Традиційно, зелень восени жовтіє, обпадає і гниє. Не стала йти проти законів природи й “зелена влада”, яка весною потужно увірвалася в українську політику, символізуючи все нове, молоде, енергійне та реформаторське. Однак  вже через півроку,  після парламентських виборів – навіть на другий місяць, “зелені” понесли перші репутаційні і кадрові втрати.

“Слуги” розпустилися

Вже одразу після виборів, ключові особи Зе-команди, Давид Арахамія та олігарх Ігор Коломойський заявляли про нездатність скоординувати злагоджену роботу всіх своїх депутатів і навіть озвучили можливість розколу партії. Для цього випадку оточення Зеленського навіть розробило план розпуску Ради президентом та призначення нових виборів, однак навіть такі погрози не зупинили явні процеси партійного сепаратизму в монобільшості.

Зрештою, партія “Слуга народу” створювалася нашвидкоруч, а людей терміново доводилося шукати мало не по-оголошеннях. Слід було терміново створити партійні структури та відділи, призначити відповідальних за фінанси і кадрову політику, а в регіонах потрібно було знайти вірних та незаплямованих, принаймні публічно, людей. Тож  публіка, яку об’єднали під брендом актора-коміка в «Слузі народу», від самого початку мала свої відмінні інтереси і вже зараз їм вкрай складно між собою домовитись. Фрагментаційний потенціал у президентської партії надзвичайно високий і чимало людей із Зе-команди стоять під великою спокусою розпочати самостійну політичну гру чи навіть бізнесовий проект.

Спочатку українців шокував внутрішньопартійний скандал між главою фракції Давидом Арахамією та групою його депутатів  з комітету Ради з питань фінансів, податкової та митної політики. Арахамія звинуватив Олександра Дубінського та інших депутатів у корупції і отриманні хабаря у розмірі 30 тисяч доларів на користь голосування проти законопроекту про ліквідацію корупційних схем (“майданчиків Яценка”) під час оцінки об’єктів нерухомості. Дубінський та Арахамія публічно сварилися в ефірі, демонстративно проходили поліграф, а керівництво фракції навіть порушило кримінальну справу щодо корумпованості власних депутатів.

Показово, що скандальний конфлікт відбувся між представниками партійної групи Зеленського, яку репрезентує Арахамія та одіозним Олександром Дубінським, якого називають “інформаційним кіллером” на службі в Ігоря Коломойського і “на 100% людиною олігарха”. Де-факто мова йде про конфлікт партійних груп інтересів, за якими стоять основні спонсори та лідери монобільшості, і без їхньої волі, цей конфлікт навряд чи став би публічним з’ясуванням стосунків між “слугами”.

Дубневич, як “яблуко розбрату”

Наочні цифри фактичного партійного розколу “Слуги народу” українці помітили під час голосування за зняття недоторканності з Ярослава Дубневича. З 252 депутатів від “Слуги народу” за зняття недоторканності з Дубневича проголосували лише 208 парламентаріїв. Група Коломойського, на чолі з Олександром Дубінським і Максимом Бужанським відмовилися голосувати і підтримати курс власної фракції. Знаковим став вихід на трибуну депутата Бужанського, який під час голосування справи Дубневича, звинуватив президентського генпрокурора Руслана Рябошапку в “переведенні стрілок” – ухилянні від кримінального переслідування Порошенка, зобразивши генпрокурора злісним саботажником демократичних реформ.

Олігарх Коломойський цим голосуванням показав, що без групи його депутатів Зеленський  вже не володіє більшістю у парламенті

Чимало експертів назвали результати цього голосування фактичним розколом між Зеленським і Коломойським. Олігарх Коломойський цим голосуванням показав, що без групи його депутатів Зеленський  вже не володіє більшістю у парламенті і вже не матиме  власних голосів, щоб утримувати коаліцію 226 депутатів.  Команді Зе доведеться шукати коаліційних партнерів та вибудовувати співпрацю як мінімум зі ще однією партією.

Чи отримає “Слуга” “Голос”?

Показово, що голоси, яких бракувало партії Зеленського, щоб довести справу Дубневича від політичних декларацій до судової відповідальності, надала фракція “Голос”. Це фактично, є сигналом до припинення існування однопартійної більшості та відокремлення від “Слуги” кількох десятків нардепів.

