«Ми збудуємо країну інших можливостей», – під час інавгурації дав надію українцям чинний Президент Володимир Зеленський.

«Ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами – в обороні рідної землі, японцями – у технологіях, швейцарцями – в умінні щасливо жити одне з одним, незважаючи на будь-які розбіжності», – зазначив тоді гарант і заявив про початок нової епохи.

І вже як президент не раз наголошував, що збирається створити комфортні умови для ведення бізнесу в Україні, підписав і указ про невідкладні реформи в Україні – аби українці стали жити краще і поверталися із заробітків додому, незважаючи на війну у країні, корупцію та ще безліч інших старих і нових проблем.

У команді гаранта також пообіцяли і посадки ледь не щотижня, і курс на діджиталізацію, і деофшоризацію бізнесу, інвестиції і ще багато чого.

«Я хочу, щоб тут були “бабки” (гроші. — ред.) в безпеці, щоб усі світові компанії приїжджали сюди і вкладали», – наголошував Зеленський.

Відтак про те, що мав би робити український Президент Володимир Зеленський, аби  наша країна справді розвивалася? Зокрема, у політиці, економічній сфері та у міжнародній політиці? Про це «Вголос» запитав у експертів.

Андрій Золотарьов, політтехнолог:

Варто розуміти, що країні потрібна перш за все не декомунізація, а модернізація. Бо минула влада перейменуванням назв просто прикривала те, що нічого в країні реально не змінювалося. Треба, щоб влада була не інструментом збагачення, а реалізовувала політичні програми та ідеї.

Перш за все треба бути послідовними і не шукати поганих вовків у судах, держустановах і замінювати їх на інших – чим займається команда чинного президента. Потрібні раціональні зміни, адже дуже скоро у нашій країні буде більше тих, кого треба годувати, аніж тих, хто працює.

Президент вже сьогодні має знати, якою має бути країна через 20 років, знати, яку державу він хоче вибудувати і від сьогодні готувати відповідних фахівців. Знати, до прикладу, чи це буде аграрна країна, чи логістичний хаб між Європою та Азією, тим більше, що такого розуміння в нашій країні не було протягом 25 років.

Також, що дуже важливо: наша країна має перестати бути засобом заробляння грошей та ресурсною територією для можновладців та олігархів. Країні потрібне реальне очищення влади, і боротьба з корупцією – тут лише один із інструментів. При цьому економічна та соціальна політика має грунтуватися на більшій свободі праці, щоб держава перестала бути стаціонарним рекетиром.

До того ж влада повинна думати, не де позичити гроші, (як було за президентства Порошенка), а як нам їх заробити, аби наша країна не була ресурсом для інших держав.

Михайло Дяденко, керівник Центру правового аналізу та дослідження політичних ризиків:

Потрібне перезавантаження правоохоронних органів та ліквідація корупційних схем

В Україні тісно переплелися бізнес, політика, кумівство, хабарництво, тому головна проблема для Президента на сьогодні – це кадрова політика. Почати потрібно з перезавантаження правоохоронних органів, перш за все – НАБУ, САП, ДБР – і не лише шляхом зміни їх керівників, а й зміни законів, які регулюють їхню діяльність. Бо якщо глянути на порядок формування відповідних конкурсних комісій, хто входить до їх складу, як вони призначалися, щоб зрозуміти, що про незалежність там можна лише мріяти. Тому варто було б, як мінімум, повернути підконтрольність цих органів одній із гілок влади, щоб, наприклад, було зрозуміло, що за діяльність керівника ДБР відповідає, наприклад, Президент України, у якого є прізвище та ім’я.

Другий серйозний блок – це ліквідація численних корупційних схем, закладених попередньою владою в чинне законодавство. До прикладу, протягом останніх років десятки тисяч українців, які є представниками бізнесу, так й просто заможні люди, зіткнулися з ситуацією, коли в них «без суду і слідства» з використанням злочинних схем відбирають нерухомість чи корпоративні права. І  поки такі ганебні явища не зникнуть, сподіватися на якісь успіхи навряд чи варто.

