Днями прем’єр-міністр України Олексій Гончарук повідомив, що Кабінет міністрів схвалив фіксовану ціну на газ, яка має протриматись упродовж всього опалювального сезону. Тепер газ коштуватиме 8 грн./куб. м. “Це рекордно низька вартість для опалювального сезону за останні два роки”, – додав Гончарук.

Заява прем’єра стала причиною суперечок у соціальних мережах та у суспільстві вцілому. Одні кажуть, що це «перемога», оскільки газ тепер дешевий і буде таким протягом усього опалювального сезону. Інші кричать «зрада!», оскільки вбачають у ситуації штучне зниження тарифів, яке невідомо чим може обернутись у результаті.

То яким чином вдалось знизити ціну на газ, як поводитимуться тарифи після опалювального сезону та чи є в України передумови стати незалежною державою у цьому плані? Про це журналіст ІА «Вголос» спілкувався із експертом з економіки Борисом Кушніруком, експертом із соціальної політики Андрієм Нікончуком та колишнім міністром економіки України Володимиром Лановим.

Яким чином вдалось знизити ціну на газ і чому вона фіксована?

Борис Кушнірук:

Нам необхідно повертатись до системи абонплати

Тут потрібно розділити проблематику. По-перше, щодо ціни: вона забезпечується або тим, за яку ціну купується газ на світовому ринку (а в опалювальний сезон це завжди дорожче), або за рахунок того, що «Нафтогаз» за весняно-літній період накопичував копалину за нижчою ціною. З цієї точки зору ми маємо об’єктивну беззбиткову ціну на газ, оскільки «Нафтогаз» не продає продукт за нижчою ціною, ніж та, за яку купував. Тому з такої точки зору, ціна є абсолютно виправданою.

Чому уряд зробив тарифи фіксованими? До першого січня діють певні обов’язки, які були покладені на «Нафтогаз», згідно з якими підприємство повинне постачати газ для потреб населення. Після цієї дати такого зобов’язання формально не буде. Але це опалювальний сезон і тоді Нафтогаз може заявити, мовляв «Купуйте у мене газ за ціною, яка відповідає цінам ринку», а я нагадаю, що взимку вона більша. Це може призвести до паралічу, тому уряд пішов на правильний крок і я його очікував.

Фіксація ціни до завершення опалювального сезону є логічною, але при цьому я вважаю, що нам необхідно повертатись до системи абонплати. В чому сенс? Приблизно 99,9% населення з об’єктивних причин не мають змоги купувати газ наперед і у період весни-літа платити за весь прийдешній опалювальний сезон. Тому все залежить від того, коли буде закуплений газ: у весняно-опалювальний сезон. Для того, аби уникнути ризику зростання цін для населення, необхідно повернутись до системи абонплати. Тоді виходячи з обсягів споживання газу за попередній період, можна встановити прогнозовану ціну на газ. І можна буде вирішити одразу дві проблеми: не буде «стрибку» цін і сума платежу буде рівномірною, тому населенню буде легше платити. Крім того ще й скоротяться бюджетні субсидії, бо не буде додаткових витрат на споживання газу протягом опалювального сезону.

Андрій Нікончук:

Це називається «ручним регулюванням»

По-перше, я вважаю, що слово «рекордна» тут взагалі недоречне. «Рекорд» був би, якби ціна була в десятки разів менша, а тут її знизили буквально на кілька копійок.

В принципі, це добре тому, що фіксована ціна дещо втрачає прив’язку до світової кон’юнктури і «плаваючого» курсу. Але це називається «ручним регулюванням». Воно не дає можливості підприємствам, які купують газ на світовому ринку (а «Нафтогаз» його купує у Європи), швидко реагувати на динаміку цієї ціни. Зверніть увагу, що ціна на ринку «стрибає» вверх-вниз, вона може сьогодні подешевшати, а завтра подорожчати. А фіксована ціна  не здатна передбачити чи пристосуватись до дешевшання чи дорожчання газу.

Тут є два сценарії. Перший: на світовому ринку газ подорожчав, у державі ціна фіксована, відповідно, «Нафтогаз» вимушений купувати продукт дорожче, продавати дешевше. Від цього зростають збитки підприємства. Другий варіант: ціна в державі фіксована, а на світовому ринку впала. Це означає, що «Нафтогаз» на цьому заробляє, проте втрачає населення. В даному випадку не можна ставити на різні шальки терезів народ і «Нафтогаз», який теж є українським.

Тому будь-яке ручне регулювання є спірним, але це вимушений крок. Іншими словами, це просто спроба пережити опалювальний сезон.

Володимир Лановий:

Нічого нового, окрім гри в назви, ми тут не побачили

Ціна встановлюється національним регулятором із подачі «Нафтогазу» України. Очевидно, уряд вимагав давати пропозиції по зниженню ціни. Насправді ціна зовсім не впала. Були введені якісь поняття типу «стабільної ціни», але газ не подешевшав, 8 гривень за кубометр. Все це адміністративні маніпуляції. На ринках немає таких понять, які були запроваджені нашою владою. Все залишається в руках уряду чи Офісу Президента, тобто в руках тих, хто керує регулятором, «Нафтогазом» і міністерствами. Тому нічого нового, окрім гри в назви, ми тут не побачили.

