Монолог члена Громадського форуму Львова, архітектора, голови товариства «Кіш» Юрка Волощака

Чи був Зеновій Сірик засновником товариства Лева?

Велика брехня завжди починається з маленької. Цілий ряд людей не були вчасно зупинені, їм не сказали: ти кажеш неправду. І вони привикли казати неправду. До таких людей належить і Зеновій Сірик, який сьогодні виконує обов’язки голови міської ради.

Коли у Львові наприкінці 80-х-початку 90-х рр. ми створювали товариство Лева, почалося воно з невеликої групи до 20 людей, які весною 1986 року зібралися, щоби усунути наслідки вандалізму на Личаківському цвинтарі. Ми ціле літо працювали на кладовищі по суботах, а в неділю збиралися, щоби послухати пісні В.Морозова, В.Корецького, А.Панчишина, поспівати гуртом, поговорити. Збирались поділитися мріями і планами. Потім, коли прийшли кілька людей, які мали досвід організаційної роботи в комсомолі, робота стала системною — було створено товариство Лева. На установчих зборах на вулиці М.Залізняка були й старші товариші. Серед них Ростислав Братунь, Ніна Матвієнко, Ірина Калинець, Роман Дідула… Кілька років ми так працювали, збиралися на толоки, мітинги, свята, їздили в експедиції – рятували природу, культуру, пам’ять.

Я можу назвати поіменно цих людей, хто заснував Товариство Лева. Зіновія Сірика там не було. Десь він прийшов в кінці другого або й третього року діяльності товариства, після того, як ми вже поміняли дислокацію наших зборів десь чотири рази, бо тодішня влада нам створювала певні перешкоди, і ми були на напівлегальному становищі. Він з’явився десь тоді, коли ми вже взяли в оренду приміщення на Снопківській.

Я здивувався, коли побачив на його виборчих програмах, що він був засновником товариства Лева. Я таки був, Орест Шейка був, Левко Захарчишин прийшов дещо пізніше і цілий ряд людей, котрі пішли у велику політику, вони прийшли вже на другій хвилі. Ми тоді промовчали, тепер шкодуємо.

Сірик і бомжі

Це був не єдиний випадок, коли у Сірика слова розходяться з ділом.

Це стосується таких простих речей, як надання притулку для людей, котрі просто замерзали в морози у нас на вулицях. Не всі з них є якійсь опущені і погані люди. Там є люди, які опинилися на вулиці в силу обставин. Кожен з нас може опинитися в такій ситуації і при цьому не зі своїй вини. Ось ми познайомилися з ними безпосередньо в наметах. Міська влада створювала цим людям і нам просто нестерпні умови. МНС було наказано в морози вигнати людей на вулицю, намети ліквідувати, дерев’яні піддони, на яких було ледь тепліше стояти у благенькому подертому взутті, спалити. Безпритульних розвозили по лікарнях, а там їх часто не приймали, аж поки дехто з нас і я в тому числі не поїхав з ними і не прослідкував, як з ними обходяться. Подбав про те, аби максимальне число людей було постійно під нашим контролем координатор форуму Олег Мацех. Але декого з людей ми втратили, вони просто мабуть замерзли. Олеся Саноцька, керівник доброчинної спільноти „Оселя”, котра опікувалася ними протягом місяця, тяжко захворіла, і зараз лежить після операції в лікарні.

Коли „Оселя” опікувалася цими бідними людьми, в той же час Сірик сказав, що все вже вирішено, що вже надано приміщення для притулку. Коли ми подивилися на це приміщення, то побачили, що це є жахлива діра, розвалена і з грибком і що навіть за рік часу з неї не можна зробити нічого пристойного. Навіть це місце не підходить під нову будівлю. Там дуже мала площа 70 квадратних м. Сірик сказав, що до 14 березня буде зроблена документація проектна по цьому притулку і що все буде робитися і за короткий час. Нічого цього немає і нічого не зроблено. Ми це перевіряли.

