Агресивні біженці

Десятки тисяч сирійських біженців штурмують кордони балканських країн, які лежать на шляху до землі обітованої – ЄС. Раніше мігранти добиралися Середземним морем до Італії. Однак цей шлях був довгим, небезпечним і забирав сотні життів. Віднедавна біженці почали активно використовувати сухопутний трафік проникнення на континент. Греція, у якій накопичилися десятки тисяч біженців, почала вільно пропускати їх через свою територію. Афіни вирішили саботувати свої обов’язки країни Шенгену, чий зовнішній кордон перетнули біженці, оскільки не хотіли платити за табори біженців з і без того збанкрутілого національного бюджету.

Тож тепер поліцейські підрозділи Македонії, Сербії, Чорногорії та Угорщини ледве стримують навали ісламських мігрантів, ведучи справжні бої на своїх кордонах. Більшість біженців не має не лише віз, а й часто навіть паспортів чи будь-яких документів. У них є лише по декілька дітей, багато торбин і пакунків, в яких зібрано все їхнє майно. На запитання журналістів, чому втікають та чого шукають у Європі, вони повторюють лише кілька слів англійською: «war» та «help me».

Ті, хто розмовляє європейськими мовами, на камери розповідають про свою знедоленість та вимагають підтримки. Місцеве населення їх оминає й вимагає від влади якомога швидше переселити небажаних гостей. Щоправда, дехто приносить біженцям воду, харчі, фрукти.

Місцеві мешканці вже кілька місяців не можуть спокійно жити: біженці грабують сади, городи й поля, діти бояться виходити на вулиці через групи незнайомих та потенційно агресивних чужих людей. Щомісяця Македонія та Сербія змушені витрачати на біженців приблизно 800 тисяч євро, а це великі кошти для цих небагатих країн, які мають чимало власних проблем.

Угорщина вже почала будівництво металевих загорож та колючого дроту вздовж свого кордону із Сербією, звідки прибуває більшість сирійців. Прем'єр Угорщини Віктор Орбан повідомляє про прориви кордону і фактичні повстання сирійських біженців у його країні: мігранти не підкоряються законам Угорщини, відмовляються реєструватися і захоплюють залізничні станції. Нові й нові потоки мігрантів валять металеві сітки на кордонах, кидають у поліцейських каміння, палиці й димові шашки, поливають сльозогінним газом, здійснюють безперервні й регулярні атаки кордону. Протистояння з біженцями переросло у прямі зіткнення. Угорські спецпризначенці застосовують нелетальні засоби захисту, однак необхідність підсилення поліції армійськими підрозділами вже очевидна.

Кількість мігрантів, що прагнуть кращого життя в Європі, зростає щодня небаченими темпами. Біженці із Сирії, Іраку, Афганістану через Македонію намагаються дістатися Європи. Лише за останні два місяці майже 50 тисяч людей територією країни намагалися проїхати далі на північ Євросоюзу. За даними ООН, з початку року зовнішні кордони ЄС морем і сушею перетнуло близько 330 тисяч шукачів кращої долі з країн Близького Сходу й Африки. Влада Македонії запровадила через біженців надзвичайний стан на півдні країни. Вздовж кордону з Грецією розташували спецпідрозділи збройних сил та поліції, щоб зупинити прибуття нових тисяч біженців. Поліція була змушена діяти радикально: проти біженців було застосовано сльозогінний газ, водомети та світлошумові гранати.

Але невдовзі маленька Македонія, для якої десятки тисяч біженців стали справжнім нашестям, після залучення спецпідрозділів та армії здалася. Біженців було пропущено на територію Сербії, яка перейняла проблемну естафету.

Сотні мігрантів, що перебувають у Сербії на теренах прикордонних міст, прорвали кордон поліції і проникли на територію Хорватії. Біженці рушили пішки по залізничних коліях і полях углиб країни. Наслідок зіткнень з поліцейськими – десятки постраждалих. За останню добу, за даними хорватської поліції, кордон перетнули понад 7 тис. біженців. «Вони хочуть помістити нас у табори, але ми цього не хочемо», – розповідає пресі один з мігрантів. Біженці намагаються перетнути Балкани і досягти Німеччини і країн Північної Європи.

