Адже Парламент 9-го скликання оновиться аж на 80% і стане молодшим на 7,4 років. Зі старих політиків переобратися змогли лише 82 народні депутати. Натомість 342 стануть нардепами вперше.

Найбільше “старої гвардії” мають у своєму складі партії “Європейська солідарність” та “Опозиційні платформа – За життя” (по 17). Найбільше молодих – президентська партія. 

При цьому досить несподівано (або й не зовсім) цього разу повз Раду впевнено «пролетіли» багато відомих політиків. Це такі одіозні персони, як заступник голови парламентської фракції БПП Кононенко, ще один близький соратник Порошенка Грановський, фігурант багатьох розслідувань щодо корупції в оборонному комплексі України Пашинський, головний шоумен Ради восьмого скликання Ляшко, один із найдосвідченіших «регіоналів» Ківалов, феєричні брати Добкіни та інші. 

Тепер же коронні місця впевнено займуть переважно молоді недосвідчені (хоча й наразі ще політично незаплямовані). Серед них – ведучий Олександр Скічко, весільний фотограф від партії “Слуга народу” Сергій Штепа, який «побив» одіозного Богуслаєва, ресторатор та телеведучий Микола Тищенко, актор студії “Квартал-95” Юрій Корявченков, більше відомий як Юзик, та інші.

Але усі ці весільні фотографи, коміки, телеведучі, співаки бентежать лише на перший погляд. Бо у Раді минулого скликання були свої одіозні особи: добкіни, парасюки, козаки гаврилюки, барни та інші…

Отож поки одні радіють, що більше не бачитимуть ці нестерпні обличчя у Раді, інші бідкаються: а як «нові» тепер працюватимуть без досвіду і навіть вищої освіти?  

То ж позитивним чи негативним є таке радикальне оновлення Ради, «Вголос» поцікавився у експерта Українського інституту майбутнього Юрія Романенка, політолога, професора кафедри політології НаУКМА Олексія Гараня, політичного експерта Валерія Гончарука та політолога і керівника Центру правового аналізу та дослідження політичних ризиків Михайла Дяденка.

В оновлений Парламент потрапили люди, які політикою до цього не займалися. Наскільки це позитивно чи негативно для країни? 

Юрій Романенко:

У Верховній Раді партія Зеленського вже має монобільшість. І тут основний сюрприз у тому, що «Слуга народу» взяла так багато голосів на мажоритарці. Бо я особисто сумнівався у тому, що буде така велика цифра нардепів, зважаючи на те, які люди по багатьох округах йшли у депутати: без будь-якої історії, з поганою освітою чи взагалі без неї. І навіть смішно, коли на багатьох округах тих же Ківалова, Литвина та інших представників «старої еліти» перемогли люди без освіти чи якогось незрозумілого виду діяльності. 

«Антисистемний настрій українців і зіграв злий жарт з нашими старими «елітаріями», яких просто красномовно послали»

У Запорізькій області, до прикладу, Богуслаєва (одіозного політика-мільйонера) «побив» весільний фотограф. А річ у тому, що саме антисистемний настрій українців і зіграв злий жарт з нашими старими «елітаріями», яких просто красномовно послали подалі. І таким чином люди без історії перемогли тих, хто десятками років сидів у Раді. І такі «монстри», як Пашинський, Ківалов, люди, які йшли по округах Кернеса, тощо – вони всі дружно і голосно «пролетіли». 

Олексій Гарань:

Оновлення в українському Парламенті відбувалося і раніше. Можна провести паралелі з 2014 роком, тоді теж Рада оновилася на 56% і депутатами стали  багато громадських активістів: майданівців, АТОвців, волонтерів. Дехто з них себе у Раді реалізував, а декого «стара» система просто переламала і вони стали її частиною, як-от Мосійчук чи Парасюк. Щодо інших, то Семенченко – приклад політичного авантюриста, той же Парасюк виявився емоційно неврівноваженим, козак Гаврилюк взагалі був не готовий до цієї роботи. Були і позитивні приклади.

Однак зараз ситуація унікальна: такого оновлення ми ще не бачили за час незалежності країни. Списки партій дуже різні, а деякі «нові обличчя» вже добре себе зарекомендували у громадській активності. 

Валерій Гончарук: 

Оновлення Парламенту – це природний політичний процес. Наприклад, у США переобирають 80-90% депутатів. Однак у нашому випадку основною проблемою є те, що переважна більшість новообраних депутатів не має досвіду не лише депутатської, але й політичної і навіть громадської діяльності. Хоча ця тенденція вже була притаманна й для попереднього складу ВР, коли у Парламент прийшли “комбати” без належного досвіду парламентської роботи. Цього разу прийшли діячі шоу-бізнесу.