За логікою, “Слуга” цілком могла б обрати коаліційним партнером “Голос” Святослава Вакарчука, адже обидві партії багато в чому подібні і декларують себе як політичні сили “нових людей”, які начебто раніше “не були в політиці”. Обидві акцентують на реформах, а лідери обох партій навіть до виборів натякали на можливість спільної коаліції. Такий ймовірний союз, за професіями фактичних лідерів політичних сил, вже навіть називають “акторсько-музичною” коаліцією. Проте подібність та спільність ідейних позицій якраз і стала причиною запеклого протистояння двох “реформаторських” партій – адже боротьба між ними велася практично за того самого виборця. Обидві партії орієнтовані на голоси молоді, студентства, людей середнього віку, протестного електорату та прихильників змін, які досі вирішують: хто ж з цих “нових і чесних” кращий?

Однак в ході запеклої передвиборчої боротьби, задля опущення рейтингу небезпечного конкурента, представники Зе-команди вилили на Вакарчука чимало бруду. Зокрема, з нищівною критикою на Святослава Вакарчука обрушився скандальний та одіозний блогер та журналіст телеканалу “1+1” Олександр Дубінський, який виступив в епатажному та нецензурно-матюкливому стилі. Дубінський присвятив кілька сюжетів лідеру “Голосу”, в яких назвав Славка  “жалким блееющим созданием” і “срущим воробьем”, грубо називав “тупим” і Вакарчука і всіх його прихильників, опускаючи у своїх виступах екс-музиканта нижче плінтуса. Враховуючи інфантильний та образливий темперамент Славка, екс-музикант чудово розуміє, що “слуги народу” без санкції, а то й без вказівки Зеленського  нікого не “розносили б в пух і прах”. Тож,  вразливому Вакарчуку буде важко забути вилиті на нього “слугами” вчорашні помиї, навіть якщо Дубінський піде з фракції.

Очевидно, що після таких брутальних лайок і образ, Дубінський з Вакарчуком навряд чи зможуть бути в одній коаліції, тож вступ “Голосу” до коаліції з Зе-командою можливий лише після остаточного публічного розколу монобільшості та повного виходу з фракції групи Коломойського на чолі з Дубінським. Крім того, усвідомлюючи силу свого “Голосу” та критичне становище правлячої фракції, Вакарчук може вимагати за партнерство дорогу ціну – аж до прем’єрської посади, і Зеленському доведеться обирати союзників серед “старих, корумпованих облич” української політики.

“Слуга” Юлії?

Враховуючи, що з “Європейською Солідарністю” Петра Порошенка команда Зе також не піде на коаліційну угоду – надто жорстке протистояння між партіями і надто багато непримиренних моментів, тоді ймовірним партнером залишається насамперед “Батьківщина”.

Юлія Тимошенко якраз дуже навіть не проти знову очолити Кабінет Міністрів, всівшись у прем’єрське крісло, яке вона безумовно вимагатиме в обмін на коаліцію. Програма мінімум Тимошенко – якщо не прем’єра, то іншу вагому посаду, яка дозволятиме мати важелі управління та постійно бути в центрі уваги цілої країни. До прикладу – спікера парламенту, глави РНБО, віце-прем’єра зрештою, – аби лише знову мати владу і вплив.

Хоча, такий коаліційний союз з одіозною Тимошенко й підточуватиме імідж “Слуги народу” як партії “нових і чесних облич”, і партія явно втратить чимало прихильників. Водночас, у випадку надання посади Тимошенко, яку Юлія безумовно, використає для підняття власного рейтингу та політичного впливу, Зеленський може повторити долю Ющенка. Коли всенародно обраного під овації Майдану Ющенка, непомітно затьмарила і відсунула на електоральний маргінес енергійна прем’єрка, зайнявши місце фактичної лідерки “демократичних сил”. Блазень ризикує поступитися троном королеві.

Розпуск?

Якщо ж оточення президента вирішить не вступати в коаліції, тоді, цілком ймовірно, вже до Нового року, Зеленський може мати менше ніж 226 власних нардепів і без сторонньої допомоги не зможе ухвалювати закони.

Варіантом виходу з ситуації може стати розпуск Ради і нові парламентські вибори, на яких президент може зробити ребрендинг партії та спробувати знову завоювати довіру виборців. Однак, нездатність колишнього актора-коміка на чолі воюючої держави підбирати до своєї партії кадри, які не розбігатимуться на другий місяць, негативно позначиться на електоральних настроях колишніх прихильників. Навіщо людям голосувати за керівника, який не вміє керувати людьми?

А враховуючи повільне падіння рейтингу Зеленського, і ментальну рису українців недолюблювати будь-яку владу вже на другий-третій рік її правління, оновлена “Слуга народу” не зможе отримати такого ж рекордного результату як в липні 2019 року, і буде приречена на коаліційні переговори з тими ж самими опонентами. Наразі очевидно, що за наявного розкладу політичних сил, партії будуть змушені витрачати більше енергії на взаємну політичну боротьбу, аніж на реформи та зміни в країні.

Валерій Майданюк, спеціально для “Вголосу”