Обличчя Львова постійно змінюється, але не втрачає свого колориту. Про те, як досягнути балансу між історією і сучасністю розповів Віктор Москалюк, голова постійної депутатської комісії архітектури і містобудування, член фракції БЮТ у Львівській міській раді.

Пане Вікторе, минулого тижня головним питанням, що створювало напругу, було питання розміщення малих архітектурних форм у Львові. Якою є Ваша думка з цього приводу?

Малі архітектурні форми в основному займаються торгівлею тютюновими виробами, періодичною літературою, можливо парфумерією чи квітами у певних місцях. У світі існують прекрасні квіткові магазини – і їх можна назвати малою архітектурною формою. Саме слово – мала архітектурна форма – вже говорить про те, що це має бути архітектура, споруда, що несе архітектурну естетику, культуру, а у нас МАФ – це малоестетичний кіоск, де ви можете обміняти гроші, купити сигарети.

Хоча такі речі в міському побуті є потрібними – наприклад, людина вертається пізно вночі, а їй треба щось купити, магазини вже зачинені.

Я однозначно вважаю, що в центральній частині міста, де знаходяться пам’ятки архітектури – особливо у такому місті, як Львів, де майже кожен будинок у центрі міста є пам’яткою – має бути особливий спеціальний підхід до будь-якого втручання, до реклами, увага має бути сконцентрована на реставрації старих пам’яток, освітленні тощо. Якщо це мала архітектурна форма, то вона має бути продумана архітектурно. А вже економічна справа, торгівля – чи приносить така форма величезні прибутки чи може менші – це вже справа другорядна. Я думаю, що великих прибутків МАФи не приносять і приносити не будуть. До того ж, на мою думку, підхід до розміщення МАФів у різних частинах міста має різнитися.

Скажіть будь ласка, щодо центральної частини міста – зараз на деяких будинках знімають скульптури на реставрацію – ніби будуть створювати музей скульптури, але деякі фахівці вважають, що зняття певних скульптур суперечить чинному законодавству. Як ви вважаєте?

Я думаю, що не до кінця розроблений правовий і суто господарський механізм цієї справи – хто контролює зняття цих скульптур, кому вони передаються, хто відповідає за їх збереження… Така тенденція існує у всьому світі – наприклад, скульптури Мікеланджело зберігаються у музеях, а в архітектурі їх замінено на копії.

Львівські фасадні скульптури в основному виготовлені з піщаника – тендітного матеріалу, тому час, погодні умови і, можливо, людський фактор негативно впливають на них. Ці роботи потребують реставрації. Окремі може дійсно потребують заміни на копії. Але тут є інша сторона справи – в один прекрасний момент ми можемо прокинутись у місті, де замість культурних пам’яток 16 століття на фасадах залишаться тільки копії. А замінники, звичайно, не можуть нести такого культурного, історичного шарму, який має справжній твір мистецтва. Що значить знаходитися в залі із творами Рембрандта, а що – з дублікатами полотен? Велика різниця!

Але, для того, щоб знімати скульптури з фасадів, реставрувати їх, потрібно подумати про те, щоб створити музей скульптури, перемістити туди основні твори мистецтва з фасадів львівської архітектури – це було би корисною справою. Але спочатку треба створити, а потім знімати, а не так, що ми будемо знімати, а пізніше може «щось там»… Та пізніше нічого не буде! У нас у всіх музеях в запасниках є такі твори, які люди можливо ніколи не зможуть побачити. Я думаю, що управління збереження культурного середовища повинно взяти це під контроль разом з Історичним музеєм чи з Львівською галереєю мистецтв, знайти гідне приміщення. Хай це буде тимчасова збірка робіт, але щоб там можна було розмістити ці твори, щоб до них був доступ.

У світі є багато старих скульптур, які знаходяться під скляними ковпаками і люди про це знають, це нормально. Так що у нас має бути відлагоджена саме господарська сторона, а тоді вже можна братися до справи… Не може бути так, що приїжджають студенти звідкись і починають щось робити, або хтось собі думає – я буду займатися реставрацією львівської скульптури! Зі своєю скульптурою можеш робити, що завгодно, а до творів національного значення має бути особливий підхід.

Недавно на громадському обговоренні розглядався відкоригований генеральний план Львова. Що ви можете про це сказати?

Так, я був на цьому громадському обговоренні. Генеральний план передбачає розбудову міста, розширення його меж, передбачає в майбутньому будівництво широкої кільцевої дороги навколо Львова, паркові зони, можливу житлову і громадську забудову, також він передбачає будівництво великої транспортної розв’язки у межах міста. Тобто думка, що над генпланом не працюють, є хибною. Архітектори, містопроектні інститути опрацювали його, представили на суд громади і вона в основному позитивно поставилася до генерального плану свого міста.

