Доки кандидати в Президенти України вправляються в акторській майстерності й готуються до вирішальних дебатів напередодні другого туру виборів, «Вголос» організував дебати їхніх представників на Львівщині.

Про шляхи досягнення миру, участь у цьому Віктора Медведчука, зміцнення армії, деолігархізацію, націоналізацію «Приватбанку», боротьбу з корупцією та «проросійськістю» кандидатів – читайте у розмові з керівником виборчого штабу Петра Порошенка Анатолієм Романюком та довіреною особою Володимира Зеленського Романом Фединяком.

Президент найперше – головнокомандувач. З цього і почнемо. Яку стратегію досягнення миру пропонують ваші кандидати?

Анатолій Романюк:

Петро Порошенко вважає, що мир на Донбасі може бути досягнено шляхом дотримання норм міжнародного права, проведення переговорів за участі міжнародних партнерів у рамках форматів, які напрацьовані та реалізовувались упродовж останнього часу. У жодному разі – не двосторонні переговори. Армія має бути сильною і здатною не допустити військових змін існуючої ситуації. Сказати, що мир може бути досягнуто через конкретний проміжок часу – неможливо. Генеральним напрямком є те, що Україна має змінюватись в економічному плані, тоді вона буде більш привабливою, відповідно, це призведе до того, що населення окупованої частини Донецької і Луганської областей обиратиме той напрямок, яким йде Україна.

Міжнародні партнери – це Франція і Німеччина, як є зараз, чи може бути розширення формату?

Анатолій Романюк:

У міжнародних умовах бажання однієї сторони щодо того, хто там має бути, не є підставою для зміни формату. Є чіткий нормандський формат, куди залучені конкретні міжнародні партнери. За останні роки були невдалі спроби залучення США. Тому говорити про те, що хтось може залучити до формату когось іншого, – це бажання, очікування і фантазії.

Роман Фединяк:

Наша позиція – це завершення війни мирним шляхом, ми не можемо жертвувати життями людей. Відповідно, необхідне розширення перемовин через залучення США та Великої Британії, які є гарантами Будапештського меморандуму. Для того, щоб залучити їх, треба спершу навести лад всередині України. У Брюсселі та Вашингтоні сидять далеко не дурні люди. Вони бачать, що влада України досі не визначилася, ким для неї є Росія, відповідно, не можуть надавати нам подальшу допомогу.

Влада проводить з Росією, яка є відкритим агресором, війну і водночас зберігає з нею дипломатичні зв’язки. В Україні процвітає бізнес з Росією, при тому Україна вимагає, щоб Європа посилила санкції. Це подвійні стандарти, яких у принципі не може бути. Європа та США бачать це.

Тому позиція Володимира Зеленського така: нам потрібно в рази активніше проводити реформаторську політику, йдеться зокрема про створення Антикорупційного суду, загальну реформу судової гілки влади та правоохоронної системи. Після здійснення цього, коли ми покажемо всередині країни реальні реформи, реальну боротьбу з корупцією, реальні результати і те, чого вимагають міжнародні партнери, тоді ми зможемо сказати: так, ми в себе навели лад, тепер, будь ласка, допомагайте ви нам.

Пане Романюк, ви згадали про те, що зараз неможливо точно сказати, коли завершиться війна на Донбасі. Але ми пам’ятаємо, що у 2014 році Петро Порошенко виграв вибори фактично на обіцянці завершити війну за два тижні. Чому цього не сталося?

Анатолій Романюк:

Згадаймо президентську виборчу кампанію 2014 року. Відбулася анексія Криму і почався розвиток сепаратистських рухів на Донбасі. З’явилися інспіровані Росією ініціативні групи, які почали захоплювати адмінбудинки. Активної фази війни ще не було. Тому розрахунок, що ми можемо навести лад своїми силами, був цілком обґрунтований. Однак, наступна фаза, яка пішла після виборів Президента, призвела до того, що Росія почала напряму втручатися у ситуацію на Донбасі. З’явилося озброєння, з’явилися підготовані загони людей, тобто те, чого не було під час виборчої кампанії. Розрахунок, що ми своїми силами дуже швидко наведемо порядок, виявився актуальним для попереднього моменту, а не того моменту, який наступив після виборів.

