Як земельна реформа нашого земляка-емігранта Ладежинського, базована на фермерських сімейних господарствах, дала найбільш вражаючий економічний результат у повоєнному світі та стала передумовою для стрибка азійських “тигрів”.

Український емігрант в американській окупаційній адміністрації

Після Другої світової війни американська військова адміністрація мала багато нерозв’язаних проблем в окупованій Японії, Кореї і Тайвані, в яких панували феодальні середньовічні порядки, масові злидні і несправедливий розподіл землі, від якого страждали мільйони безземельних селян та батраків. Наприклад, в Японії 70% селян орендували землю у поміщиків. Найбільшою загрозою американському впливу у Східній Азії були комуністичні держави КНР та Північна Корея, в яких комуністи реалізували гасло “земля-селянам” і показово вирішили проблеми безземелля. Це було ще до того, як комуністи перейшли до насильницької колективізації, але в кінці 1940-их комуністи мали величезну популярність, а в азійських країнах, контрольованих американцями, панували злидні, бідність та нерівність.

Проте невдовзі, завдяки продуманій програмі економічних реформ, американській воєнній адміністрації вдалося не лише врятувати ці країни від жахіть комунізму, але й зробити їх успішними лідерами регіону, яких завдяки стрімкому економічному стрибку назвали “азійськими тиграми”. Буквально за кілька десятиліть ці країни з непрохідних джунглів та бамбукових селищ перетворилися на промислові мегаполіси, що виготовляють на експорт комп’ютери, гаджети, автомобілі, літаки та інноваційні технології, вирвалися до числа світових лідерів-експортерів високоточного обладнання, здійснивши небувалий економічний стрибок, який світова преса порівняла зі стрибком тигра.

Визначальна роль у проведені цих реформ належала головному раднику уряду США з питань сільського господарства в Азії, натуралізованому американцю, Вольфу Ладежинському. Народжений в Україні у 1899 році, в сім’ї нацменшин, Ладежинський після перемоги більшовиків був змушений у 1921 році покинути Україну, а в 1945 р. став автором земельної реформи, яку проводила американська адміністрація в Японії, Південній Кореї і Тайвані. Ладежинський, як вихідець з України, добре знав проблеми села і переконував американських чиновників, що в СРСР комуністи ніколи б не здобули влади, не розв’язавши земельного питання, віддавши землю селянам. “Наступним етапом їхньої політики буде примусова колективізація”, – стверджував український емігрант, прогнозуючи події 1954-1956 років у Китаї та Північній Кореї.

Як український емігрант ділив японські та корейські землі

Ладежинський почав робити те, що не вдалося зробити українській владі в часи національно-визвольних змагань

Переконавши американського генерала Макартура, який адміністрував окупованими країнами, Ладежинський почав робити те, що не вдалося зробити українській владі в часи національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Основою його реформ була аграрна політика, яка мала б стати базою для промислово-експортної революції.

Програма нашого земляка полягала у створенні малих сімейних господарств фермерського типу шляхом розподілу між селянами землі на рівні ділянки по 3 гектари. Разом з державною підтримкою, кредитуванням фермерів, навчальними програмами агрономії та механізму ринкової конкуренції, це мало створити новий тип ринку. Ладежинський виступив проти нав’язаних американцями плантаційних господарств великих землевласників за зразком латифундій, наголошуючи на вищій врожайності та результативності малих ферм, аніж великих аграрних корпорацій. Селяни, стверджував Ладежинський, вкладають у свою землю більше дбайливої праці, тому врожаї з сотки фермерської землі часто дорівнюють врожаю з гектара великих механізованих плантацій. Землю поміщиків понад 3 гектара Ладежинський радив вилучати за викуп й ділити між безземельними селянами.

Це викликало гостре несприйняття американців, які називали Ладежинського комуністом, а його реформи – “соціалізмом з чорного ходу”. Генерал Макартур висловлювався на користь більш поміркованої політики залишення землі поміщикам, за умови примусового зменшення орендної плати для селян. Це не скасовувало права власності, на противагу радикальним ідеям Ладежинського. Але український емігрант заперечував “переможцю Японії” Макартуру, який перед тим скинув атомні бомби на Хіросіму та Нагасакі, й наполягав на тому, що зменшення оренди змусить великих землевласників обробляти землю технікою і зумовить ще більше число безземельних бідняків. Крім того, Ладежинський переконував генерала, що вже з першого погляду можна побачити, чи землю обробляв власник чи орендатор. А в голодних і густонаселених азіатських країнах найважливішим є збільшення врожайності. Врешті за основу було прийнято програму Ладежинського, яка вже невдовзі дала результати, які потім республіканський конгресмен Вальтер Джудд назвав “єдиним успішним антикомуністичним кроком, зробленим нами в Азії”.