Останніми такими неправдами це було після статті „Проти «котиків у мішку»”, де ми звинуватили цілий ряд депутатів, які з прокучміських фракцій, як «Наш Львів» і групи «Разом», вони зараз перейшли у різні партії, в основному, у БЮТ і НСНУ, цілий ряд людей і ці люди дійсно сховалися у списки партій. Коли ми захотіли трошечки пролити світло на те, хто ж туди пішов то відразу наступила реакція з різних боків. Ясно, що є там і дуже позитивні і гідні люди, скажімо, як депутат міськради Тетяна Крушельницька. Це абсолютно позитивна особистість і активна, як депутат. Але вона йде другою після Сірика в списку НСНУ і мені сумно, оскільки настільки вона дотримує слова, то на стільки ж, і я у цьому переконався, Сірик не робить цього. Взагалі, на мій жаль, пропозиція від «Нашої України» до міської ради дуже слабенька.

Улюбленою фразою З.Сірика є: „Треба діяти згідно з чинним законодавством”

А тепер повернемося до правди і неправди. Мені, як голові Товариства „Кіш”, було надзвичайно важко домовлятися про те, щоби провести акцію товариства, пов’язану з чайкою у центрі міста, і забезпечити належне енергозабезпечення, озвучення і порядок. Важко було співпрацювати з панями І.Романів і Г.Покотицькою, які відають культурою. Улюбленою фразою З.Сірика при кожному випадку була: „Треба діяти згідно з чинним законодавством”.

Я поділився своїми труднощами з Олександром Попі лем, який у відповідь розповів мені таку історію. Після того, як була створена нова партія НСНУ, для ознайомлення з нею львівської молоді був організований концерт в районі автобазару при кривчицькій дорозі. Попіль. Який був одним із організаторів концерту, сказав Сірику, що за десять днів до концерту було подане прохання про дозвіл на його проведення, але дозволу не отримано. Пан Зіновій відповів на це усно, що на такі акції дозволу не треба, і досить просто сповістити де і коли захід відбудеться. Коли ж на другий день міліція приїхала закривати і розганяти цей фестиваль, пан Попіль прийшов до кабінету п. Ірини Романів, яка власне наказала міліції припинити захід. Вона зателефонувала З.Сірику й передала слухавку панові Олександру. Зіновій Сірик сказав йому по телефону: „Я ж вам казав, пане Попіль, діяти згідно з чинним законодавством”. Хоча перед тим говорив насправді зовсім інше.

Вже не котики, а таргани

Днями Сірик звинуватив Мацеха в тому, що той неправомірно сказав, що депутат Севрук, був у есдеківській фракції „Наш Львів” . Але треба було уважно читати – ми говорили і про групу «Разом». Ці люди всі були в прокучміських організаціях. Треба було або пояснити ситуацію, або самим організаціям помаранчевим партіям подумати і почистити свої ряди перед тим, як йти на вибори. Бо львів’янам надзвичайно складно зробити свій вибір. Нам треба прозоро підійти до цієї ситуації. І перша спроба пролити світло спричинила реакцію тарганів. Вже не котиків. Почали або вусами дуже сильно рухати, або почали розбігатися.