Мінські угоди. Хтось називає їх безальтернативними, хтось – вкрай шкідливими. Яке майбутнє для цих домовленостей готують ваші кандидати?

Анатолій Романюк:

Є різні оцінки Мінських угод. Вони залежать від багатьох чинників, зокрема рівня експертів, які про це говорять, від інтересу, який представляють ці експерти. Під час виборчої кампанії у нас з’явилося багато експертів, які говорили з позиції тої чи іншої політичної сили і їхні коментарі слід розцінювати як політичну технологію.

Мінські угоди визнані міжнародним співтовариством. У їхніх рамках ми маємо взаємодію з міжнародними партнерами, які наклали санкції на РФ. Завдяки Мінським угодам було зупинено просування російської агресії на територію України. Тобто це єдиний майданчик, який працює. Заяви про те, що будуть нові майданчики, – це просто фантазії. Коли деякі кандидати заявляють про те, що будуть залучати гарантів Будапештського меморандуму, це, м’яко кажучи, фантазія людей, які звертаються до аудиторії, яка не перевірятиме їхні знання. Тому що для того, щоб запустити інший майданчик, треба, щоб сторони погодилися брати в ньому участь. Одна з причин, чому США не можуть брати участі у мінському форматі, – учасники, які там є, мають погодитись на зміну цього формату. Росія не погоджується на те, щоб туди входили США. Доки вона не погодиться – формат не буде змінено. Те саме стосуватиметься і залучення Великої Британії.

За такою логікою, чи можемо ми сподіватися, що РФ у принципі коли-небудь погодиться виконати якісь домовленості? Мінські угоди вона порушувала з першого дня.

Анатолій Романюк:

Ми знаємо, що вона порушувала і порушує угоди. То який варіант? Розірвати угоди – тоді проблема відносин з Росією і з тими підрозділами, які є на Донбасі і підтримуються Росією, буде винятково українською. На цей крок не піде ніхто, бо військові потенціали України та Росії є неспівмірними. З цього погляду ми маємо бути реалістами. Міжнародні відносини – відносини реалістичні. Коли США говорять, що можуть змінити формат переговорів, то вони можуть. Україна не може. Вона буде залежна від взаємодії з міжнародними партнерами.

Роман Фединяк:

Мінські угоди є недосконалими хоча б через те, що українська контактна група складається з багатьох людей, які є наближеними до влади РФ. Це неприпустимо…

Анатолій Романюк:

Наприклад?

Роман Фединяк:

Наприклад родич Володимира Путіна Віктор Медведчук, який наче й не є у робочій групі, але через нього відбуваються переговори. Те, що ви зараз говорите, це подвійні стандарти. З одного боку називаєте Путіна ворогом, порівнюєте його з дияволом, чого я, звісно, не заперучую, а з іншого боку погоджуєтеся на те, щоб не включати в цю робочу групу Британію та США.

І дійсно, якщо РФ не погоджується розширювати формат перемовин, то як ми хочемо вимагати, щоби вона повертала нам території? Нинішній формат може затягнутися на роки, доки зрештою Донбас стане буферною зоною між Росію та Європою, що є абсолютно неприпустимим. Нинішній мінський формат є неефективним. Ми мусимо залучати до перемовин інші країни і виключити звідти людей, які є абсолютно проросійськими і, представляючи Україну, обстоюють інтереси РФ.

Анатолій Романюк:

Перебіг звільнення військовополонених протягом останніх 1,5-2 років фактично заморожений. І в цій ситуації керівництво України вирішило залучити Медведчука, щоби міняти військовополонених. Якби Медведчук залучався до розробки стратегій чи програм розвитку України, це інша справа. Залучення його для того, щоб звільнити людей з полону, на мою думку, є виправданим. І таке широко поширено в міжнародній практиці.


