Кістяк групи становлять волинські побратими-олігархи Ігор Єремеєв, Степан Івахів та Сергій Мартиняк. 2012 року їм удалося пройти в парламент, розігравши карту «незалежних самовисуванців». Потрапивши у Верховну Раду, троє нардепів одразу ж проголосували за уряд Азарова і за призначення «регіонала» Володимира Рибака спікером парламенту. Надалі дії трійці зводилися переважно до підтримки базових ініціатив Партії регіонів. Напевно, саме це допомогло Сергію Мартиняку, Ігорю Єремеєву та Степану Івахіву потрапити в топ народних обранців, які найчастіше голосували разом з Партією регіонів.

Серед найвідоміших учинків, які засвідчили відданість трьох нардепів з Волині режиму Януковича, стала їхня участь у конституційному путчі на Банковій у квітні 2013 року, небажання підтримати відставку Азарова на початку Революції гідності та голосування за «диктаторські закони» 16 січня, від якого Єремеєв, Івахів та Мартиняк гарячково відмежовуються.

Про сумнозвісну роль Володимира Литвина в українській політиці згадувати особливо не варто. Як і в утвердженні диктатури режиму Януковича у 2010–2012 роках. Такі політичні пристосуванці в парламенті, як Володимир Михайлович, – це ознака хвороби українського суспільства, яке нарікає на погане життя, але вперто обирає нардепами тих, хто причетний до створення таких умов життя в державі вже тривалий час.

«Підспівувати» олігархічній групі з депутатів-«мутантів» буде Михайло Поплавський. 2012-го він балотувався до ВР на окрузі №91, але програв кандидатам від «УДАРу» та «Батьківщини».

15 січня 2014 року, під час Революції гідності, Поплавський усе-таки отримав посвідчення народного депутата. І вже наступного дня новоспечений нардеп проголосував за «диктаторські закони». Поплавський, використовуючи різні методи стимулювання виборців, переміг на довиборах у мажоритарному окрузі в Черкасах 15 грудня

Як пишуть ЗМІ, він навіть не витрачав час на написання окремої передвиборної програми. У жовтні 2014 року люди перекривали трасу Одеса – Київ, протестуючи проти підкупу виборців кандидатом у нардепи Поплавським. Але, як у старі часи Януковича, МВС не спромоглося віднайти доказів, і Михайло Поплавський знову став народним депутатом.

Володимир Бандуров у 2010–2011 роках був першим заступником міністра економіки України в уряді Азарова. З січня 2011 року — заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України. 28 жовтня 2012 року обраний народним депутатом України VII скликання від Партії регіонів. Свою «рідну» партію залишив аж у серпні 2014 року. Голосував за закони 16 січня. Парламентські вибори 2014 року виграв з різницею лише в 17 голосів.

Соратником Ігоря Єремеєва по групі є скандально відомий мільйонер Вячеслав Богуслаєв, який до березня 2013 року очолював ПАТ «Мотор Січ». Його статки оцінювали в 319 млн доларів станом на 2012 рік.

В’ячеслав Богуслаєв 1999 року був довіреною особою кандидата в Президенти України Леоніда Кучми в територіальному виборчому окрузі. А через п’ять років став довіреною особою кандидата в Президенти України Віктора Януковича. Потрапивши 2006 року у Верховну Раду, незмінно входив до фракції Партії регіонів і демонстрував свою відданість цій політичній силі.

Саме Богуслаєв був одним зі співавторів зрадницького за суттю звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму про визнання подій на Волині 1943 року геноцидом поляків.

У липні 2013 року в мережі набуло поширення відео, зняте в одному з московських нічних клубів Інтернет-каналом «В клубє», де 74-річний нардеп перебував у компанії 21-річної дівчини, яка поклала руку йому на геніталії.

В’ячеслав Богуслаєв також активно виступає проти згортання співпраці з РФ у галузі ВПК. Ходять чутки про його активну проросійську позицію та підготовку сепаратистських виступів у Запоріжжі.

