Багатостраждальний, колись народний, часопис «За вільну Україну» продовжує лихоманити. Потрапивши в лапи есдеків, видання дуже швидко набуло статусу брехливої рептильки, яка на всі заставки лаяла опозицію та всіляко підпирала антинародний режим Кучми-Медведчука-Януковича. Коли ж перемога коаліції – «Сили народу» почала видаватися все більш очевидною, фактичний власник «ЗВУ» – львівський багатій Віктор Аркадійович Трішкін «дозрів» – протягом однієї ночі і на ранок… став помаранчевим!Бажаючи, видно, одним махом різко прислужитись революції, тут же дає вказівку про перехід цілої (добре посинілої) редакції також на помаранчеве, а для того, щоб, бува, не потрактували його розпорядження неправильно, міняє… саму редакцію: колектив «ЗВУ» усуває від виконання професійних обоє ‘язків, а його роботу доручає борзописцям з «Молодої Галичини», купленої есдеками дещо раніше. Те, що «моло-догадюченята» набили руку на паплюженні Ющенка, не так важливо, бо давно відомо – немає кращих і сильніших віруючих, ніж учорашні атеїсти.

Воістину, дивні діла Твої, Господи, і Ти продовжуєш випробовувати як не цілий «вибраний народ», то, принаймні, окремих його членів. Узяти хоча б Аркадійовича. Жив собі звичайним представником середнього (на нашу думку) бізнесу і горя не знав. Аж поки чортяка не попутав з есдеками. Ті й повісили на нього – за які гріхи? – нарчасопис. От і змушений був Аркадійович перекваліфіковуватись зі знавця будівельних матеріалів на полум ‘яного публіциста.
Авторові цих рядків довелося бути свідком, як Трішкін народжував свій перший твір – невелику замітку про «дестабілізатора обстановки в регіоні Віктора Ющенка». Мамо рідна замарстинівська, яка то була мука – Аркадійович викурив пів пачки цигарок і навіть почав трохи надгризати кулькову ручку, заки гора народила мишку. Як і слід було очікувати – маленьку, сіру і непривабливу. Такий собі «антиющенківський» пук, не надто голосний, але дуже смердючий.

Далі Трішкін хутко зметикував, що – аби не мати проблем із публіцистичною творчістю – слід призначити на посаду головного редактора якусь сіру мишку і звалити на неї гору відповідальності. Мишка мала назву Кручек. Не маючи ні журналістської освіти, ні українського громадянства, не написавши самостійно навіть рядової текстівки, він оголосив себе спеціалістом з «піднімання лежачих підприємств», і всі шанобливо почали кликати його Олегом Євгеновичем. Докермував редакцією спеціаліст з піднімання до позаминулого тижня, глибоко і надійно опустивши газету в брудну есдеківську калюжу. Після цього на зборах учасників ТзОВ написав заяву про звільнення, пояснивши присутнім, що втомився через складну ситуацію в країні, у Львові, і в самій редакції. Новий керівник, запропонований Трішкіним, сповнений сил і, на відміну від попередника, нагадує скоріше гору, аніж мишу. Він також Олег, тільки що Йосипович (так!), на прізвище Говда, представлений так само гейби менеджером, якому – з його слів – все одно чим керувати: редакцією, макаронною фабрикою чи ракетним заводом. Почерк і стиль f як мовиться, знайомий до нудоти в горлі.

Бідолашна «ЗВУ”! Різко «спомаранчовілий» Трішкін, тримаючи в руках 70 відсотків статутного фонду, багаторазово повторює займенник «Я* і спокійно продовжує стару політику (див. стор.5) розправи – тепер уже руками Говди – з неугодними (даруйте за нагромадження багатьох «г»). Цинічно посміхається при цьому і обіцяє, що не звільнить жбдного працівника. Тим часом, у редакції ні для кого не є таємницею його «крилата фраза» у розмовах з Кручеком: «Посилай їх усіх на хер!*. Коли учасник зборів Ілько Колодій попросив Кручека підтвердити або заперечити таке ставлення Трішкіна до колективу, що володіє усе ж ЗО відсотками у статутному фонді, той не зміг зробити ні того, ні іншого, промимривши у відповідь щось малозрозуміле. Такою ж малозрозумілою залишається й подальша перспектива ЗВУків. Наразі вони виходять на роботу, хоча «спомаранчовілу «ЗВУ» роблять інші люди в «Молодій Галичині», котра – своєю чергою — перестала виходити.

А ТИМ ЧАСОМ…
нерозв ‘язаною залишається проблема щодо приміщення для газет з виразним українським обличчям – «За вільну Україну плюс»- та виданням Львівської об-ласноїради «Франкова криниця». Есде-ківська «ЗВУ»- займає два з половиною поверхи на вулиці Миколи Вороного, З у Львові, що становить більше, як 600 квадратних метрів, і платить за це до обласного бюджету аж… одну гривню на рік! «ЗВУ плюс»- примістилася в маленькій кімнатці, де навіть немає теле-фона, у не надто зручному районі. Редакція «Франкової криниці»- узагалі розташована в Трускавці.
В середовищі депутатів Львівської облради визріла думка, що не може не видатися слушною, – переселити обидві патріотичні редакції на Вороного, запропонувавши есдекам пошукати собі інше місце, тим паче, що – як твердять юристи – є ажзабагато підстав для розірвання договору оренди між; облрадою та «ЗВУ»- через значні порушення останньої.

Відповідне звернення «ЗВУ плюс» уже двічі надсилала до обласного парламенту, і лише деструктивна позиція «есесівців»- (фракція «Соціальна справедливість», в якій заправляють есд#ки) не дозволила скликати сесію. Тепер, з переможною ходою помаранчевої революції, крига скресла, і відновити справжню соціальну справедливість депутатам уже ніщо не заваджає. На що й сподіваються наші численні читачі.

Богдан ВОВК, головний редактор.