Днями під час засідання підготовчої групи новообраних нардепів представники “Слуги народу” Дмитро Разумков та “ЄС” Ірина Геращенко посперечались з членом “Опозиційної платформи – За життя” Вадимом Рабіновичем через мову.


Опісля одіозний друг не менш одіозного Рабіновича Шуфрич заявив: принципово і «в знак протесту» буде говорити в Раді російською. Та й всі його однопартійці не мають наміру в діловому спілкуванні в Парламенті послуговуватись українською мовою.

Натомість українці, яких гостро болить питання мови, згадали «розмальованого» Шуфрича та курйозний випадок у минулій Раді, коли вищезгаданий нардеп у кулуарах Ради після ухвалення закону про підтримку української мови почув: «Непорядок. Таке свято, а Шуфрич не битий. Шо це відбувається?»

Та сміх сміхом, але це вже переходить межі. Бо пояснювати, переконувати чи навіть просто натовкти пику не допомагає – завжди знайдуться унікали (досить часто одні й ті ж), які вперто зневажатимуть нашу державну мову та на 5-му році війни з Росією відстоюватимуть мову агресора.

Хоча Разумков, якого сватають на спікера нової Ради, і «включив Парубія» та пригрозив вимикати мікрофон нардепам, які ігнорують українську, проте «опозиційники» здаватися і не думають.

Тож про те, чи каратимуть Шуфрича і компанію за ігнорування державної мови, «Вголос» поцікавився у громадської діячки Лариси Ніцой, політолога та адвоката Олександра Мусієнка та політичного експерта Валерія Гончарука.

Чому депутати-«опозиційники» взагалі дозволяють собі говорити не державною мовою у Раді?

Валерій Гончарук:

“Опозиційна платформа – За життя” – це політична сила, яка орієнтується на проросійський електорат. Наголошую – не на російськомовний, а проросійський. Під час виборчої кампанії вони чітко артикулювали необхідність захисту російської мови, мови національних меншин, виступали за скасування мовної статті в законі про освіту, ліквідацію мовних квот на радіо та телебаченні. З боку відверте нехтування використання української мови виглядає як прагнення загнати себе в російськомовне гетто. Така тактика допомагає цементувати власний електорат, але не дає змоги вийти за його межі.

Олександр Мусієнко:

Рабіновича взяли на засідання, аби вчинити провокацію

Ми побачили, що порівняно із попереднім засіданням цієї робочої групи, де був присутній Льовочкін і Шуфрич, які, до речі, спілкувалися виключно українською мовою на попередньому засіданні, на це засідання вже взяли із собою Рабіновича. І взяли саме для того, аби спеціально вчинити провокацію та показати це все в артистичній манері, йому притаманній. При цьому потім ще й сказати, що «нас підтримали російськомовні і ми будемо відстоювати їхні права та інтереси, вимагатимемо скачування закону про мову тощо». До того ж  Рабінович з’явився на цьому засіданні, аби перевірити, як на це реагуватиме головуючий Разумков, очевидно, що майбутній спікер Парламенту. Тому провокація мала чітку мету: аби Разумков дав слабину та заплющив на їхню російську мову очі. А згодом депутати-«опозиційники» сказали би своїм виборцям: «Дивіться, ми відстояли своє право говорити російською мовою!».

Лариса Ніцой:

Тому вже існування цієї партії і полягає у тому, аби вносити розкол в українські ряди, колотнечу, щоб давати привід Росії на своїх телеканалах показувати цю українську колотнечу. Хоча українцям вже має бути до спини те, що про нас каже і показує Росія. Ми повинні дбати про своє, зокрема про те, аби законів України дотримувались.

Як їх за таке мали б карати?

Лариса Ніцой:

Та, на жаль, новий мовний закон, який Шуфрич і Рабінович відмовились виконувати, є недосконалим. І про це я та інші неодноразово попереджали ще до його ухвали. Однак автори, які відстоювали цей закон, виявилися слабкодухими та безхребетними і намагалися догодити от таким шуфричам і мураєвим, тому прийняли норми, які на Шуфрича і Мураєва не впливають, а вони тепер цим і користуються.

По-перше, у законі про мову немає у переліку осіб, які обов’язково повинні володіти українською мовою, таких посадовців, як народні депутати. І взагалі це хитра така штука у цьому законі про мову, хоча і є відсилання на закон про Регламент Верховної Ради. У законі ж про «Регламент Верховної Ради України»  (у ст. 2, П.3) написано: «… робота органів та посадових осіб ВРУ повинна здійснюватись державною мовою». Але знову ж таки немає там фрази «народні депутати». Тому й дивує чи й навіть обурює: як могли уникнути цієї ключової фрази – як у законі про мову, так і у законі про Регламент ВРУ? Натомість тепер нам ще треба буде вислухати від тих же рабіновичів: депутати – це посадові особи, органи ВРУ чи хто взагалі? І це замість того, щоб у законі просто прописати просту фразу «народні депутати».