Як ви вважаєте, чи можливо у запланованих межах збільшити кількість нового житла?

За старими планами у Львові було багато виробничих зон – заводи, військові частини в межах міста – тепер це все практично припинило своє існування. Теперішній генеральний план всі ці промислові території розглядає як території під забудову. Зараз значно активніше йде будівництво житла – заводів, фабрик ніхто не будує, військові частини залишають свої землі. І ці ділянки передаються під будівництво житла. У плані не розглядається можливе збільшення кількості населення у місті, оптимальною є цифра приблизно у 900 тисяч людей – це нормально.

На що би я звернув увагу у нашому генеральному плані, так це на транспортні розв’язки. Як бути з транспортом – будувати підземні магістралі, тунелі чи мостові переїзди? Особливо центральна частина міста не готова зараз до сучасної транспортної мережі. І цим потрібно серйозно займатися.

Яким чином може вплинути економічна криза на плани розбудови Львова?

Я думаю, що якщо буде згортатися будівництво – а воно вже згортається, так як згортаються і великі супермаркети – постане питання цих же МАФів. Чи їх ліквідовувати і лишати людей безробітними, чи все ж таки закривати очі на малоестетичну архітектуру, але продовжити людям дозволи на роботу, щоб вони мали з того якусь копійку?

Я думаю, що слід фундаментально підійти до питання транспортних розв’язок у Львові, до можливості приєднання навколишніх сіл – досягнути домовленості із сільськими радами, громадами про розв’язання проблеми житлового будівництва, до питання збереження зеленої зони в центральній частині міста. Не можна весь час працювати на ущільнення архітектурної забудови! Окремі ущільнення в старій частині міста, де є архітектурні прориви, дійсно можливі. Але масштабно ущільнювати місто не потрібно, тому що Львів і так надто заселений, якщо порівнювати його з подібними європейськими містами.

Як сільські ради прилеглих до Львова сіл реагують на розширення меж міста?

Я думаю, що вони погодяться на такі кроки міської влади, якщо місто візьме на себе забезпечення їх всіма необхідними комунікаціями – каналізаційною системою, постачанням води, газу, будівництвом комфортної транспортної розв’язки, шкіл, дитячих садочків – тобто буде створювати цим людям комфортні умови проживання, з’єднання з центром міста.

Чому зараз в основному сільські ради виступають проти? Тому що це питання розглядається якось односторонньо – ви приєднаєте наші землі до Львова і будете їх продавати під будівництво чи під промислові або торгові центри. І все. А так думати постійно не можна. Тому що таким чином ми перетворимо країну в аукціон, який у кінцевому результаті ні до чого доброго не приведе.

Нам потрібно до міста – до вулиць, кварталів, до торгівлі, до сфери обслуговування, до побуту, до життя людини в місті – підходити комплексно, не хаотично. Наприклад, у нас може бути ряд аптек в одному місці і жодного хлібного магазину чи майстерні. Так само не можна і хаотично будувати – потрібно розробляти план цілих кварталів, вулиць в комплексі і тоді провадити забудову. До цього питання треба підходити функціонально грамотно.

Так само комплексно треба підходити до приєднання навколишніх територій. Треба створювати людям комфорт, займатися благоустроєм. І тоді вони підуть нам на зустріч. Взагалі Львів потрібно реставрувати і займатися благоустроєм центральної частини міста. Реставрація і благоустрій – це те, чого не вистачає нашому побуту і нашому життю.

Які питання в основному розглядає комісія, яку ви очолюєте?

Наша комісія тісно співпрацює з управлінням архітектури – це те, що стосується будівництва, з управлінням збереження історичного середовища. Ми розглядаємо всі питання – як реставрації будинків, так і якісь елементарні речі, пов’язані з побутовими проблемами. Правда, у побутових питаннях практично відсутній лад – наприклад, кожен ставить які хоче і може вікна, двері. А це шкодить архітектурі. Кожна пам’ятка архітектури має свій неповторний фасад, це є закінчена форма, спроектована архітектором. Вона не передбачає того, щоб з вікна робили двері, а з дверей робили вікно і так далі. Якщо будинок був покритий черепицею в проекті архітектора, то так і має бути.

Як ви ставитеся до приватизації у пам’ятках архітектури?