Думаю, погодитесь з тим, що одне з основних завдань, яке стоятиме перед Президентом, – це зміцнення армії…

Анатолій Романюк:

У 2014-му армія була доведена до такого стану, що вона реально не могла дати відсічі наступальним частинам з боку Донбасу. Там були і добровольці, і люди, які проживали там, і російські військові. Ми пам’ятаємо, як волонтери збирали гроші на все. Сьогодні волонтери, які їдуть туди, вже не мають чого везти. Армія укомплектована, озброєна, оснащена, має все необхідне для того, щоб належним чином виконувати функції війська.

Роман Фединяк:

Погоджуюся, що порівняно з 2014 роком ми маємо зовсім іншу картину у війську. Проте мені дуже сильно не подобається риторика, яка ведеться у ЗМІ, про те, що безпосередньою заслугою Президента є укомплектування війська. Ми нормальні речі подаємо як чиюсь заслугу. Це має бути в порядку речей.

У мене є товариші, які їздять волонтерами. Від них чую, що насправді не завжди до воїнів доходить амуніція і провіант, що досі волонтери доставляють допомогу для окремих бригад. Тому 3% від ВВП на армію у воюючій країні проти найбільшого у світі агресора – це недостатньо.

Чи можливо підвищити фінансування ЗСУ? Пригадую, у цьогорічному бюджеті Збройні сили профінансовані на 1,5 млрд грн менше, ніж МВС, СБУ, ГПУ, чиновницький апарат…

Анатолій Романюк:

Ми говоримо про проблеми, які є в СБУ та поліції, які так само фінансуються з бюджету. Нам не вистачає техніки для цих спеціалізованих структур. Гіпотетично можна по-різному припускати, скільки треба грошей для того, щоб армія була на належному рівні. Якщо хтось вважає, що має бути 5% від ВВП на військо, то нехай покаже, звідки ці 2% будуть зняті.

Роман Фединяк:

Щоби дофінансувати армію, не обов’язково скорочувати витрати на інші сфери. Можливо, краще додати грошей до бюджету?

У 2016 році МВФ опублікував дослідження, яке засвідчило: тіньовий бізнес в Україні співмірний зі 45% ВВП України. Відповідно, наша команда пропонує вивести цей бізнес з тіні шляхом введення нульової декларації. Уявляєте, наскільки ми можемо наповнити бюджет, якщо цей бізнес вийде з тіні й заплатить нульову декларацію?!

Ще один момент. Ми знаємо, що Мінохорони здоров’я зекономило 2,5 млрд грн на закупівлі ліків завдяки використанню системи «Прозорро». Тобто така система контролю – це  ще один механізм наповнення державної скарбниці.

Як щодо боротьби з олігархами? У 2015 році Петро Порошенко заявляв, що ключова позиція його діяльності – це деолігархізація країни. Що було зроблено в цьому напрямку?

Анатолій Романюк:

Олігарх Коломойський мав монопольне володіння авіалініями України. Переліт зі Львова до Києва коштував 100 доларів в один бік. Інших варіантів не було. З 2014 року по 2019 рік була проведена велика робота, щоб на цьому ринку з’явилися лоукостери. Вони суттєво обнизили ціну, відтак тепер ми можемо літати дешевими авіалініями у багато країн світу. І це один зі способів боротьби з олігархами.

Друга проблема – це «Приватбанк». Сьогодні що ми маємо? Коломойський заявляє, що йому треба повернути 2 млрд доларів, які він втратив. Маємо заяву Гонтаревої про те, в якому стані був «Приватбанк», які загрози були для країни, коли він націоналізовувався. Я це кажу, щоб показати: в нашій економіці олігархи займають дуже потужну нішу. Це склалося протягом тривалого періоду часу. І боротьба з олігархами є дуже складною, бо ці олігархи мають ЗМІ, своїх лобістів у Верховній Раді, низку інших структур, через які вони працюють. Тому сказати, що ми боремось з олігархами, легко, але реалізувати на практиці це досить складно стає.

Чи були конкретні законодавчі ініціативи Президента щодо боротьби з олігархами?

Анатолій Романюк:

Були закони, якій приймалися щодо входження на ринок України інших авіакомпаній, щоб ринок не був монополізований і став значно дешевший.

Порошенко – олігарх?

Анатолій Романюк:

Певною мірою так. Ми маємо ситуацію, коли людина прийшла у владу зі своєю декларацією. Ми знали, які в нього статки.