По-друге: як буде діяти цей закон? А ніяк! Бо не можна за допомогою цього закону притягнути ні Шуфрича, ні Рабіновича до відповідальності, тому що, незважаючи на те, що у законі прописані за таке штрафи, ці норми набудуть чинності вже через три (!) роки.

Хоча законом про мову покарання не передбачене, але передбачене іншими законами. У нас є рішення Конституційного Суду за 1999 рік, у якому сказано, що українська мова повинна бути обов’язковим засобом спілкування в усіх сферах публічного життя у нашій країні. А Рабінович і Шуфрич, перебуваючи у Верховній Раді, перебувають у публічній сфері. А ще у нас є Кримінальний кодекс України, ст. 382, в якій прописано, що треба робити з людьми, які навмисне (!) не виконують рішення Конституційного Суду. А Шуфрич і Рабінович зумисне (!) не виконують це рішення, принципово відмовляються. А у Кримінальному кодексі за це вже є і штраф, і навіть позбавлення волі за невиконання рішення Конституційного Суду.

У рішеннях КС і ККУ там чітко прописано, що робити з мураєвими, шуфричами та рабіновичами – штрафувати або садити до в’язниці.

Тому я б порадила керівництву Верховної Ради дотримуватися і надалі законів України, а рішення КС і ККУ таким є, адже там чітко прописано, що робити з мураєвими, шуфричами та рабіновичами – штрафувати або садити до в’язниці.

Олександр Мусієнко:

При цьому можна ж таким депутатам вимикати їм мікрофони і закликати говорити українською мовою. Тому надалі, якщо спікеру Ради про це нагадуватимуть, він зупинятиме таких депутатів, якщо це  буде, до прикладу, той же Разумков. На мою думку, він буде зацікавлений, аби показувати, що він голова Верховної Ради і депутати мають поважати його, президію та інших депутатів Парламенту.

Чи може дійти до радикальних методів покарання та що взагалі буде із цими депутатами?

Валерій Гончарук:

Безумовно, що поведінка окремих представників ОПЗЖ має суто провокативний характер, тому я не виключаю фізичні сутички через мовне питання як в стінах Парламенту, так і за його межами.

Лариса Ніцой:

У цій Верховній Раді до бійки через мову не дійде. Громадські діячі, якщо перестрінуть, можуть застосувати силу проти таких депутатів, а у Парламенті такого не буде, тому що пішла мода на «прилизаність». Головне себе вести прилизано, пахнути і ходити з манікюром, щоб всі європейці бачили, що ми теж європейці. І розбиратися кулаками з Шуфричем і Мураєвим через мову не входить у межі «прилизаності». А ж «Свободи» немає у Раді, яка кулаками могла би розібратися з такими особинами в українському політикумі.

Олександр Мусієнко:

Все залежить від спікера в Раді. У Парламенті попередньої каденції голова Верховної Ради Парубій говорив, що будуть просто вимикати  мікрофони, коли народні обранці виступатимуть недержавною – російською – мовою. І вимикали. Тому весь «Опозиційний блок» – той же Вілкул та всі інші його однопартійці, котрі часто виступали, прекрасно заговорили українською мовою. Те ж саме стосується і Шуфрича – а він добре знає українську мову і добре нею спілкується, – та й інших.

Чи не візьмуть за правило виступати в Раді не державною мовою інші депутати?

Мураєв, Шуфрич і Рабінович – українофоби, вони принципово показують свою зневагу до української мови, народу та Української держави

Лариса Ніцой:

Так, адже Мураєв, Шуфрич і Рабінович – українофоби, які не люблять українську мову та зневажають її, показують таким чином приклад іншим. Але нам байдуже: люблять вони українську мову чи ні – вони повинні дотримуватися закону, бо українська – державна мова, а вони – посадові особи. А вони ж принципово показують свою зневагу до державного символу – української мови – і до нас як народу та Української держави. І їм за це нічого нема. Ніхто їх за це не хоче покарати, хоча можна знайти важелі за бажання. Тому, оскільки таких депутатів ніхто не карає, вони й дають сигнал іншим, таким самим українофобам, які їх і привели до влади або тим, кому «какая разніца»: робіть, як ми, і вам теж нічого за це не буде.

Олександр Мусієнко:

Для депутатів, до прикладу, зі «Слуги народу» найкращим прикладом має стати Разумков, який все-таки продемонстрував, що він добре володіє державною мовою і не має жодних проблем, аби нею розмовляти. І саме він стане для них хорошим прикладом того, що треба спілкуватися українською. А щодо інших – це все залежатиме від реакції спікера Ради. Якщо депутати побачать, що він різко реагує та вимикає мікрофони та не дає висловити думку, коли народні обранці починають виступати російською, тоді нардепи заговорять українською. А якщо побачать, що можливість є, тоді самі пробуватимуть, як Рабінович чи Шуфрич, виступати російською.