І додав: «Нещодавно президент Зеленський обіцяв показати всьому світу, з яких рахунків фінансується партія Медведчука і чи українська ця партія взагалі. Це гарний привід почати дізнаватися про джерела, які утримують політичну надбудову агента кремлівського кума».

Та ще й Нацрада з питань телебачення та радіомовлення подала позов до суду щодо припинення ліцензії товариства «Новини 24 години», а до холдингу входить і телеканал, що належить Медведчуку, – NewsOne.

Сам же Медведчук не розгубився і днями встиг злітати до свого кума у Москву. І, звичайно, ж не забув поскаржитися на українського президента, мовляв, той – узурпатор та порушник Конституції. Путін відразу ж відреагував. «Це буде великою помилкою»: попередив він Зеленського, якщо той переслідуватиме його кума Медведчука та його політсилу.

Тож про те, яких дій можна очікувати від Путіна щодо України у разі незгоди із його заявою, як на можливі ультиматуми реагуватиме український президент та що буде із самим Медведчуком, «Вголос» поцікавився у політологів Петра Олещука, Олеся Донія, керівника Центру правового аналізу та дослідження політичних ризиків Михайла Дяденка і кандидата політичних наук Ігоря Петренка.

Путін захищатиме свого кума?

Петро Олещук:

Це не прості слова з вуст Путіна, адже він та його оточення намагаються тримати імідж тих, хто за свої слова відповідає. І протидіяти в основному вони можуть у питанні з обміном полоненими, бо це досить болюча тема для нашого президента. А ми добре пам’ятаємо, що раніше завжди питання обміну полонених вирішувалося саме через Медведчука – і це була досить принципова позиція Росії. Тому і зараз, попри всі заяви, Росія може спокійно заявити, що матиме справу з Україною лише у разі, якщо у Медведчука і його партії в Україні проблем не буде.

Ігор Петренко:

Я дуже сумніваюся у тому, що Путін настільки зацікавлений у відстоюванні позиції Медведчука, що зараз, коли є можливість прямого діалогу з українським керівництвом, буде ризикувати власними інтересами у світі.

Хоча спецслужбівці своїх не кидають – і, якщо говорити про Медведчука, то нашу владу можуть просто попросити, щоб кума Путіна не садили, чи сильно не утискали, але я сумніваюся у тому, що ми побачимо радикальні дії з боку Росії. Тим більше зараз Путін зацікавлений у налагодженні відносин з Україною, аби на Росію зменшили тиск країни Заходу, а сам російський президент із західними партнерами міг налагодити співпрацю.

Михайло Дяденко:

На відміну від команди Порошенка, команда Зеленського не сприймає Медведчука

Ми вже мали можливість переконатися, що перемовини з Росією можливі і без посередництва Медведчука, хоча він і намагався монополізувати канал зв’язку з Путіним та замкнути перемовини на собі. Однак, на відміну від команди Порошенка, команда Зеленського не сприймає Медведчука, ні як посередника, ні в будь-якій іншій ролі. Тому і була така жорстка реакція на його спроби вклинитись у процес переговорів щодо обміну незаконно утримуваних у РФ українських моряків та інших бранців Кремля.

Хоча, з іншого боку, результат, який показала партія «Опозиційна платформа – За життя» на парламентських виборах, не влаштовує Путіна, адже де-факто фракція у такому складі не може якимось чином впливати на формування політичного порядку денного, тому Медведчук, як політичний актив, впав у ціні у північних сусідів.

Олесь Доній:

Позитивним моментом для України є вже те, що нова влада вирішила чітко обмежити політичний вплив Медведчука і, на відміну від Порошенка, вилучити Медведчука з переговорної групи в Мінську, обмежити його політично-економічні впливи – а це зменшення впливу безпосередньо Кремля через український політикум всередині України.

Зрозуміло, що після цього можна було очікувати негативної реакції з боку Росії, адже якщо зменшити вплив Медведчука, Путін буде незадоволений. То, як наслідок, можна очікувати від Росії активних дій: наприклад, активізації військових зіткнень на сході України, економічних санкцій щодо України з боку Росії. Хоча наша країна має бути до них готова і взагалі максимально обмежити економічні взаємостосунки з Росією. А от що може бути реальною проблемою, це ситуація з обміном українських полонених у подальшому, точніше – її зрив. Та хоча це може стати для України проблемним моментом, сподіватимемося, що тиск з боку західних партнерів буде більшим. Адже, на мою думку, обмін заручниками відбувається під чітким посередництвом США.

