Опозиційним політикам це не дуже подобається. Але народ поки що в цілому задоволений. Суспільство не любить розбиратися в юридичних тонкощах і аналізувати якість ухвалених законів. Маси тішить сам факт, що відбуваються якісь дії замість довгої балаканини і затягування до безкінечності. На хвилі популярності Зеленський оголосив про намір скасувати мораторій на продаж землі – питання, яке довгий час відкладалося у довгий ящик і було та є предметом запеклих суперечок в Україні.

Мораторій на торгівлю землею сільгосппризначення продовжували сім разів, починаючи з 2000 року Продовжували, посилаючись на різні моменти. Основний – загроза, що всю землю скуплять іноземці та олігархи за безцінь, а українське село повністю вимре. Також наводили дані суспільної думки, де переважна більшість українців виступали проти продажу землі. Роки йшли. Село дійсно поступово вимирало. Аграрні олігархи і великі холдинги багатіли. Зараз вони контролюють до 15% земель. Середній клас у селі за довгі роки так і не з’явився. А мораторій з тимчасового заходу перетворився у постійний.

Усім відомо про виняткову родючість українських ґрунтів. Але не всі знають, що валова додана вартість у розрахунку на один гектар землі в Україні суттєво нижча, ніж в розвинених країнах світу. Наприклад, валова додана вартість 1 га у Франції становила — 2 239 доларів, у США — 1 414 долари, Бразилії — 1 266 доларів, Аргентині — 773 долари, Канаді — 604 долари, в Росії — 527 доларів. В Україні ж лише 416 доларів з гектару. Попри важливе місце АПК в структурі української економіки, наше сільське господарство дуже відстає у продуктивності.

В Україні налічується близько 6,9 млн власників паїв. Понад 1,5 мільйона з них мають вік більше 70 років. Зрозуміло, що займатися фермерством пенсіонери вже не будуть. За час дії мораторію вже помер 1 мільйон власників паїв. Не всі змогли переоформити їх на спадкоємців. Оскільки продавати землю заборонено, більшість власників паїв здає її в оренду. Вартість оренди одного гектару сільськогосподарської землі в Україні невисока і рідко перевищує 60–80 доларів. Чимало аналітиків вважає таку цифру заниженою у 2-3 рази. Звісно, крупні орендатори зацікавлені платити менше. Вони контролюють ситуацію, бо великого вибору у селян немає.

Але те, що торгівля землею заборонена, не означає, що її не продають. Насправді в Україні давно функціонує нелегальний ринок торгівлі землею аграрного призначення. Інтернет рясніє повідомленнями про продаж паю. Зацікавлені особи знають, що є кілька методів купити заборонену законом ділянку. Частина з них пов’язана із зміною цільового призначення чи укладенням договору оренди на 50 років. Частина передбачає створення фіктивного боргу і під його погашення через суд позбавлення паю. Зрозуміло, що часто тут не обійтися без допомоги чиновників. А там, де є нелегальні схеми, створюються благодатні умови для корупції.

Абсолютно вільного і лібералізованого ринку землі фактично немає

Сьогодні у світі справді залишилося не так багато країн, в яких повністю заборонена торгівля сільськогосподарською землею. Це Північна Корея, Куба, Венесуела, Демократична Республіка Конго, Таджикистан та Україна. Список точно не найбагатших і успішних держав світу. В усіх інших ринок землі функціонує. З іншого боку, через специфіку аграрної сфери, він чітко регулюється і має певні рамки. Абсолютно вільного і лібералізованого ринку землі фактично немає. Навпаки, більшість держав накладає на учасників ринкових відносин з приводу купівлі-продажу землі багато обмежень.

Загалом виділяють кілька підходів до торгівлі землею для сільського господарства: майже повністю відкритий ринок, де землю можуть придбати і громадяни, і іноземці, ринок з обмеженнями щодо розмірів земельних ділянок, ринок, де купувати землю можуть тільки громадяни певної країни і які вже займаються сільським господарством. Також є обмеження щодо суб’єктів ринку – фізичних та юридичних осіб, щодо допустимого рівня концентрації землі на певній території у одних руках та інші.

Як правило, для фізичних осіб максимальний розмір угідь у власності є менший, ніж у юридичних осіб. Він може сягати кількох сот га. Іноді придбати землю можна лише у визначеному радіусі від місця проживання покупця. В країнах ЄС часто дозволяють продаж землі іноземним компаніям за умови, що вони походять з Євросоюзу. Поширена практика оподаткування продажу земельної ділянки, який може становити кілька відсотків від її вартості. Це певною мірою захищає від можливих спекуляцій і частих перепродажів. Загалом модель ринку залежить і від природних умов країни. У США велика частина землі, яка обробляється, зосереджена у крупного аграрного бізнесу. Також правила торгівлі землею відрізняються у кожного штату. Натомість у Європі багато господарств фермерського типу з відносно невеликими площами. Наш сусід Польща робить ставку саме на сімейні фермерські господарства. Судячи з розвитку аграрного сектору там, їй це непогано вдається.

В окремих країнах місцева влада може вимагати від потенційного покупця інформацію про те, що він має досвід ведення сільського господарства. В інших діє пріоритет на купівлю землі за особами, які проживають в цій місцевості, ділянки яких розташовані по сусідству. Або ж за тими, хто раніше орендував землю. Деякі держави (наприклад, Німеччина) практикують можливість зупинити операцію купівлі-продажу, якщо влада має підозру, що земля купується не для ведення сільського господарства або ж є ризик спекуляції. Також угода може бути анульована, якщо покупець землі через деякий час вирішить змінити цільове призначення. Можливо, дещо з цього слід запозичити в майбутньому і Україні?

Цікавий варіант виходу із ситуації пропонують націоналісти. Зокрема, ВО «Свобода» у програмі передбачила можливість продажу паїв за ринковою ціною, але лише державному земельному банку. Державний банк зможе потім надавати землю у довгострокову оренду. Такий механізм заслуговує на увагу. Бо частина власників паїв дійсно має намір їх продати. Але не має юридичних механізмів і побоюється шахраїв. Реалізація землі за ринковою ціною дасть змогу людям отримати кошти, які потім можна буде вкласти у сферу економіки. Навіть якщо ці гроші не перетворяться в інвестицію, не стануть основою для розвитку власної справи, вони здатні стимулювати внутрішнє споживання.

Запровадження ринку землі нинішньою владою містить в собі багато невідомого

Запровадження ринку землі нинішньою владою містить в собі багато невідомого. І це насторожує. Кому дозволять купувати землю і в яких обсягах? Які гарантії того, що земля не опиниться в руках великих олігархів тепер вже на праві повної власності? Як бути з продажем землі іноземцям? Чітких відповідей на ці запитання немає. З іншого боку, хто заважав попередникам розробити за великий проміжок часу оптимальний варіант функціонування ринку землі для України? Сумнівно, що модель тотальної заборони на торгівлю землею сільськогосподарського призначення є найкращим варіантом і може існувати вічно.

Відкриття ринку землі має чимало ризиків. Проте за правильних підходів може стати стимулом для розвитку аграрного сектору. Що краще – лишати все як є чи спробувати запустити обмежені ринкові механізми? Чи усвідомлює нова і поки що дуже самовпевнена влада, які соціально-економічні наслідки може мати їхня некомпетентність у разі провалу земельної реформи? Дізнаємося про це вже найближчим часом.

Петро Герасименко, спеціально для “Вголосу”