Через три роки в Японії і Кореї з’явився новий широкий клас фермерів-власників, що практично ліквідувало соціальну базу для радикальних комуністичних настроїв у японському та корейському селі. Реформа докорінно змінила всю столітню усталену структуру економіки, запровадивши ефективну модернізацію аграрних відносин: ліквідувала грабіжницьку поміщицьку ренту і дрібні фермери-власники стали отримувати зі своїх ділянок значно більший дохід, ніж в умовах оренди. А колишні поміщики, які вже не мали екстенсивних феодальних латифундій, отримали за свою землю досить непогану компенсацію та стали інвесторами в нові економічні проекти, переорієнтувавшись на інвестиції в промисловість.

Кожна родина отримала свою рівну частку землі, конкуруючи на рівній основі з сусідами, що за умов фермерського кредитування втричі підвищило врожайність в Японії, Тайвані та Південній Кореї. Фермерські родини з 7-10 людей обробляли свої ділянки так ефективно, що вже у 1960-их тайванські дрібні господарства на банановому, рисовому та овочевому ринках стали результативнішими, аніж великі плантаційні економіки інших азійських країн. Першими статтями експорту цих держав стала фермерська продукція, яка й залучала перші валютні капітали для інвестування індустріальну сферу. Ладежинський слушно вважав, що побудувати успішну економіку краще зможуть суспільства власників середнього достатку, аніж мільйони безземельних селян і купка землевласників.  Хоча деякі землевласники при цьому втратили до 90 % прибутків та земель. Але у всіх трьох країнах, підконтрольних комісії Ладежинського, не стало землевласників у золотих сорочках, як і безземельних селян без жодного капіталу. Натомість виник новий продуктивний клас фермерів з власною часткою капіталу і рівними конкурентними шансами.

Стрибок “тигрів”

А невдовзі земельна реформа Ладежинського стала базою для наступних економічних досягнень. Фермерські родини сформували початкові капітали й змогли дати своїм дітям освіту та стали першими інвесторами в промисловість. Автор південнокорейського “економічного дива” президент Пак Чон Хі був сином фермера, як і засновник корпорації Hundai Чон Чжу. Найвідоміший тайванський промисловий магнат Ван Юн з Formosa Plastics Group (яка виготовляє iPhone для Apple) також був сином фермера.  З фермерських родин вийшли більшість впливових політиків та промислових магнатів Східної Азії. Реформа Ладежинського заклала грунт найбільш вражаючих показників економічного розвитку будь-коли бачених світом і зруйнувала привабливість комунізму в державах, які завдяки стрімкому розвитку почали називати  азійськими або далекосхідними “тиграми”.

Саме завдяки його програмі, всупереч перешкодам американських чиновників, став можливим безпрецедентний економічний стрибок з третього світу в перший азійських тигрів

Вже пізніше з’явилися іноземні багатомільярдні інвестиції, сформувалася технологічна, експортно-орієнтована економіка та науково-технічні досягнення, які й зробили ці країни світовими промисловими лідерами. Все це стало можливим пізніше, але основою економічного стрибка стала запроваджена українським емігрантом Ладежинським соціальна рівність на землю в країнах, де селяни становили до 90 % населення. У 1980-90-тих роках Японія, яка у 1950-их була країною бідних безземельних селян у рисових капелюхах, вийшла на друге місце в світі за рівнем ВВП. В кінці ХХ століття всі найпрогресивніші світові досягнення електроніки, робототехніки, автомобілебудування здійснювалися в Японії. Країна обігнала США і вийшла на перше місце в світі за випуском автомобілів, побутової електроніки, телевізорів, телефонів, кораблів. Американські й світові економісти всерйоз зазначали, що Японія невдовзі займе перше місце на планеті за обсягом ВВП, а світова преса вже оголошувала наступне століття “століттям Японії”.  Все це стало можливим завдяки українському емігранту, який зумів переконати генерала окупаційних військ ліквідувати соціальну нерівність та створити новий клас фермерів-господарів, які на цій основі зробили свої країни світовими лідерами. Саме завдяки його програмі, всупереч перешкодам американських чиновників, став можливим безпрецедентний економічний стрибок з третього світу в перший азійських тигрів – Японії, Південної Кореї і Тайваню, які будучи відсталими аграрними країнами за два десятиліття стали індустріальними світовими лідерами.

