Очевидно, що Путін та Зеленський у своїй суті є різними: один маніпулятор-інтроверт, інший екстравертивний артист. В одного за плечима величезний досвід і жорсткий прагматизм, в іншого – гора невирішених архіскладних проблем в країні та… бажання подобатися публіці.

То які ці лідери є насправді і яким чином має поводитись Володимир Зеленський, щоб не програти у такому, м’яко кажучи, непростому протистоянні? Про це напередодні «нормандського» саміту  ІА «Вголос» розповіли психолог Валентин Кім, викладач політичної риторики Наталія Романь та політичний психолог і бізнес-консультант Олег Хом’як.

Яким лідером є Володимир Путін?

Валентин Кім:

Це питання є досить складним. Путін жодних тестів не складав, тому ніхто точно не може сказати, яким він є. Проте є поведінковий аналіз, який дозволяє хоч якось розуміти, що коїться в голові цього лідера.

Зараз навколо Володимира Путіна сконцентровано дуже багато інтересу та уваги. Це спричиняє появу багатьох чуток і одна з них, з точки зору написання його психологічного портрету, каже, що Путін у минулому був петербурзьким «босяком», який і зараз, у дорослому житті, продовжує керуватись оцими «дворовими» законами і переконаннями про те, як треба «тримати марку» і «не прогинатись». Це дуже хибне упередження, бо Путін в жодному разі не є таким «босяком». Це єдина дитина у своїй сім’ї, правильний хлопчик, який виріс в умовах досить деспотичного батька і матері, яка перед тим вже втратила одного сина. Тобто сім’я оточувала його турботою і контролем. Також треба розуміти, що він агент КДБ, а туди теж «босяків» не брали. Тому стверджувати, що Путіну властива поведінка, яка є характерною для хуліганів Петербургу, не можна. Навпаки, це протилежний психологічний тип. Це психотип акуратної та обережної людини, яка боїться сказати чи зробити щось неправильно. Це людина, яка переважно є самітником та інтровертом, більш замкнутим у своєму внутрішньому світі. Це не означає, що він психічно несформований чи ненормальний, просто для нього більш характерним є інтровертизм, ніж екстравертизм. Це людина, яка схильна до акуратного стилю поведінки. Він не намагається виставляти себе напоказ і коли Путін на людях, він відчуває дискомфорт. У нього є багато невербальних сигналів, які нам дають розуміння, що йому некомфортно кожен раз, коли він стикається з ситуацією, в якій є хоча б натяк на недружність. Наприклад, це інші авторитарні та жорсткі світові лідери чи незалежна журналістська спільнота. Там Володимир Путін почувається скуто і поводиться доволі скромно.

Але його поведінка кардинально змінюється, коли він потрапляє у рідне російське середовище. Зі своїми «прикольними» журналістами, з Пєсковим за спиною та на якихось попередньо продуманих  самітах він почувається комфортно.

Також Володимир Путін – це людина, яка з кожним роком має все більше й більше пристрасті до влади. Якщо порівнювати поведінку Путіна у 2000-му році і його поведінку зараз, то це дві зовсім різні людини. У 2000-му році Путін був більш обережним та акуратним і при цьому більше невпевнений у собі, ніж той Путін, який є зараз. Сьогодні, коли проводиться пряма мова президента чи виступ перед федеральним зібранням, ми бачимо Путіна, який отримує задоволення від уваги саме цієї аудиторії. Це варто підкреслити, оскільки воно суперечить тому, що я сказав раніше. Путін нібито людина сором’язлива і замкнена, але це все трансформувалось завдяки владі, яка у нього є. Коли він потрапляє в середовище, де його сприймають як лідера і будь-яка «інша» думка відразу присікається, Путін розслабляється і може собі дозволити розповідати якісь анекдоти, «відмахуватись» від заяв журналістів і жартувати про жінок чи якутів. От в цьому плані ми бачимо Путіна, який вже піддався «корозії» влади: йому це вже подобається, він отримує від такого становища насолоду.

Якщо повернутись до походження Путіна, то треба розуміти, що він не є представником еліт, він не був вихований в елітарному дусі. Ця людина виросла у звичайній, доволі скромній сім’ї із низьким рівнем доходів. Він бачив період розвалу Радянського Союзу і він дійсно це може сприймати як дуже серйозну трагедію. Це ще більше підштовхує його прагнення влади.

Олег Хом’як:

Путін є доволі злим та мстивим політиком

Путін – це варіант лідера «старої школи». Це суто радянський авторитарний лідер-маніпулятор. Він дуже стабільний, міцний і грає певну роль, яку любить його публіка, але при цьому Путін вибудовує авторитарну систему. Іншими словами, він є закритий і грає свою конкретну роль.

Крім того, Путін є доволі злим та мстивим політиком. Зеленський теж гостро реагує на критику, але не такими методами, як Путін. Президент Росії мстить жорстко і непублічно, більш холоднокровно. Зеленський теж мстить, але більш емоційно.

