Шоу під назвою «Вибори президента-2019» уже стартувало, а це вказує на те, що кожен політик, який зазіхає на посаду Президента, нарешті зможе показати свою програму та спробувати поборотися за крісло на Банковій. Скористатися можливістю заявити про себе вирішили багато кандидатів, проте не всім вистачило винахідливості вигадати такий піар-хід, який би виділив кожного зі сірої маси, або, іншими словами, загальноприйнятих норм моралі і правил. Дехто вирішили, що виграшним способом буде скопіювати розважальну програму, інші — триматися іміджу в ділових костюмах, проте на перемогу нібито націлені всі.

Кожен кандидат настільки намагається виділитися, що кампанія радше схожа на карнавал, ніж на обрання глави держави.

Петро Порошенко вирішив, що найкращим способом буде проїхатися томос-туром Україною. Чи це взнаки далася відсутність відпустки, чи гарант «по-новому» став ставитися до релігії, сказати складно, проте зарубіжні видання вже встигли висміяти Президента, котрий начебто їздить «за дорученням Бога».

Не пасе задніх й Андрій Садовий, котрий вирішив стати новим кумиром для молоді. Мер Львова запустив рекламу в соцмережах, де в різних амплуа називає себе рок-зіркою. Крім того, він намагається стати лучником, натякаючи на свою місію Робін Гуда.

Першим, хто вирішив податися в Президенти, став Ігор Шевченко, міністр екології та природних ресурсів України. Після походу в ЦВК одразу зазначив: він — № 1, себто не лише в списку. Проте у кандидата одразу виникла проблема: виявилося, що Шевченко, як і попередній президент, полюбляє «віджимати» шапки. Що він власне і продемонстрував у Давосі.

Юлія Тимошенко на 22-му році в політиці вирішила, що крім оперуванням числами та розмовами про газ, варто скористатися й жіночими чарами, тож час від часу дивує всіх своєю «природною свіжістю».

Ще одним яскравим представником української політики є Роман Насіров, головний почесний хворий українського медіа-простору. Напередодні він заніс документи до ЦВК та, крім зеленого коца, взявся приміряти на себе ще й образ майбутнього Президента.

Не втримався перед змаганням й Анатолій Гриценко, піар-кампанія якого побудована на гаслі «буде — не буде». Пробуватиме свої сили кандидат уже втретє, тож, маюуть, сподівається на везіння.

Не можна не згадати і про головного коміка країни Володимира Зеленського, котрий обрав виграшний піар-хід: попросив усе зробити людей, котрі потім за нього й проголосують — бо як не віддати голос за те, що самі й написали?


Але що важливіше: шапіто з артистами чи старі-добрі обіцянки? Існує альтернатива показовим виступам, чи українці й далі обиратимуть «найменше зло»? Про це «Вголос» питав у експертів.

Олександр Солонько:

Насправді ситуація з цією кампанією дуже сумна, бо замість того, щоб змагатися, в кого краща програма і бачення позитивного майбутнього, кандидати змагаються, хто покаже веселіше шоу. Всі ті, хто шукають дружину, висувають коміків і вдягають костюми клоунів на телебаченні, перетворили політику на розвагу. Коли одна людина влаштовує шоу, а інша воює на сході проти російської окупації, займається волонтерством і в доленосні періоди бере на себе відповідальність, як це зробив, наприклад, Руслан Кошулинський, думати за кого голосувати довго не доводиться. Треба розуміти межу від веселощами і тим, що справді потрібно.

У плані шоу мало хто може зрівнятися з Зеленським, у накачці грішми Порошенкові, Тимошенко і Бойку немає конкурентів, але найкраще змістовне наповнення, як на мене, має кампанія Кошулинського. Незважаючи на вузькі медійні можливості, вона найсерйозніша та найпереконливіша.

Ярослав Макітра:

Зараз є велика кількість потенційних кандидатів у Президенти, серед котрих відбувається серйозна конкуренція, де кожен намагається виділити себе, створити певну впізнаваність, що особливо стосується кандидатів із низьким рейтингом, таких, як Шевченко чи Кива. Вони мають лише бажання привернути до себе увагу епатажем. Якщо мета полягає в тому, щоб тебе помітили, то такий піар-хід вдався. Чи це сприяє позитивним результатам виборчої кампанії? Навряд чи. Тут важливі ключові питання, які турбують суспільство. Виграє той кандидат, котрий найкраще донесе меседжі стосовно війни, бідності та боротьби з корупцією.

Віктор Небоженко:

У політології є такий термін — естетизація політики. Це коли користуються не моральними чи інтелектуальними критеріями, а естетичними формами. Кандидати перевдягаються, стрибають, міняють кольори, використовують шоу. Межа такого процесу підходить тоді, коли до влади приходять представники естради, спорту, коміки, астрологи чи журналісти. Це все доказ того, що виникла криза в українській політиці. Тому розуміємо, що програма виборів-2019 буде різноманітною, проте з дуже низькою якістю. Ми не бачимо потужних пропозицій.

Навіть Президент Порошенко, котрий міг би зараз сказати так, як свого часу Кучма: «Якщо мене оберуть, ви побачите іншого, чесного Порошенка», взяв за основу релігійний фактор. Завтра він може вирушити в тур із гаслом «Врятуймо українську мову!». Це приклад використання прийомів масової культури, а не великої політики.

Це стосується й Тимошенко. Як тільки вона утвердиться, важливо звернути увагу на кількість публічних розмов і реальних пропозицій. Це стосується й генерала Смешка та Зеленського, котрі нічого путнього ще не сказали.

Ну, і не треба обирати тих, хто обіцяє побудувати курорт чи зробити Україну туристичною столицею для студентів, бо це, м’яко кажучи, примітивно.

Далі буде