Ми не маємо забувати, що останні два десятиліття він був на державних посадах…

Анатолій Романюк:

Добре, але є специфіка бізнесу Коломойського. Давайте подивимося…

Так ми про Порошенка говоримо.

Анатолій Романюк:

Окей. Є специфіка бізнесу Порошенка. Вона полягає в тому, що основний продукт, який виробляє Порошенко, – його цукерки. Сировина закуповується у лімітованої кількості постачальників. Є абсолютна монополія на продаж какао-бобів у світі. Закуповується продукт, з якого виробляється знов продукт, який є конкурентним і продається у багатьох країнах світу. Тобто це є один спосіб зароблення грошей. І другий спосіб – на абсолютній монополії. Наприклад, на авіаперевезеннях. На частці у державній нафтовій компанії, що дозволяє контролювати нафтову галузь…

Не тільки «Рошен». Був Севастопольський морський завод, була Ленінська кузня, були інші підприємства…

Анатолій Романюк:

Цим питанням ви ставите під сумнів, що людина, яка може успішно вести бізнес, може займатися суспільними і політичними справами. Я вважаю, що може.

Тобто Порошенко – хороший олігарх, а Коломойський – не зовсім?

Анатолій Романюк:

Ви ставили питання про деолігархізацію. Відповідно, я даю відповідь на питання, яке прозвучало. Ви ж не питали про поганих і добрих олігархів. Я можу сказати, що Порошенко сплачує податки з фірм, які йдуть в бюджет України. І вони є дуже великими. Але ми можемо подивитися на деяких олігархів, які мають великі статки, але не платять податків. У них так побудована система бізнесу, що їм треба доплачувати…

А Львовочкін, Фірташ, Коломойський, Ахметов, інші – не платять?

Анатолій Романюк:

Давайте ми будемо говорити по кожному конкретно. Я не можу сказати абстрактно. Коли ми говоримо за Порошенка, то він платить великі податки. Зокрема з цих коштів він витратив 1,5 млрд грн на армію.

Роман Фединяк:

Ви згадували про законодавчу й виконавчу гілку влади та про те, що Президент як єдина особа не має можливості зробити всього та протистояти Парламенту. А я хочу нагадати, що Блок Петра Порошенка займає дуже великий відсоток у Верховній Раді. Цей президент має найбільшу фракцію в Парламенті, порівняно зі всіма своїми попередниками. Питання, звісно, в людях, які є у БПП – кононенки, грановські та з десяток колишніх регіоналів…

Анатолій Романюк:

Я говорю про те, що Порошенко працює з Парламентом, а Парламент – це не Порошенко.

Роман Фединяк:

Але там є його фракція.

До речі, чи можемо ми назвати якогось олігарха, окрім Коломойського, з яким би боровся Порошенко? Чому ми не говоримо про націоналізацію підприємств, якими володіє Ахметов? Нагадаю, що це ресурси, які за здоровою логікою мають бути власністю держави і громадян. А вони перебувають у власності одної особи. Чому ж тоді не націоналізувати бізнес Ахметова, який побудований на енергоресурсах? Знову подвійні стандарти і компроміси…Реальна боротьба була тільки з Коломойським. Хоча я, звісно, не заперечую. Це було правильно і націоналізація «Приватбанку» була необхідною.

І ще одне. Якщо мені не зраджує пам’ять, за законом, людина, яка перебуває на державній посаді, не має права володіти бізнесом…Ми про це чомусь забуваємо.

Анатолій Романюк:

Порошенко не проводить політику націоналізації. Такого немає. Націоналізація «Приватбанку» була пов’язана з тим, що він опинився на межі банкрутства. Якби «Приватбанк» впав – впала б половина економіки України.

Роман Фединяк:

Погоджуюсь.

Анатолій Романюк:

Тому я вважаю, що ваш приклад є некоректним.

Роман Фединяк:

Приклад щодо Ахметова?

Анатолій Романюк:

Що стосується цього. А тепер щодо Ахметова. Я не захищаю його, але питання націоналізації майна олігархів не стоїть. Питання стоїть про те, що якщо бізнес працює успішно, якщо він зроблений відповідно до чинного законодавства, то які підстави для націоналізації цього бізнесу?