Вадим Трюхан, дипломат:

Президент України – людина, яка керує реалізацією зовнішньої політики, хоча зовнішньополітичний курс країни і визначає ВРУ. Тому Зеленський мав би приділити максимум уваги зміцненню української дипломатичної служби. А саме: забезпечити ротацію керівних кадрів. Нагадаю, що після того, як в Україні призначили нового міністра закордонних справ, жодного заступника міністра не звільнили, при цьому не призначили і жодного нового посла. Тому варто було би здійснити ротацію хоча б декого із заступників міністра, а також тих послів, які вже тривалий час перебувають на посаді.

При цьому заповнити вакансії у тих країнах, де немає послів – у ключових державах світу, зокрема у США та Китаї. Немає також повноцінного посла у Брюсселі при ЄС, адже посол України у Бельгії за сумісництвом – представник України при ЄС. І це у ситуації, коли європейська інтеграція є пріоритетом зовнішньої політики України – а це взагалі нонсенс, який триває протягом трьох років.

Також необхідно переглянути дипломатичну присутність України за кордоном, зокрема у таких регіонах як Африка, Латинська Америка і частково Азія. У нас просто немає посольств у великих країнах Африки, які відіграють серйозну роль на міжнародній арені. При цьому на дуже низькому рівні – торгово-економічні відносини нашої країни з цими державами. А це важливо, бо для того, аби Україна підвищувала свою політичну роль на міжнародній арені, вона має використовувати для цього торгово-економічні та гуманітарні важелі.

Важливо також, щоб на повну запрацювало агентство з підтримки експорту і  наші підприємці могли отримувати інформацію про пільгові кредити та допомогу у питаннях просування їхньої продукції на інші ринки. Бо без підтримки держави освоювати ринки, зокрема в Африці, Америці, Азії досить складно. Тим більше торгівля – це інструмент просування політичних інтересів.  А щодо гуманітарних зв’язків, було оголошено, що Україна створить відповідний інститут – схожий до тих інституцій, які просувають у різних країнах світу свою культуру і мову. А він досі не запрацював, а треба, щоб він був присутній у всіх регіонах світу.

При цьому успішність на зовнішній арені залежить і від внутрішньої політики. Тому чим більш консолідованими будуть політичні еліти та населення країни, тим легше буде Зеленському як очільнику країни підтримувати і просувати політичний імідж України за кордоном.

Дружні відносини з країнами-сусідами також є запорукою розвитку країни та її зв’язків з рештою світу. А протягом останніх п’яти років у відносинах з тими ж поляками, угорцями та словаками у нас було багато проблем, пов’язаних із мовою, освітою та історією. Зараз же наш Президент задав непоганий тон у  відносинах з Польщею. Треба працювати і з угорцями – і ті питання, які можуть стати подразниками у відносинах країн, обговорювати заздалегідь, а не ставити вже всіх потім перед фактом.

Ігор Петренко, кандидат політичних наук:

Треба розуміти: один в полі не воїн, тому Президент попри всі й     ого повноваження навряд чи сам зможе організувати комплексний процес змін на краще. Адже Президент в Україні – це зазвичай арбітр, який пропонує певні правила гри, акумулює відповідні ресурси, надає гарантії певним зацікавленим групам, аби ті були відповідно зацікавлені у розвитку своєму та країни.

Акцент треба робити не на спекулятивному капіталі, як робить частина наших олігархів, а на безпосередньому виробництві тих підприємців, які створюють нові місця, безпосередньо продукують ВВП країни, аби потім не виникало криз у державі.