Михайло Дяденко: 

Питання в тому, наскільки буде компетентним Офіс президента України та Уряд. Якщо президентські та урядові законопроєкти будуть фахові, тоді особливої проблеми в компетентності депутатів не буде, хоча, звичайно, хотілося б бачити професіональну дискусію і в Парламенті. 

Що ці депутати без політичного досвіду робитимуть у Раді далі? Чим допоможе їм навчання (як-от нардепам від «Слуги народу», яких вчитимуть у школі економіки)?

Юрій Романенко:

Насправді все вийшло найкращим чином, як тільки можна було очікувати. Адже ми отримали і кардинально нового президента, і кардинально нову більшість у Раді. Хоча ми і не знаємо, що це буде за більшість – найімовірніше, «трухлява», там буде багато ідіотів, які пройшли на багатьох мажоритарних округах. Але піна вляжеться, бо завжди виникає необхідність у професіоналах та правильному управлінні державою. Але треба пам’ятати: не можна стару систему змінювати в межах старих уявлень. Тому масштаб завдань перед Зеленським великий. 

Проте я не боюсь того, що партія Зеленського отримала так багато голосів, незважаючи на всі розмови про загрозу диктатури. Адже якщо є така концентрація влади, значить є така сама концентрація відповідальності. І тепер президентові важко буде казати, що це «папірєднікі вінавати», «ми не можемо зробити, бо партнери по коаліції не хочуть голосувати» тощо. Ми тепер нічого цього слухати не будемо, бо є пряма відповідальність. Є президент, є його монокоаліція та правляча верхівка від неї – все, у вас всі карти в руках. Можете виконувати все, про що ви говорили і робити з цієї країни цукерочку. 

Олексій Гарань:

У «Слуги народу», до прикладу, список дуже різношерстий, тому виникає питання, як вони взагалі взаємодіятимуть між собою. Бо є громадські активісти, є люди Коломойського, є випадкові люди. І багато з них просто не підготовані до парламентської діяльності, як-от ресторатор Тищенко, представник шоу-бізнесу Скічко та інші. Тому «нові» обличчя у Раді – це ще не гарантія того, що вони зможуть проявитися у політиці професіоналами. Думаю, що з часом у цій фракції проявляться різні угруповання, центри впливу, тому втримати таку велику фракцію президентові Зеленському буде дуже складно. Хоча на початку своєї діяльності ці депутати триматимуться разом.

Валерій Гончарук: 

Досвід здобувають завдяки практичній діяльності. Окрім того, іноді панує спрощене уявлення про діяльність депутатів. Все ж таки вони мають штат помічників, при комітетах ВР в апараті Парламенту працюють кваліфіковані працівники, до написання законопроєктів долучають цілі науково-дослідницькі інститути та громадські організації. 

Михайло Дяденко: 

Напевне, це індивідуальне питання, адже хтось вже готовий до парламентської роботи, потрібно лише вникнути в регламентні процедури, хтось намагатиметься це швидше засвоїти, а комусь, можливо, враховуючи рівень освіти, це і не дано. 

Однак варто зауважити, що у нас же депутати перетворили Верховну Раду в «конвеєр законотворчого сміття», не кажучи вже про зловживання беззмістовними поправками, які розглядаються тижнями, через що робота Верховної Ради фактично заблокована. Тож, якщо наш парламент буде реформуватися відповідно до кращих європейських стандартів, це варто лише вітати. У такому разі необов’язково, щоб усі депутати були фаховими юристами (для цього в Парламенті є працівники секретаріатів, фахівці головного науково-експертного, головного юридичного управлінь та зрештою, помічники депутатів), важливо, щоб вони розуміли суть проблеми, яку має вирішити законопроєкт і не втрачали зв’язку з виборцями, відчували їхні потреби.

Дехто бідкається, що, мовляв, в Парламент не пройшли у достатній кількості представники так званих «старих державницьких еліт». Маючи на увазі ПЄС. Це добре чи погано?  

Юрій Романенко:

Багато хто, особливо пропагандони Петра Олексійовича, вдарилася у плач і стогін зі словами «Господи-Боже, як так сталося, що «еліту» «побили» якісь незрозумілі люди? Як вони управлятимуть? Як замість Богуслаєва пройде фотограф?…». І поки всі кричать, то не розуміють: так це і є суть революційної ситуації. Бо неможливо змінити стару систему, яка загниває, у межах старих правил. Незрозуміло лише, чому за неї так чіпляються? Вона вже мертва і не вирішить жодної базової проблеми, яка стоїть зараз на порядку денному перед Українською державою. Тому систему можна змінити тільки тоді, коли прийдуть нові люди. 