Галичина — П’ємонт козацької слави

Попри сказане є цілій ряд формальних відмов. Товариство «Кіш», членом і головою якого я є, вже кілька років під час керування Буняка-Сірика пускають по другому колу з наданням приміщення під створення громадського музею у Львові, „Музею козацької слави у Галичині”. Може виникнути правомірне запитання – для чого у Львові і так багатому на музеї потрібен ще один музей, і чому саме під Ратушею? Поясню. Оскільки рух відродження козацтва у 1990 році охопив цілу Україну, і саме у Львові відбувся один з перших неформальних з’їздів козацьких ватажків і старшин у приміщенні колишньої школи св. Софії при вул. Парковій, а донедавна дитячого туристичного центру, то ідея козацтва показала себе об’єднавчою, консолідуючою. Крім того у Львові і Галичині ми маємо багато свідчень козацької бути, слави і звитяг. З нашого краю вийшли прославлені провідники – Петро Сагайдачний, Юрій Кульчицький, Іван Виговський, Богдан Хмельницький, Іван Вовк, Пинтя, Олекса Довбуш, Семен Височан, загинув тут Іван Підкова, бували і Гонта, і Залізняк, і Мазепа. То ж чи не найвищий час пошанувати їх пам’ять бодай кількома рядками й експонатами у музеї козацької слави. Окрім того за час походів по країнах Європи козацькою чайкою „Пресвята Покрова” у нас назбиралося багато цінних пам’яток і сувенірів: від стародавніх карт України, і листівок куплених у Парижі, до ятагану, козацьких ятерів і сітей, весел і вітрил. Про строї, документи, картини, образи, фотоматеріали можна говорити багато, але тільки десятки прапорів і вимпелів з різних країн заповнили б цілий зал. А ще Товариство „КІШ” могло б зберігати у цих приміщеннях під ратушею і свої однострої і ритуальну зброю, і звідси виходити з гарматами, мушкетами, тулумбасами на почесні варти і міські паради й дефіляди. Чи може нам зайва така атракція для туристів у європейському Львові?

На тему музею в нас є позитивні відповіді від всіх профілюючих комісій Львівської міськради, маємо підписи 49 депутатів міськради. Маємо відповідь Винничука, що нам надають конкретне приміщення – підвали під ратушею площею 72 м. кв. Є згода керівника підприємства „Ратуша – сервіс”. Є позитивна резолюція на нашому листі пані І.Романів і п. Г.Покотицької. І знову нас пустили по другому колу. І власне зробив це п. З.Сірик. Тобто я не хочу деталізувати, але говориться одне, а робиться інше.

Цього разу нас скерували до міжвідомчої комісії міськради, в компетенцію якої, як нам відповіли, не входить вирішення таких питань. І знову нам порадили отримати згоду шановних людей, які її вже давали – пп..Романів, Покотицької, Винничука, а крім того Левика, Каменщика, панів пожежників, санепідемстанції, а далі буде видно ще кого. Чи не з таких ситуацій колись виникали казки про царів, які давали претендентам на руку і серце їх доньок, завдання під час виконання яких ті мали згинути. Але не сподівайтеся, ми не згинемо, шановні панове, а просто, йдучи через ці випробування, вчимося бити ваші козирі, вашою ж картою, бюрократизмом і буквою закону. І тепер добре читайте цивільний і кримінальний кодекс, пане Сірику, бо ми вже його читаємо. І не треба мене поплескувати по плечу біля сесійної зали міськради в присутності багатьох свідків і правоохоронців, бо я, вибачайте, з вами свиней не пас, і можу потрактувати це як рукоприкладство у державній установі і зловживання службовим становищем. Цікаво: чи щипаєте ви своїх секретарок за пампульки по-товариськи?

Софістика і демагогія на високу рівні. Але, фактично вимоги і прохання окремих громадян і громадських організацій та колективів мешканців Львова, або трудових колективів цілком ігноруються виконуючим обов’язки міського голови і депутатами. Це вказує на правовий нігілізм і невігластво.

В стінах міськради відбуваються дивні речі…

Це підтвердив один з нещодавніх заходів Громадського форуму Львова – пікетування міської ради на підтримку вимог таксистів, перевізників, безпритульних та ін. Пан З. Сірик за законом був зобов’язаний внести в порядок денний сесії обговорення вимог навіть якщо б їх висунули 10 громадян. А нас біля ратуші було декілька сотень, які представляли інтереси декількох тисяч. Тому ми не хочемо, щоб доля міста і міської ради та її ухвал хоч в найменшій мірі залежала від таких людей, як пан Сірик. Крім того, саме у зв’язку з правовим нігілізмом, який процвітає у стінах міськради, не було забезпечене достатнє законне обґрунтування для усунення Буняка з посади, що привело до юридичних колізій і того цирку, який показує сьогодні Львів перед цілою Україною. Ми не маємо права допускати такого.