Пам’ятки архітектури можна приватизувати. Але мають бути певні правила. Людина, яка приватизує приміщення, не приватизує фасад. Фасад має лишатися таким, як був. У світі пам’ятки архітектури приватизують або дають у довічне користування, але без права перебудови – там не можна робити, що хочеш. Є цілі міста, де фасади лишаються середньовічними, а всередині люди створюють сучасний комфорт. Не можна щоб було так, що ти купив квартиру і починаєш утепляти частину стіни, фарбувати її в якийсь інший колір. Іноді дивишся – гарний будинок, а частину пофарбовано в помаранчевий, рожевий чи салатовий. Це є загальний брак культури!

Щодо будівництва у Львові готелів до проведення «Євро-2012». Багато суперечок точиться навколо вулиці Вірменської. Як ви до цього ставитеся?

Колись там був будинок і, якщо підійти до цього з точки зору архітектури – то закінчений архітектурний ансамбль на цій вулиці раптово обривається напівруїною, старими гаражами, дитячим майданчиком… Вікон у навколишніх фасадах я думаю колись не було – люди вже самі їх зробили. Новий будинок буде дещо змінювати архітектуру і споглядання від Вірменської дзвіниці, але якщо він буде втоплений у подвір’ї, скляний сучасний будинок… Той проект, який я бачив – якщо замовники ще не відмовились від нього – передбачав багато скла, яке дає легкість, у ньому можуть відбиватися сусідні квартали. Це може бути цікавим розв’язанням. Думаю, що готель там будувати можна.

А як це буде пасувати до навколишньої архітектури?

В архітектурі люди йдуть двома шляхами. Або в старе середовище вписують абсолютно сучасну споруду, або створюють щось в стилі існуючої забудови. Як і над першою проблемою, так і над другою потрібно думати спеціалістам і шукати варіанти вирішення. У світі користуються обома підходами і такий спосіб нормальний. Наприклад, міста, які були знищені під час війни, відбудовуються – центральна частина Варшави відбудована наново. Ви думаєте, що це стара архітектура, а насправді вона має років 50.

Як ви ставитеся до такого явища, коли поряд два будинки, один з яких реставрують, а другий лишається в аварійному стані?

Мені здається, що великою мірою це залежить від законодавства країни. Різні країни по-різному до цього ставляться. Наприклад, якщо ви приїжджаєте в Брюссель, там ви можете побачити прекрасні відреставровані будинки, а поруч – якусь запущену споруду. Її хтось купив і поїхав жити в інше місце. Цей будинок знаходиться у приватній власності, стоїть і руйнується. А є країни, які не дозволяють таких речей. Тобто у законі написано – ти купив будинок, він є твій і тобі дається певний термін часу, щоб привести його до ладу! Держава законодавчо зобов’язує власника утримувати своє майно в належному стані. Якщо він не робить цього, то втрачає власність. Я переконаний, що коли поряд з готелем буде руїна, це буде вдаряти і по іміджу цього готелю, і псувати загальний колорит кварталу. Коли ви відкриваєте альбом з чудовими репродукціями, а одна є невдалою, то псується загальне приємне враження.

Над чим працює ваша комісія зараз?

До нас звертається дуже багато людей з різноманітними проблемами – щодо балконів, прибудов, подвір’я, тротуарів, дахів… На кожному засіданні ми розглядаємо 30-40 питань. Це суто депутатська робота і ми розглядаємо все, з чим до нас звертаються люди. Ми сприяємо вирішенню цих питань, але ми їх не вирішуємо – комісія носить дорадчий характер, ми можемо звертатися до відповідних інстанцій, робити зауваження…

Наприклад, зараз ми думаємо над тим, що можливо було б варто створити у Львові якесь невеличке підприємство, працівники якого займалися б поточним ремонтом міста. Що це значить? Поставити на місце паркан, покласти бруківку після ремонту каналізації… Тоді у нашому місті не було б таких «вибитих зубів» – там тротуар розбитий, там знищено частину огорожі. А крім того – фундаментальна, фахова робота над дорогами. Це саме собою.

Тобто таке підприємство могло би бути альтернативою ЖЕКам?

Так, це могла би бути альтернатива, тому що такі спеціалісти повинні бути при ЖЕКах, при райдержадміністраціях, але вони не працюють. Ви ж знаєте, як працюють ЖЕКи, а кошти їм ідуть… А про догляд за пам’ятками архітектури нема що і говорити. Це залежить не лише від фінансів, а і від культури керівників.

Така альтернатива може реально бути створена у будь-який час, якщо керівництво міста буде в цьому зацікавлено і буде розроблена конкретна програма – при кому і як це підприємство може існувати. Це не є щось складне – потрібно мати кількох спеціалістів і виділити кошти на матеріали, зарплатню – і виконувати! Але поки що це тільки у планах…