Ще один член «Волі народу» Віктор Бондар з липня 2008-го до квітня 2009 року був заступником лідера партії «Єдиний центр». Після приходу до влади Януковича зумів переорієнтуватися. 26 травня 2010 року Кабінет Міністрів запровадив додаткову посаду заступника голови Державної митної служби і призначив на неї Віктора Бондаря за квотою Комуністичної партії України, яка входила у владну коаліцію з Партією регіонів.

24 грудня 2010 року Бондаря заарештували. Його звинувачували в пособництві в умисному знищенні незавершеного будівництва автовокзалу «Теремки» в Києві 2006 року (тоді Бондар працював в уряді Єханурова на посаді заступника міністра транспорту Євгена Червоненка). Втім під арештом Бондар перебував лише кілька днів, а вже 28 грудня 2010-го його звільнили під підписку про невиїзд. Незважаючи на підписку про невиїзд та слідство, Бондаря не було звільнено з посади заступника голови Митної служби. Восени 2012 року Віктор Бондар узяв участь у парламентських виборах як «незалежний кандидат», але у Верховній Раді разом з іншими самовисуванцями Хмельниччини вступив у фракцію Партії регіонів, яку залишив лише 19 лютого 2014 року після кривавих убивств на Майдані. Після цього Бондар став одним зі співзасновників депутатської групи «Суверенна Європейська Україна».

Нардеп Анатолій Гіршфельд розпочав кар’єру нардепа у далекому вже 2002 році. Входив до фракцій «За ЄДУ», ППУ, «Трудова Україна», «Центр», Народної аграрної партії України (Литвин), Партії регіонів. А тепер знайшов притулок у групі, яку очолює волинський олігарх.

Андрій Деркач починав політичну діяльність з консультації Президента Леоніда Кучми. Потім потрапляв до парламенту і входив до складу фракцій «За ЄДУ» Соцпартії, Партії регіонів. 2010 року Священний синод Російської православної церкви ввів Андрія Деркача до складу Міжсоборної присутності РПЦ. З 2011 року Андрій Деркач очолював на громадських засадах групу радників прем'єр-міністра України Азарова. 2012-го став нардепом від Партії регіонів.  

За інформацією «Лівого берега», Андрію Деркачу закидали фінансові махінації в компанії «Енергоатом». Також його прізвище фігурувало навколо скандалу щодо нелегальної торгівлі зброєю і продажу «Кольчуги» Іраку. Втім ці звинувачення так і не було доведено.

Володимира Кацубу на парламентських виборах 2012 року було обрано народним депутатом України від Партії регіонів в одномандатному мажоритарному виборчому окрузі №175. А 2 грудня 2014-го новообраний депутат 8-го скликання проголосував замість іншого нардепа. Таким чином, він став першим депутатом 8-го скликання, упійманим на кнопкодавстві.

Сергій Лабазюк став нардепом 2012 року. Його парламентська доля схожа з долями нардепів-олігархів з Волині. 16 січня 2014 року голосував за «диктаторські закони». У вересні 2014 року під час виборчої кампанії погрожував активістці ради «Майдану» та розбив камеру за незручні запитання про свою депутатську діяльність.

Михайло Ланьо 1998 року був затриманий за підозрою у вбивстві кримінального авторитета Мукачевого, але після трьох місяців у СІЗО його відпустили на волю. ЗМІ неодноразово згадували про Михайла Ланьо в контексті причетності до організованої злочинної групи. У жовтні 2012 року Віктор Балога назвав Михайла Ланьо «типовим совковим бандитом ще радянської епохи, пережитком 1990-х». Утім це не завадило Михайлу стати нардепом від Партії регіонів.

У червні 2014 року Михайло Ланьо відзначився тим, що не підтримав позбавлення народного депутата-зрадника Олега Царьова депутатської недоторканності.

У минулому член фракції Партії регіонів Ігор Молоток відзначився тим, що, за інформацією «ОПОРИ», дарував медикам велосипеди за кошти державного бюджету, будучи першим заступником голови Київської ОДА та кандидатом у нардепи.

Олександра Онищенка в жовтні 2010 року було обрано депутатом Київської обласної ради від Партії регіонів. А восени 2012 року він став народним депутатом Верховної Ради від цієї політичної сили. Журнал «Фокус» двічі включав Онищенка в рейтинг «200 найбагатших людей України»: 2011 року (182 місце, стан — $37,7 млн) і 2012-го (179 місце, стан — $37,7 млн).