Зараз в стінах міськради відбуваються неприємні речі. Сесії відбуваються частіше, ніж влітку, і буквально щотижня Львів втрачає величезні площі землі. Їх роздають на право і наліво я не знаю кому, але ухвали йдуть одна за другою. Вже сьогодні на сайтах висять оголошення, що перепродаються території в районі Шевченківського гаю за 1,5 млн. дол.. 34 ари. Це в десятки разів вище, ціни за яку купили.

На захист будинку школи Св. Софії

А поза тим процвітає також на сесіях, як волюнтаризм керівництва, так і поспішність, необдуманість і необґрунтованість у прийнятті важливих для усіх мешканців Львова і самої міської соціальної та інженерної інфраструктури ухвал.

У заставу домовленостей по Личаківському кладовищу полякам відійшли певні території. Скажімо, колишня школа св. Софії при вулиці Івана Франка, яка межує через вулицю Пархоменко з польським консульством, вже була віддана рішенням міської ради під будівництво полякам там частини консульства. Але ж питання ставилося про розширення консульства не тому, що їм місця замало, а тому що нашим громадянам немає де готуватися до отримання віз. Взагалі там район перетворився на базар. Треба було віддати це приміщення тур фірмам чи соціальним службам, які б обслуговували наших громадян з підготовки до отримання віз. Я тепер апелюю до поляків, що це пам’ятка архітектури і її треба зберегти і використати, а території там досить, щоб побудувати ще й інше приміщення.

У ч.37 за 28 лютого ц.р. „Львівської газети” читаємо, що будинок на вул. І.Франка, 108 підлягає розбиранню, оскільки площу, на якій знаходиться вищеназваний будинок, орендувало Генеральне консульство Республіки Польща. На тому місці через три місяці повинно розпочатися будівництво нових консульських корпусів.

Отож, дещо з історії будинку №108 на вул. І.Франка. В цьому будинку колись функціонувала школа Святої Софії, а площа, обмежена вулицею І.Франка (колись вул. Святої Софії) і вул. Іларіона Свєнціцького (колись вул. Генерала Дверніцького) називалася Софійською площею. А на горі, ще з початку XVII ст. височив костел Св.Софії. Фундатором костелу була Львівська міщанка Софія Ганель. Відтоді ця околиця називається Софіївкою.
Школа Св.Софії була збудована в 1878 р. за проектом Юзефа Каетана Яновського. Доречі, архітектор Яновський являється також автором таких споруд, як колишні касарні поліції, де пізніше була тюрма „Лонцького” (вул. С.Бандери, 1), школа для незрячих на вул. І.Франка, 119, художньо-промисловий музей на просп. Свободи і багато інших.

Диву дивуєшся, чому така неповага наших чиновників до тих перлин нашої минувшини, які ще збереглися до наших часів. Дивно, що автор згаданої замітки п. Віра Карпінська пише, що „Будівля, яку невдовзі повинні розібрати, є фактично зруйнованою…”

Пані Віро, або Ви пишете з чужих слів, або, якщо (а напевно, так і треба було зробити) Ви були біля тої будівлі, то не могли не бачити, що будинок знаходиться в відмінному стані, навіть покрівля була замінена кілька років тому. Дай Боже, щоб інші будинки – ровесники цього, були в такому стані!

І ще більше дивним видається той факт, що архітектор Юзеф Каетан Яновський (1832-1914) в молоді роки був учасником польського повстання 1863р., а згодом був державним секретарем у підпільному уряді Ромуальда Траугута. Як могло статися, щоб такі чиновники зіграли такий сумний жарт! Щоб поляки зруйнували пам’ятку, яка є не тільки пам’яткою україністики? Хто відповість за таку наругу над нашою історією, над нашим минулим? А треба би знайти автора (чи авторів) такої ганебної ідеї.

А що і хто будує на вулиці Коцюбинського у Львові?