Як себе далі поводитимуть тарифи?

Борис Кушнірук:

Все залежить від моделі, яку застосує уряд. Якщо вистачить розуміння того, що я раніше казав про абонплату, то цілком можливо втримувати тарифи доволі низькими. Зараз у світі з’явилась тенденція, що ціна на газ вже не прив’язується до ціни на нафтопродукти і вже почав формуватись доволі конкурентний ринок. Відповідно і ціни на газ будуть нижчими, ніж це було раніше, особливо, якщо його закуповувати наперед. Зрозуміло, що коли починається опалювальний сезон, то ціна може суттєво зростати. Ці ризики, знову ж таки, можна нівелювати за рахунок абонплати.

Андрій Нікончук:

Тарифи дешевшати не будуть

Точної і чіткої відповіді на це питання не може дати ніхто. Ціна на газ буде формуватись виключно на міжнародному ринку, тому якщо ціна там буде зростати, то наші тарифи теж будуть зростати. Держава буде просто вимушеною продавати цей газ суспільству за тією ціною, за якою вона його купила. Звісно, з певними націнками внутрішнього ринку і закладати у тарифи рівень підвищення мінімальної заробітної плати. Тому я не готовий стверджувати, що тарифи будуть падати, якщо ми говоримо про ціну на гарячу воду чи опалення. Я обрав саме ці тарифи, оскільки газ складає 80% собівартості цих речей. Тому тарифи дешевшати не будуть.

Володимир Лановий:

Протягом останніх років діє модель, яка забезпечує надприбутки «Нафтогазу» та інших учасників постачання газу до споживачів. Вони мають надприбутки, а ціна, за якою вони продають газ, є мінімум удвічі більшою, ніж реальна ціна на міжнародному ринку і всередині держави. Ніякого обґрунтування тут нема, є тільки зацікавленість тих чи інших лобістів щодо надприбутковості і розподілу прибутків.

Навіть Гройсман вимагав інформацію щодо фінансового плану і фінансової звітності «Нафтогазу», проте отримав відмову. Ми не знаємо, скільки вони отримали, скільки взяли собі, скільки пішло на соціальні потреби чи на виробництво. «Нафтогаз» не дає такої інформації, вважаючи себе захищеним законом навіть від уряду. Це нонсенс, безправність і невміння або небажання уряду управляти монополістами. І всіх це влаштовує.

В Україні є досить великі поклади природного газу. Чи є передумови для того, щоб Україна стала незалежною в цьому плані?

Борис Кушнірук:

Я досить скептично ставлюсь до обсягів покладів природного газу в Україні

Якщо чесно, то я досить скептично ставлюсь до обсягів покладів природного газу в Україні, вони не такі вже й великі. Україна була головним постачальником газу Радянського Союзу протягом 50-х та 60-х років минулого століття. Тому ми не можемо сказати, що у нас тут залишилась «бездонна бочка». Поклади газу, звісно, є, але, по-перше, їх треба шукати, а по-друге, вони не такі великі, щоб стверджувати, що ми можемо бути повністю незалежними у цьому плані.

Безперечно, нам потрібна фінансова модель, яка дозволить «Нафтогазу» збільшити кількість заходів із георозвідування і видобувних робіт. Це все фінанси. Ба більше, ми вже визначили, що у нас не «бездонна бочка» цього газу, тому тих покладів, які є, щоразу стає все менше. Для того, щоб хоча б підтримувати той рівень, який є, нам треба вкладати все більше і більше коштів. Тому я дуже скептично ставлюсь до фраз про те, що ми зможемо стати незалежними у цьому плані.

Андрій Нікончук:

Хто заважав протягом 5-ти років вливати гроші на геологорозвідку і на газовидобування?

Такі шанси, безумовно, є. Для цього потрібна геологорозвідка, яка у нас також є. Необхідно її результати перетворити у видобуток газу. Видобуток передбачає інвестиції. Це закупівля обладнання, ліцензій, запуск цієї діяльності і таке інше. Я протягом останніх 10 років чую, що «ми повинні збільшити обсяги видобування», «в України є прихований потенціал» і «ми повинні зменшити вартість газу для населення за рахунок внутрішнього видобування». Та от: це все казочки. За 5 років цього не відбулось, а ціна газу зросла у декілька разів. Скажіть мені, куди пішли ці гроші? Чому не на збільшення обсягів внутрішнього видобування? Я відповім: за останні 5 років «Нафтогаз» був джерелом, з якого на великий відсоток існував бюджет України. Хто заважав протягом 5-ти років вливати гроші на геологорозвідку і на газовидобування?

У нас економіку підтримує не «економічна модель», а те, що підняли вартість на газ. Люди, звісно, можуть відмовитись від таких умов, але тоді вони просто замерзнуть, от вам і «демократія».

Роман Гурський, “Вголос”