Роман Фединяк:

Незаконна приватизація цього бізнесу.

Анатолій Романюк:

Ну це ж треба довести, а це дуже складний процес. Команда «Зе» сама каже, що потрібна амністія для багатьох питань, які стосуються бізнесу.

Роман Фединяк:

Для багатьох, але не для всіх. Енергоресурси мають належати державі. Ці моменти чітко розмежовано.

Анатолій Романюк:

Питання деолігархізації стоїть і має бути реалізоване відповідно до законодавства. Якщо чинне законодавство не дозволяє, то його треба змінювати, але це прерогатива Парламенту. А ті люди, які прийшли до Парламенту у фракцію «Народного фронту» чи БПП, не є кріпаками. Український Парламент не передбачає прямого зобов’язання депутата виконувати рішення своєї політичної партії. Він має свою незалежність. Президент не має механізмів позбавлення депутатів мандату, якщо вони не хочуть голосувати за потрібні законопроекти.

Але Президент має механізм внесення на невідкладний розгляд у ВРУ своїх законопроектів. Чи вносив Президент законопроекти антиолігархічного характеру, за які Верховна Рада проголосувала негативно?

Анатолій Романюк:

Ми маємо цілу низку законопроектів, які внесені до Парламенту, але висять і висітимуть довго…

Законопроекти Президента розглядаються невідкладно, а не «висять». Тож суть у тім, що він їх і не вносив…

Анатолій Романюк:

Є різні законопроекти. Якщо ми говоримо про роботу Президента, то вона є такою, якою вона є. Вона є з такою програмою, яка озвучена. Ясна річ, що ми сьогодні можемо ставити питання, що хотіли б те й те. Але ми маємо конкретні результати, яких досягнув Порошенко. Вони є такими, якими вони є. Ми знаємо, що можемо чекати від цієї людини, якщо вона стане Президентом. Судячи з його виступів ми знаємо, як він готовий змінити свою діяльність на посаді Президента, якщо його переоберуть.

До речі, щодо програми. У програмі Порошенка про боротьбу з олігархами немає ні слова.

Анатолій Романюк:

Добре. А програми «Зе» взагалі немає.

Роман Фединяк:

Програма Зеленського опублікована на сайті ЦВК. І я розумію, що вона може не подобатися прихильникам чинного Президента…

Анатолій Романяк:

Формально вона є. І зроблена на підставі промови Мартіна Лютера Кінга «Я маю мрію».

Програма Зеленського у мене в руках. І економічні питання тут є: нульова декларація для бізнесу, детінізація економіки, зміна податку на прибуток податком на виведений капітал… Відповідно, у мене питання до пана Романа: Що буде із Коломойським у разі, якщо Зеленський стане Президентом?

Роман Фединяк:

Нічого.

Коломойський хоче 2 млрд доларів за «Приватбанк»…

Роман Фединяк:

Ніхто не збирається щось йому повертати. Коломойський є таким самим олігархом, як і інші. Він так само свого часу багато чого здобув шляхом незаконної приватизації. І ставлення до нього буде таке саме, як і до всіх решта.

Пане Романюк, ви згадували про програму Порошенка, від якої треба відштовхуватись. Цитую: «Кількість податків – скоротити, ставки – зменшити, офшори – перекрити». Це з виборчої програми Петра Порошенка за 2014 рік. Чому не вдалося реалізувати?

Анатолій Романюк:

Низка положень, які були задекларовані, не до кінця виконані в силу різних причин. У тому числі через те, що результати діяльності Президента в умовах напівпрезидентського правління значною мірою залежать від взаємодії з Парламентом. Перевага, яка є в коаліції у Верховній Раді, є мінімальною. Тому ціла низка речей, які в тому числі ініціювалися Президентом, не проходять…

Роман Фединяк:

Чому не йде мова про націоналізацію природних ресурсів, щоби вони не були в руках однієї людини? Якщо у нас великий відсоток ресурсів перебуває в Ахметова, то він має абсолютну повноту влади навіть над тим самим Президентом. Якщо йому щось не сподобається, він просто вимкне світло. І що після того? Будьмо чесними, щоби цього не сталося, це має бути націоналізовано.