Необхідно стимулювати в Україні той бізнес, який є прибутковим і відлучити від влади олігархів, які заробляють на кризах

Безумовно, важлива також кадрова політика, ще й враховуючи те, що до певних персон у чинному Уряді є запитання, а до того ж немає конкретної програми його дій. А ми ж розуміємо, що слово Президента вирішальне: як у питаннях позиції фракції, так і у питаннях Уряду. Тому важливо, щоб Уряд показав економічні точки зростання. Зокрема, йдеться про зростання у реальному секторі економіки: у промисловості, розвитку високих технологій, варто також правильно стимулювати бізнес до того, аби виробляти більшість продуктів з високою доданою вартістю.

Треба також шукати інвесторів, але при цьому пам’ятати: кредити МВФ – це не інвестиції. Варто акумулювати внутрішній інвестиційний ресурс,  стимулювати в Україні той бізнес, який є прибутковим: вкладати у гірно-металургійну галузь, агробізнес. Також, що важливо: треба відлучити від влади   тих олігархів, які заробляють на кризах: таким у нас був Порошенко, такий у нас є Коломойський. Бо у нас деолігархізація – примітивна: попередня влада  просто наживалася – за принципом «забрати і поділити». Треба нарешті реально боротися із олігархічними групами, які мають виключно спекулятивні інтереси в країні: заробляють на кризах, зокрема фінансових, займаються віджимом через суди тощо.

Також варто інвестувати в інфраструктуру, адже це стимулює господарсько-економічну діяльність і покращує ведення бізнесу. Загалом наша держава повинна займатися певним рівнем державного протекціонізму власних компаній. І чим більше ми продукції із часткою доданої вартості вироблятимемо і продаватимемо на своїй території, тим більше зростатиме  ВВП країни  і  відповідно – доходи громадян.

Зараз багато говорять про необхідність покарання за корупцію. Безумовно, це важливо, але не треба вдаватися до популізму і вдягати рожеві окуляри. Треба подумати, як змінити систему стимулу корупціонерів. Ми повинні говорити, як мінімум, про мінімізацію рівня корупції у країні. А невідворотність покарання – це важлива передумова дотримання законів.

Олег Пендзин, економіст:

Для того, аби зростав показник ВВП країни, треба у нашій державі виготовляти кінцеву продукцію із доданою вартістю. При цьому припиняти експортувати з України сировину і починати виготовляти кінцевий продукт, який споживає населення. Для цього потрібно розвивати промисловість, розвиток якої забезпечить необхідну кількість робочих місць. Бо індустріалізоване сільське господарство не створює додаткових робочих місць, а навпаки їх зменшує.  Також необхідно створювати нові технології.

А в програмі дій Уряду немає жодного слова про промисловість. Тому незрозуміло, як втілюватимуть в життя заяви про необхідність створення мільйона робочих місць у країні. Бо у нас кажуть про залучення інвестицій, але нічого не хочуть робити для того, аби стимулювати інвестора приходити сюди.   А має ж бути реальна боротьба з корупцією та створення однакових умов для всіх, бо це фундамент економічного розвитку. І якщо при наявності внутрішнього ринку не створювати жодних преференцій для внутрішнього товаровиробника,  то великим компаніям краще завести сюди готовий товар, який виробили у сусідній країні, аніж створювати тут виробництво. Тому іншого шляху немає: аби у нашій країні були робочі місця, треба створювати преференції для вітчизняних товаровиробників. А не блокувати, як у нас протягом останніх п’яти років, створено експортно-кредитне агентство, які досить поширені у світі і допомагають просувати товари на світові ринки.

За стратегічного інвестора треба боротися – не обіцяти захист, а говорити про конкретні дії, яким чином у країні будуть сприяти інвестиціям. Треба  здійснювати структурні реформи. Якщо цього не відбудеться, ми завжди будемо аграрною країною із низьким рівнем доходу населення. А всі ті побажання українського народу з приводу подолання бідності так і залишаться побажаннями.  Тим більше українці у липні обирали президента не для того, щоб він просто був очільником країни протягом наступних п’яти років, а для того, аби життя в Україні стало кращим, люди не їхали за кордон, а рівень життя підвищився. А це можна зробити тільки шляхом повторної індустріалізації країни.