Приступили нещодавно до будівництва житлового будинку наприкінці вулиці Коцюбинського. На горі там є академічний будинок, дуже тісно пов’язаний з історією Львова. Зараз його забудовують 6-поверховим будинком з мансардою. Кому він належить, хто викупив — невідомо. Василь Каменщик дав під цим свій підпис, всі інші, депутати, не заперечували. А ділянка, на якій стоїть цей будинок знаходиться на 10 років в оренді Академії друкарства. Яке мала право академія давати цю ділянку під будівництво на орендованій ділянці. Треба це аналізувати і викривати. І кричати про це. Нам треба виступати з законодавчими ініціативами щодо пришвидшення надання відповідей по питаннях будівництва. Зараз поки отримаєш відповідь, може бути завершене вже будівництво. Наприклад, сьогодні ще не до кінця погоджений проект. на основі якого розрили площу Ринок і руйнується центр нашого міста, культурні археологічні шари.

Про моду на будівництво підземних стоянок у Львові

Крім того є ідеї про будівництво підземних стоянок, роблять проект. Йдуть гроші. А місце під стоянки ще не погоджено. Громадськість протестує проти того, щоб ці стоянкі були розташовані біля картинної галереї. Там пасував би пам’ятник Андрію Шептицькому. А не стоянка. В нас немає таких високих технологій, як у Франції, до того ж треба дослідити кожний сентиметр і кожен сентимент корінного львів’янина до того чи іншого елементу інтер’єру міста, перед тим, як будувати, бо сьогодні ми втрачаємо багато вартісніші речі ніж набудовуємо, і без відповідної освіти та світогляду ці ньюанси важко зрозуміти, але ж не забуваймо, що за поняттями інтелект, інтелігентність, знання, еліта, душа – не завжди є пуста фраза. Для багатьох львів’ян це реальні речі, і з ними треба рахуватися і майстрові ЖЕКу, і голові міста.

Ексголова міста Василь Шпіцер хотів збудувати підземний трамвай. Після того завалилися цілий ряд будинків в центрі. Тому що прокололи шурфами водоносний шар і вода пішла вниз. Почали сохнути палі, на яких будинки стоять. Місто почало валитися завдяки цьому рішенню про підземний трамвай. І зараз знов нам підсувають програму висушення грунту у Львові. За рахунок створення підземних стоянок і нового метро. Таж наші генії інженерної думки не можуть додуматися навіть до такої простої речі, що аби з’єднати точку А з точкою Б, треба бодай визначити місцеположення цих точок у просторі. Що я маю на увазі?

Корисна порада замість висновку: дешевше Львову поміняти начальство, ніж по-дурному закопувати гроші в землю

Стоїть просте завдання – поміняти і відремонтувати комунікації і колектори на пл. Ринок. Є одна максіма – стала відмітка рівня Полтви на даній ділянці входу північного ринкового колектора, і є друга максіма – рівні виходу сточних ливневих і каналізаційних труб з кожного зокрема будинку. Всі інженерні мережі ринкових будинків застарілі і поплутані. Більшість каналізаційних труб „совєти” попрокладали під стелями склепінь. То ж чи не правильно було б, по можливості, опустити ці стоки під рівень підлог підвалів, (дякувати Богу, відмітка Полтви це позволяє) Це видно неозброєним оком, коли заглянути у нововсаджені бетони каналізаційних шахт. А вже після цього під’єднувати стоки до цих шахт. Наші ж будівельники й інженери, грубо кажучи, позамітали сміття під шафу, бо такий дістали наказ від начальства. Чи не дешевше Львову обійдеться поміняти начальство, ніж по дурному закопувати гроші в землю , по-дурному міняючи інженерні мережі. І чи не краще винести основне навантаження трамвайного руху з площі Ринок ніж руйнувати її образ бетонними „безшумними” міжрейковими плитами, про що вже понад тридцять років говорять всі архітектори і громадськість Львова. Пора міняти пострадянську звичку використовувати гроші як будь аби використати, бо прийшли. Води в місті немає. Ресурс на 300-400 тис. мешканців. Верх всього, що ми маємо зараз і тому ущільнювати забудову не маємо права. І цього, нажаль, не розуміють депутати і архітектори.