Зробили б уряди цих країн хоч крок в сторону від рекомендацій Ладежинського – і вони б сьогодні були на тому ж місці, що й Філіппіни та Індонезія, які порадами Ладежинського знехтували чи зімітували їх, зберігши феодальні олігархічні порядки. Наприклад, сусідні азіатські країни, такі як Малайзія, Індонезія, Філіппіни, які відвідував Ладежинський у кінці 1940-их років мали такі самі проблеми, але значно кращі стартові позиції аніж, наприклад, Південна Корея. Однак уряди та еліти цих країн, незважаючи на соціальну напругу і навіть народні повстання, не послухали порад Ладежинського і не провели аграрних реформ за його зразком.

Філіппіни спробували зімітувати реформи задля кредитів Світового банку, але насправді поміщицької землі ніхто селянам так і не дав. Розділили лише 4 % непридатних для обробітку лісів і назвали це “реформою”. Коли мова зайшла про розподіл земель президента країни, їх оголосили недоторканними, “заповідними”, “територією експериментальної аграрної програми” та інших вигадок. Еліта там не збиралася ділитися з народом, не в останню чергу тому, що Комісія Ладежинського була в цих країнах рекомендаційною, а не окупаційною, як в Японії. Тож Філіппіни залишилися країною феодалів та безземельних злиденних селян і сьогодні це одна з найбільш корумпованих і бідних країн Азії.

Самого Ладежинського, після початку маккартизму та “полювання за комуністами” пізніше звільнили з державної служби, запідозривши у “шпигунстві” (оскільки емігрант мав сестер в радянській Україні), а у 1960-их він організовував переселення біженців у Південному В’єтнамі та отримав посаду в Світовому банку. Але саме завдяки йому став можливим стрибок “азійських тигрів”. Проте, приклад, як виходець з України став співавтором економічного дива у Східній Азії, засвідчує, що українці здатні проводити реформи та будувати успішні держави. Однак виходить це наразі лише для закордонних країн, оскільки рідну державу весь час очолювали інші “реформатори”.

Економічний націоналізм,  як запорука успіху

Очевидним є й те, що успішна азіатська промислова революція не могла відбутися лише завдяки бажанню одного українського емігранта та без ідейної готовності нації до змін. До прикладу, сам Ладежинський особисто не згадував свою роль у розробці плану реформ і називав головними творцями економічних успіхів самих японців та корейців.

Велика частка успіху “тигрів” лежала і в національних цінностях та самій ідеології реформ, яку японці та корейці, не приховуючи, називають економічним націоналізмом, який значною мірою стимулювався державою. Повага та підтримка власного товаровиробника, національна консолідація, симбіоз економічного розвитку еліти та працівників, замість експлуатації свого народу – ось ті принципи, які лежать в основі системи цінностей найуспішніших націй другої половини ХХ століття та сучасності. Наприклад, коли у 1980-их Південна Корея, отримала від МВФ великий кредит, національно орієнтована влада визначила своїм пріоритетним завданням не “проведення реформ”, а саме розвиток економіки за ці кошти. Великі приватні корпорації, список яких затвердив уряд, отримали гроші для модернізації та будівництва виробничих  потужностей в обмін на гарантії зайнятості населення та забезпечення товарами внутрішнього ринку. Підтримку держави отримували насамперед ті компанії, які залучали валюту з-за кордону – тобто виготовляли якісну експортну продукцію, яку хотіли купувати споживачі в Європі та Америці.  Південнокорейський “тигр” стрибнув в тому числі й за рахунок проведення урядом політики державного економічного націоналізму, завдяки якій Корея не лише віддала всі борги МВФ, але й сама стала країною-кредитором. Наслідуючи досвід “тигрів”, тим самим шляхом пішов і Китай, який дотримується принципів економічного націоналізму в своїй економічній політиці, і навіть де-факто, потіснив США з першої сходинки світових економічних рейтингів.

Досвід азійських “тигрів” засвідчує, що націоналізм може бути конкурентоспроможною ідеологію сучасності, а для багатьох постколоніальних країн він став єдиним шансом відбутися як успішна держава.

Валерій Майданюк, політолог