армію повинні патріоти своєї держави, зокрема російськомовні громадяни, які повинні розуміти, що таке державна мова. Тобто не йдеться про інфантильних парламентарів, а про свідомих політиків. Такі люди можуть бути і у «Свободі», і у «Батьківщині», і в будь-якій іншій політичній партії, зокрема, навіть в опозиційних силах. Погляди патріота зі Львова, звичайно, відрізняються від поглядів такого ж патріота з Луганська, але я, будучи в «Айдарі», бачив дуже багато людей, які щиро люблять Україну і на Сході.

Олександр Солонько:

У принципі наш досвід вже показав, що у плані адекватного розуміння ситуації у нас на такі речі здатна лише «Свобода». Більшість політичних сил намагається підлаштуватися під кон’юктуру виборця, а він втомився від війни. Люди хочуть миру, їсти та реалізовувати себе і для цього багато «зробила» наша попередня влада. Замість того, щоб спертись на народ, закликати його до боротьби і пояснити, що ми всі повинні себе в чомусь обмежувати, вони зробили так, що люди мають воювати і не відкривати рот, а влада продовжувала торгувати з Росією.

Зараз у багатьох українців сформувалось викривлене уявлення, що ця війна – не їхня справа, а справа олігархічних кланів, які на ній заробляють. Такий попит серед виборців був створений і таку пропозицію зараз намагаються давати усі партії. Тему війни стараються замовчувати, не загострюватись на ній і на можливому військовому вирішенні цього питання. Я не кажу, що військовий варіант є єдиним чи пріоритетнішим, ніж дипломатичний , але як опція він залишається. Тому мені здається, що лише націоналісти враховують цю опцію.