Головною причиною македонської капітуляції стало моральне засудження європейською спільнотою застосування сили поліцією Македонії у спробах захисту власного суверенітету. Толерантні європейці співчувають тим, хто агресивно й нахабно вдирається у їхній дім. Країни Євросоюзу досягли домовленості прийняти до кінця року 60 тисяч шукачів притулку із близькосхідного регіону, який охопила війна. Але такі квоти є надто мізерними, порівняно із сотнями тисяч мусульманських мігрантів, які прагнуть потрапити в ЄС.

«Повстаньте гнані і голодні»

Але й не вдиратися в ситу Європу ці нещасні, доведені до відчаю люди не мають можливості: сирійська війна, в якій де-факто воюють усі проти всіх, перетворила їхню країну на суцільну руїну, і найбільше від бойових дій страждають цивільні мешканці. Ракетні й артилерійські обстріли житлових кварталів міст та сіл, нальоти авіації, продовольчі блокади цілих провінцій, застосування хімічної зброї проти населення змушують сирійців шукати порятунку за межами країни.

Ті, хто мав родичів в інших провінціях, переселилися у спокійніші регіони. Але тепер більше ніж половину території Сирії контролюють бойовики ІДІЛ, ще частину – ворожі їм бойовики «Аль-Каїди» та інші радикальні ісламісти. Ще 17% території контролюють урядові сили Башара Асада, який намагається сталінськими методами придушити в країні опозицію та всіх непокірних, проводячи каральні операції проти жителів цілих областей. Його союзниками виступають бойовики «Хізбалли», іранці та росіяни, які також не вирізняються гуманізмом до місцевого населення.

Нещасним сирійцям, які не мають родичів у Йорданії, Туреччині чи Саудівській Аравії, більше нікуди втікати, крім охопленого війною Іраку чи розділеного між терористами Лівану. Донедавна біженців із Сирії приймала Туреччина. Там знайшли прихисток два мільйони сирійців. Проте політична ситуація в Анкарі змінилася: Партія справедливості й розвитку, яка виступає за надання допомоги біженцям-сирійцям, утратила на виборах у червні парламентську більшість. У таборах для біженців, які функціонують у Йорданії, Туреччині та Лівані, значно погіршились умови проживання. Єдиною надією на мирне і спокійне життя для стомлених війною людей залишаються країни ЄС. А враховуючи, що саме країни Заходу відіграли значну роль в «Арабській весні» – хвилі демократичних революцій проти диктаторських режимів Близького Сходу, то Європа несе частину відповідальності за зруйнований спокій хоч й авторитарної, але мирної Сирії.

Українці vs сирійці

Зрештою, Європа частково готова допомогти сирійським мігрантам та розмістити їх на своїй території. Канцлер Німеччини Ангела Меркель сама запрошувала сирійських біженців у ЄС і закликала інших європейців ставитися до них з розумінням та толерантністю. Європейські уряди готові витрачати на облаштування біженців шалені суми. Лише Німеччина наступного року заклала на цей пункт витрат у федеральному та місцевих бюджетах шість мільярдів євро. Розтиражовані медіа історія і фото загиблого хлопчика Айлана Курді змінили Європу. Як зазначала британська «Financial Times», широке висвітлення цього випадку і резонанс, який він викликав, змусили багатьох європейських політиків змінити свою думку щодо проблеми іммігрантів.

Однак, будучи толерантними до нетолерантних мусульманських мігрантів, водночас чиновники ЄС натякнули, що відкладуть безвізовий режим для України через масовий наплив сирійських біженців.

«Деякі історії, безпосередньо не пов'язані з Україною, можуть кардинально змінити суспільні настрої. Суспільство почне гірше сприймати ідею вільного переміщення іноземців в Європі та США», – заявив колишній голова МЗС Польщі Радослав Сікорський.