Бо вся ця «стара еліта», «червоні» директори заводів, олігархи і вся корупційна наволоч – все робили так, аби проста людина почувалася г..ном, та й зрештою вони взагалі про людей не думали. А згадували тільки тоді, коли можна було купити результати виборів, а решта часу експлуатували всю цю метушливу людську масу і отримували свої мільярдні статки. 

Олексій Гарань:

Це позитивно, що багато «нових» людей «вибили» з Ради одіозних «старих» депутатів. А те, хто прийшов їм на заміну і якими вони стануть, – це вже інше питання. І наскільки постійно ці люди працюватимуть у новому Парламенті – побачимо.  

Валерій Гончарук: 

Те, що не пройшли такі старожили української політики, як Ківалов, Литвин, Колєсніков, це добре, але, з іншого боку, пройшов Довгий, Новінський, Балога, повернувся Г. Суркіс та Медведчук, які не були депутатами ще з 2006 р. Тому поки я би не робив категоричні висновки про повне оновлення владних еліт, найімовірніше ми спостерігаємо відповідь на суспільний запит на “нові обличчя”. Але потрібно розуміти, що структура суспільства, економіки залишилася старою. І те, що персонально Коломойський, Пінчук, чи Фірташ не представлені в Парламенті, це ще не означає, що там не буде кому лобіювати їх інтересів, те саме стосується місцевих князьків, директорів потужних підприємств. 

На місцевих виборах історія із оновленням рад та «вибиванням» звідти «старих еліт» повториться?

Валерій Гончарук: 

Місцеві вибори завжди відбувалися складніше, ніж загальнонаціональні, бо на них представлена значно ширша палітра політичних сил. Адже навіть маленька партія за умови концентрації всіх ресурсів в одному регіоні може потрапити до місцевої ради. Вже не кажучи, що в нас є суто регіональні, навіть, можна сказати, містечкові партії. 

Але все ж результати місцевих виборів залежать від : а) термінів: чим ближче вони будуть, тим більша ймовірність повторення результату парламентських виборів; б) виборчої системи; в) успіхів нової влади. Проте головне те, що у різних регіонах ми можемо отримати діаметрально протилежні результати.  

Михайло Дяденко: 

Якщо нова Верховна Рада буде ухвалювати закони, які знайдуть підтримку в суспільства і виборці вважатимуть, що події рухаються у правильному напрямку, тоді на місцевих виборах висуванці партії «Слуга народу» зможуть повторити, або й навіть покращити результат. Якщо ж ми побачимо невиразну Верховну Раду, хаотичні рішення, то рейтинг може просісти. 

Юрій Романенко:

«Ми спостерігаємо оксамитову електоральну революцію, яка продовжиться на місцевих виборах»

Саме зараз ми спостерігаємо оксамитову електоральну революцію, яка розгортається у два етапи починаючи з 21 квітня. І буде ще третій етап – на місцевих виборах, на яких, найімовірніше, ця тенденція продовжиться, коли представників «старої еліти» просто «вибиватимуть», бо населення втомилося, і ми бачимо, як мільйони українців виїжджають за кордон і ненавидять владу у всіх її проявах. І аргумент про те, що «це досвідчена людина, подивіться на тих інших, та вони ж голодранці» – взагалі не аргумент, бо більшість населення України і є голодранцями, на жаль. І це реальність, такі наслідки правління «елітаріїв-професіоналів», які професійно наповнювали лише свої кишені, а населення використовували як ресурс, з якого нещадно викачували всі соки.

І саме зараз, вперше за довгий час, у президента є можливість, використовуючи високу легітимність, починати змінювати відносини у суспільстві – враховуючи, що до цього українці один одному не вірили, бо їх весь час «кидали». Бо українська криза в основі своїй має не політику чи економіку, а соціальні відносини. Адже ми вважаємо один одного г..ном і так само один до одного і ставимося, тому й живемо у г..ні. От і вся суть соціальної кризи у нашій країні. Тому треба відмовлятися від усіх цих шкідливих звичок і карати тих, хто лізе у кишеню країні та іншим – усіх цих крадіїв та паразитів, які більше нічого не вміють, окрім того, що крадуть гроші і при цьому вважають це нормальним явищем. І якщо суспільство стане на правильний шлях, то за роки чи десятиліття країна оздоровиться і жити ми будемо у зовсім іншому середовищі. 

Отож цей драматичний фундаментальний поворот, який відбувається зараз, він прекрасний, бо все відбувається без стрілянини – і країна реально отримує шанс на зміни. Бо в іншому разі, якби серйозних змін у 2019 році не відбулося, то Україна стала би мертвою тушею, яку тихенько доїдали б. 

Марія Волошин, “Вголос”