Також нам потрібна деолігархізація ЗМІ, бо зараз деякі начебто українські канали нагадують канал «Росія 24».

Ну і всі ми розуміємо, що фракції та групи у Верховній Раді керовані кількома олігархами. Якщо ми не заберемо цього впливу, ми не зможемо говорити про пряме народовладдя, про обрання народного депутата, який презентуватиме інтереси людей.

В одному з нещодавніх інтерв’ю представники вашого штабу заявили про “секретний план” Зеленського для Верховної Ради. Це буде розпуск Парламенту?

Роман Фединяк:

Ми розуміємо, що в разі обрання Володимира Олександровича Президентом, йому ще півроку доведеться працювати зі старим Парламентом. Це буде вкрай важко, якщо взагалі можливо. Відповідно, якийсь механізм співпраці з ВРУ має бути запроваджено. Чи це буде розпуск…Можливо. Чи це буде формат перемовин із проєвропейськими фракціями, які не мають за собою корупційного шлейфу…Можливо. Будемо бачити.

Боротьба з корупцією. Ми бачили борди «Прийде весна – саджати будемо». Ми чули про відрубані руки корупціонерів. То кому, коли і як?

Роман Фединяк:

Перед тим, як почати саджати, ми маємо провести реальну реформу правоохоронної та судової системи. У судовій системі йдеться про повну заміну кадрів через відкриті конкурси й залучення до конкурсних комісій міжнародних експертів, яких не можна буде підкупити. Другий момент – суддям потрібно дати гідну зарплату. Сьогодні український суддя отримує втричі менше, ніж суддя в Польщі. Звісно, що порівняно з іншими категоріями населення, це суттєва сума, але це принесе користь. Досвіду новим суддям як такого не потрібно. Їхнім досвідом має бути знання і виконання законів України. Вже після цих реформ до кримінальної відповідальності будуть притягнуті всі, хто тим чи іншим шляхом скоїв злочини.

Окремо наголошу на злочинах Майдану. Не вірю, що Президент не має можливості взяти під особистий контроль злочини Майдану. Сьогодні прочитав заяву начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури Сергія Горбатюка про те, що Петро Порошенко особисто “створював проблеми” під час розслідувань вбивств та жорстких побиттів активістів Революції Гідності…Як це сприймати…Злочини мали бути розслідувані в найкоротший термін. Чомусь механізм кидання за грати учасників бойових дій в Україні є, а механізму розслідування справ Майдану немає.

Анатолій Романюк:

Виборча кампанія 2019 року показала, що форма, темпи і результати боротьби з корупцією не задовольняють суспільство. Кампанія показала, що питання боротьби з корупцією є №1 для перспективи будь-якого політичного діяча. Чинна влада робила кроки в цьому напрямку. Ми можемо наводити величезну кількість резонансних справ, вони показали кілька речей. Чиста боротьба з корупцією неможлива, вона потребує суттєвої реформи судової та правоохоронної систем. Проби реформи судової системи, які відбувалися за останні п’ять років, показали, що цей процес є архіскладним, що є величезна кількість зацікавлених сторін, які хотіли не допустити цієї реформи. Тому я вважаю, що якщо Порошенко буде переобраний на посаду Президента, то проблематика корупції буде ключовим питанням у його діяльності. Так само, як і реформа судової та правоохоронної системи.

Ми пам’ятаємо, як влада провела люстрацію після Майдану. Кастровану люстрацію…

Анатолій Романюк:

Проблема люстрації, проблема боротьби з корупцією – це проблеми, які жодна країна не вирішила однозначно. З корупцією треба боротися постійно, а не разово. Я вважаю, що те, що робилося для боротьби з корупцією, було недостатнім, воно потребує продовження і посилення. Але ті механізми показали, що нам необхідно змінювати. Ми бачимо, по яких точках маємо працювати, щоб подолати корупцію.