Європа чомусь готова радше приймати сотні тисяч агресивних сирійських біженців, аніж запровадити безвізовий режим для українців, які вирізняються працьовитістю та законослухняністю. Адже, попри фотографії затонулого сирійського хлопчика, мігранти далеко не такі сумирні гості й сусіди, про що свідчать самі методи їхніх агресивних проривів в ЄС. Якщо вони вриваються в чужу країну, то як планують поводитися там надалі, вирішувати трудові конфлікти, ладнати із законом та поліцією, співіснувати із сусідами?

У європейських містах виникли цілі квартали та вулиці, компактно заселені арабськими мігрантами, на території яких через розгул етнічного криміналітету не діють юстиція і влада поліції. Вони будують мечеті, гучні динаміки яких будять європейців у п'ятій ранку, ріжуть баранів на сходових клітках багатоповерхівок під час своїх національних свят, носять паранджі та хіджаби. Погроми, хуліганство й дебош під час арабських заворушень у Франції вже стали типовою картиною життя Парижа.

Азійські й африканські нацменшини європейських міст дуже організовані, солідарні, скандальні, агресивні, байдужі до будь-яких форм толерантності й рішуче налаштовані битися з місцевими мешканцями за свої права на їхній землі.

Аїда Болівар, яка їхала разом з арабськими біженцями з Будапешта до Відня, так описує враження від сирійців: «Я побачила, як мати відбирає у дитини їжу, як люди не соромляться «ходити під себе», як ніхто з них не має поваги до іншої нації, але всі вимагають кращого життя і навіть не планують жодної подяки до тих, хто їх приймає. Я бачила інших – які ходили ногами по дітях, які відбирали харчі, які били своїх жінок. Арабські дітлахи тягнули європейців за руки і валізи, вигукуючи одне слово – «мані». Чому в той самий час українці мають терпіти принизливу процедуру отримання візи та кожного разу більш суворі умови реєстрації? Чому Європа не відкриває кордони для нас – для людей, які соціалізуються, які працюватимуть, які мають освіту, які вивчать мову, які все ж є християнами. Більшість мігрантів – здорові чоловіки, 20-45 років, які не захищають свою державу, а їдуть зі своєю релігією й мовою до іншої країни! Чому ці люди не їдуть до Марокко, Алжиру, Саудівської Аравії, Тунісу, Еміратів, де та сама релігія, мова?».

Водночас українські мігранти ніколи не дозволяють собі поводитися в чужій країні так нахабно, як сирійці. Приклад заробітчан та біженців з Донбасу засвідчує, що громадяни України за кордоном живуть «тише воды, ниже травы». Тоді як сирійці в Центральній Європі самовпевнено і безцеремонно беруть силою те, що підказує інстинкт самозбереження. Без огляду на закони, мораль та справедливість. Очевидно, сирійці краще за українців усвідомили життєве правило «нахабство – це друге щастя», тому європейці співчувають і допомагають їм, а не нам. Можливо, саме тому сирійська опозиція отримує від США та Європи фінансування й озброєння, а американська авіація завдає удари по позиціях ІДІЛ у Сирії?

Римська імперія періоду свого занепаду була такою ж, як Європа нині. Мільйони варварів заселяли території імперії, а їхню кількість поповнювали все нові й нові племена, які мігрували, шукаючи кращого життя. Причому всі варварські народи, які пізніше знищили Римську імперію, попередньо легально отримали дозвіл на переселення, і їх навіть запросили римляни. Франки, які зруйнували римську Галію, понад сотню років були легальними іммігрантами й союзниками Риму. Готи, які спустошили Балкани та Іберію, отримали дозвіл від імператора на перехід через Дунай на правах біженців у римські гуманітарні табори. А сумнозвісні вандали, які жахливо поруйнували Рим, прибули в імперію з дозволу намісників римських провінцій. Історія Європи має перспективу повторитися двічі, як цивілізаційна трагедія.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»