Як реагуватиме Зеленський на можливі ультиматуми?

Ігор Петренко:

Якщо Путін висуне Зеленському вимоги, думаю, наш президент реагуватиме досить категорично

Якщо Путін з приводу того ж Медведчука висуне Зеленському вимоги, думаю, наш президент реагуватиме на них досить категорично. Бо Медведчука як Зеленський, так і Богдан не сприймають. Кажуть навіть, що у Медведчука з Богданом є якийсь конфлікт. Та все ж у цій ситуації варто говорити про ефективність: бо якщо Зеленський та Путін можуть домовлятися напряму, навіщо тоді їм Медведчук як зайва ланка? І навіть більше скажу: є інформація, що той обмін полонених, який відбувся, був не завдяки, а всупереч Медведчуку.

Михайло Дяденко:

Певен, що жодних поступок з боку Зеленського не буде. Психотип його особистості – це авторитарний лідер, який дуже складно змінює рішення, які він ухвалив, або ж оцінку, яка сформувалась у нього щодо тої чи іншої людини. Тож навряд чи варто очікувати зміни його позиції щодо Медведчука. І якщо Путін буде тиснути у цьому питанні, це, навпаки, погіршить ставлення президента Зеленського щодо путінського кума.

Що буде надалі із самим Медведчуком?

Петро Олещук:

Основний ресурс Медведчука – це його дружні стосунки з Путіним. А в умовах, коли Зеленський постійно говорить про мир, звільнення заручників, важко говорити про загрози для Медведчука з боку нової влади. Бо Зеленський постійно ставить себе у залежність від переговорів з Росією, ще й публічно, що й обмежує йому тут можливості для маневрів.

Якщо говорити про те, що Зеленський залежний чи незалежний від Медведчука і як до цього поставляться його прихильники, тут варто пам’ятати і про те, що прихильники Порошенка також висловлювались не дуже позитивно, однак Порошенко все ж постійно звертався до Медведчука, наприклад, у питанні звільнення полонених тощо.

Ігор Петренко:

Нова українська влада вважає Медведчука абсолютно зайвим елементом у відносинах із Росією. Керівники Росії та України готові домовлятися напряму, і жодних посередників їм не треба. Для них Медведчук – чужорідний організм, або й навіть шкідливий, тому, звичайно, що політичний вплив Медведчука намагатимуться обвалити. Для цього новій владі просто потрібно зробити жорсткішим контроль щодо фінансування телевізійних каналів та політичних партій.

Та й «Опозиційна платформа» – це теж досить різношерста політсила, там навіть є різні групи впливу: група Льовочкіна-Бойка, Фірташа, Рабіновича. Тому не виключено, що нова влада може просто зіграти  на розколі «Опоплатформи». А якщо Медведчук втратить ресурси, якими він володів, це буде вагомий удар по ньому, адже він сам електорально є дуже слабким гравцем через те, що токсичний – як для політиків, які навколо нього є, так і для більшості українців. Якщо ж говорити про результати «Опозиційної платформи» – це результат Юрія Бойка, підтримка якого сягає 8-9%. Тому ми маємо шанс побачити там групу Ахметова разом, а Медведчук у такому разі залишиться в меншості.

Хоча можливий і інший варіант, коли ігноруватимуть всі потуги Медведчука щодо залучення його до переговорів, але водночас не вчинятимуть радикальних дій проти нього. Та, зважаючи на нинішню ситуацію, думаю, це просто буде гра на обнулення політичного впливу Медведчука з боку Володимира Зеленського та Андрія Богдана.

Михайло Дяденко:

Медведчук намагатиметься стати фронтменом фракції ОПЗЖ, хоча навряд чи Бойко погодиться з таким розвитком подій. Якщо в Україні хоча б частково запрацюють обіцяні реформи, буде запроваджено ринок землі, стабілізовано тарифи на житлово-комунальні послуги, і далі зростатиме економіка, то з часом партія ОПЗЖ втратить свою електоральну базу і може зійти з політичної арени, адже «Слуга народу» суттєво переманила на свою сторону її електорат. А політсила президента ставить на перший план, хоча подекуди і популістські (скасування недоторканності, закон про імпічмент тощо), однак популярні та довгоочікувані для виборців рішення, відсуваючи на задній план конфліктні питання, що розколюють суспільство. Тож якщо партія влади не допустить критичних помилок, то після наступних парламентських виборів політична зоря Медведчука, якщо і не погасне, то суттєво втратить у своїй вазі.

Марія Волошин, “Вголос”