Команда Петра Порошенка активно звинувачує кандидата Зеленського у проросійськості. Ми бачили білборди й газети, які пропонують українцям обирати Петра Порошенка замість Путіна. Водночас пані Ірина Геращенко якось написала у своєму «Фейсбуці», що Путін був би щасливим мати Президентом України Володимира Зеленського. Прошу пояснити цю позицію. Чим, на вашу думку, Зеленський загрожує Україні?

Анатолій Романюк:

Заяви штабу Порошенка мають під собою кілька підстав. По-перше, за перебігом виборів в Україні активно стежить Росія. Є заяви великої кількості представників російської влади, які кажуть, що їх задовольняє будь-який Президент, окрім Порошенка, що Зеленський – це та людина, яка їм потрібна, яка є вигідною для РФ, яка проводитиме політику, що буде зручною для РФ.

Другий момент. Вибори Президента – це вибори однієї особи. Відповідно, кандидат у Президенти має бути максимально відкритим для суспільства, щоби всі бачили, яким він є. У випадку Зеленського є проблема, що він мало спілкується напряму. Основні заяви робить його команда. Уникнення Зеленського від прямого спілкування породжує велику кількість запитань, що насправді ховається за цією людиною. Обговорення формату дебатів сприймається частиною суспільства як спроба уникнути того формату дебатів, який прийнятий усім світом. Заміна цього формату іншим форматом розглядається як неможливість побачити реальне обличчя, реальну перспективу майбутнього президента.

Третя причина. Недостатня чіткість кандидата Зеленського щодо конфлікту на Сході України, щодо цілої низки питань у відносинах із Росією. Чіткіші позиції було озвучено тільки в останні кілька тижнів. Вони дали підстави вважати, що Зеленський може виявитись тим Президентом, який не буде спроможним протистояти Путіну. Він не має досвіду державної діяльності, не має досвіду прямих переговорів, не представляє свою позицію самостійно, а цю позицію озвучують експерти. Звідси виникають побоювання, що йому буде складно працювати Президентом.

Роман Фединяк:

Заяви російського політикуму, прес-секретаря Путіна, пропагандистки Скабєєвої та інших абсолютно не грають на користь Володимира Зеленського. Це очевидно. Ми також чули заяви, про те, що Путіну абсолютно невигідний Порошенко. І ми також розуміємо, що це означає. Водночас ми пам’ятаємо низку заяв від українофоба Охлобистіна (про «дружбу» із Зеленським – ред.), які, як згодом виявилося, були зроблені на замовлення штабу Порошенка.

Кажуть, Зеленський є ставлеником Росії…Кажуть, що Зеленський є ставлеником Коломойського…Так Росії чи Коломойського? Коломойський же відверто антиросійський…

Хотілося б, до речі, зрозуміти ваше, пане Анатолію, особисте ставлення і ставлення львівського штабу до бордів Порошенка із Путіним…Це взагалі коректно?

Анатолій Романюк:

Виборча кампанія є жорсткою. Вибори-2019 показали рівень жорсткості боротьби з Порошенком. Коли одна частина кандидатів виступала з відкритими нападками на Порошенка, використовуючи значну кількість фейків. Тому я думаю, що поява цих білбордів є реакцією на кампанію, яка велася проти Порошенка. Це продовження формату, який був заданий на цих виборах. Згадайте, як трактували Порошенка на “1+1”.

Роман Фединяк:

За вашою логікою, у виборчому бюлетені замість Зеленського повинен бути Путін…Я багато спілкувався з учасниками російсько-української війни та з волонтерами. Для них ці білборди є плювком в обличчя.

То якими будуть відносини Президента Зеленського з РФ?

Роман Фединяк:

Росія – це відвертий агресор. Це однозначна позиція, яка не може трактуватися по-іншому. Конституційний лад і територіальна цілісність України є святими речами. Володимир Зеленський не поступиться ними за жодних умов.

Питання мови?

Роман Фединяк:

Не може бути предметом обговорення. Єдина державна мова – українська. При тому наголошу, що Зеленський не збирається утискати мови нацменшин. Посада Президента, яку Зеленський в перспективі може обійняти, зобов’язує його спілкуватися українською мовою. І він це виконуватиме.