Сайт «Генштаб» зазначає, що свою діяльність Олександр Онищенко розпочав у банді «Киселя» і лише наприкінці 1990-х зайнявся легальним бізнесом. Напередодні виборів у Верховну Раду, восени 2012 року профінансував приїзд у місто Кагарлик зірки Голлівуду Жан-Клода Ван Дамма на презентацію фільму за участю зірки «Нестримні 2».

Олександр Пономарьов – ще один колишній «регіонал» у команді Ігоря Єремеєва. 

Віктор Развадовський до того, як потрапив під крило співвласника «Континіуму», встиг побувати в багатьох політичних силах: Народно-демократичній партії, Народній партії Литвина, «Батьківщині», СДПУ(о), «Солідарності», «Єдиній Україні». Після обрання депутатом 2012 року увійшов до фракції Партії регіонів. Голосував за «диктаторські закони» 16 січня.

У березні 2006 року Віктор Развадовський, який брав участь у виборах мера Житомира, «засвітився» в гучному скандалі: побитті кандидата в депутати Корольовської райради міста від блоку «Наша Україна» Володимира Зубрицького.

Під час позачергових виборів до парламенту 2007 року Віктор Развадовський балотувався до ВР за списками блоку КУЧМА, але не пройшов до парламенту.

Іван Фурсін 2006 року балотувався до парламенту від Народного блоку Литвина. А вже 2012 року йому вдалося стати нардепом, заручившись підтримкою Партії регіонів. ЗМІ пов’язують його з такими одіозними постатями, як Фірташ, Ківалов і Литвин. У середині 2000-х років стало відомо, що Іван Фурсін є одним із засновників компанії «Росукренерго» разом з Дмитром Фірташем. Також член «Волі народу» фігурував у скандалі навколо першої взуттєвої київської фабрики, розташованої навпроти Києво-Печерської лаври.  

На початку 2012 року журналісти провели розслідування та дізналися: державні гроші за першу бурову установку «Чорноморнафтогазу» було переказано фірмі, якої не існує, на рахунки в латвійському банку, що має стосунок до бізнесмена Івана Фурсіна.

2013 року «Фокус» оцінив майновий стан Івана Фурсіна в 50 млн доларів (162 місце у списку найбагатших людей України).

Ще один нардеп олігархічної групи Юрій Шаповалов до лютого 2014 року входив у фракцію Партії регіонів.

Аналіз біографій 20 депутатів, які зібралися в групі «Воля народу», свідчить, що це – привиди минулого, які сподіваються приховати темні плями та плекають надію й надалі ловити рибку в мутному середовищі олігархічно-корумпованої системи, яка поки що панує в Україні.

Формально група «Воля народу» не входить до складу коаліції, щоб уникнути відповідальності за дії влади. Водночас це не завадило Ігорю Єремеєву пролобіювати в Кабмін власного міністра інфраструктури – генерального директора групи «Континіум» Андрія Пивоварського. Що директор компанії робитиме на посаді міністра інфраструктури, наразі точно не відомо. Втім експерти прогнозують, що своя людина в уряді допоможе компаніям Єремеєва й надалі вигравати вигідні тендери, зокрема на постачання палива.

Маніпулятивними можна назвати заяви Ігоря Єремеєва про свою прихильність європейському курсу і правилам гри в державі. Голосування 23 грудня за відмову від позаблокового статусу України чітко засвідчило, що більшість членів депутатської групи, яку він очолює, не голосувала за цей законопроект. Це означає, що в команді Ігоря Єремеєва європейський вектор не переважає. Ігор Миронович мав би розкаятися за те, що понабирав у свою команду таких несвідомих народних обранців, колишніх «регіоналів». Але, схоже, за це совість його не мучить. Цей факт іще раз доводить: «Воля народу» – це штучне утворення під керівництвом олігарха для реалізації особистих амбіцій та приватних інтересів. І, як показує аналіз, із волею народу воно не має жодного зв’язку.

Петро Герасименко, «Вголос»