Путін будує свою систему, де він жорстко нав’язує людям порядки, як все має бути. Це, фактично, відродження Радянського Союзу. Це його особиста ідея, яка є для нього надважливою. Таким чином він «підгодовує» росіян, а потім просто маніпулює ними.

Як ви можете описати психотип Володимира Зеленського?

Валентин Кім:

Лідерство – це соціальна функція, тобто ним може бути будь-хто. Все залежить від того, в яке середовище потрапляє людина. Якщо ніхто не хоче брати на себе владу, її в результаті бере той, кому вона є найменш байдужою. При цьому така людина може зовсім не мати харизми, як Путін. У нього немає прагнення бути першим. Тому він є формальним лідером, його призначили. Після того, як Єльцин, фактично, призначив Путіна своїм наступником, той згодом адаптувався до думки, що він є лідером великої країни.

От Зеленський у цьому плані дуже відрізняється від Путіна. Наш Володимир дійсно є лідером: у нього є демонстративні ознаки і певний ступінь нарцисизму – йому подобається, коли на нього звертають увагу. Зеленському подобається подобатись людям, він емоційний лідер.  Для Путіна дуже важливо дотриматись рамок протоколу і не впасти «лицем в багнюку», а для Зеленського важливо сподобатись.

Коли я спостерігаю за Володимиром Олександровичем, я помічаю, що його президентство вже протягом півроку постійно супроводжується епатажними витівками. Він постійно створює ажіотаж навколо свого образу і дуже сильно переймається рейтингами. Його поведінка, жести і манера говорити орієнтовані на привертання уваги. У цьому плані він заручник свого власного образу,  а йому потрібно, щоб до нього почали ставитись серйозно. Коли до влади приходить політик, який пройшов довгий шлях підготовки до політичного життя, він сам сприймає себе як серйозну людину, а Зеленський має вирватись із цього шаблону коміка і людини, яка є несерйозною. Йому дуже важливо, щоб до нього почали серйозно ставитись і він готовий заради цього йти на різні поступки, махінації та провокації.

Для Путіна і Зеленського дуже характерний провокативний стиль поведінки, але якщо Путін провокує грубістю і неповагою, яку він проявляє щодо лідерів інших країн, то Зеленський провокує через жарти, сатиру, вміння сподобатись і створити своєму співрозмовнику чи опоненту комфортні умови. Тоді, хочеться цього чи ні, будь-хто йому буде аплодувати.

Наталія Романь:

Тут можна сказати те, що Володимир Зеленський поки ще не достатньо проявився. Мене лякає, що він дуже сильно реагує на гострі думки різних людей. Наприклад, він задекларував мир, потім з’явилось гасло «Ні капітуляції» і у Володимира Олександровича одразу почалась змінюватись риторика, з’явились якісь «кроки назад». Це означає, що він дуже залежний від думки багатьох людей та їх об’єднань, з якими він, з невідомих причин, рахується. З іншого боку, ми не знаємо, чому він надає цим думкам такої ваги, бо, можливо, там така ситуація, що по-іншому поступити президент не може. Наприклад, як була ситуація з Аваковим, який залишився у кріслі міністра.

Мене також лякає те, що він є недостатньо «пропрацьований» у плані психології. Зеленський надто емоційно реагує на усі претензії до нього, ніж цього потребує ситуація. Під час перемовин із різними «акулами» і «зубрами» політики це може «вилізти боком». Такі речі можуть Володимира Зеленського вивести із себе і  це буде ризиком для інтересів України.

Як актор він вміє зробити так, щоб про нього склалось гарне враження, вміє бути нібито щирим і переконливим, але я розумію, що це вибудуваний персонаж, а що там усередині, ми не знаємо.

Олег Хом’як:

Йому, як актору, необхідна любов і визнання

Володимир Зеленський – це шоумен. Він теж грає на публіку, але в той час, коли Путін більше займається маніпуляціями, наш президент старається більше враховувати думку інших людей і шукає «фарватер» народних очікувань.

Володимир Олександрович має одну особливість: він хоче робити щось таке, що сподобається людям. Той самий «мир» є свідченням. Якщо він реалізує подібні масові очікування, то отримає любов і визнання, а йому, як актору, важливо бути визнаним і улюбленим. Для цього треба робити те, чого хочуть маси.

Згідно з соцопитуваннями, боротьба із корупцією та мир в Україні – це те, чого найбільше хоче наше суспільство, тому Володимир Олександрович взявся за це і розраховує на відповідний результат.

Також Зеленський у певній мірі є «вразливим». Я маю на увазі те, що він завжди емоційно реагує на будь-які спроби його «вколоти» з боку опонентів.

Яким чином має себе поводити Зеленський, щоб Путін не зміг домінувати над ним?

Валентин Кім:

Є дуже мало інформації, як саме Путін поводиться під час переговорів, адже жодні його переговори не були відкритими. Єдине, що ми знаємо,  це лише висловлювання після того, як переговори пройшли.

Я хочу сказати, що для того, щоб Зеленський був успішним із будь-ким (Путін, Меркель, Трамп), йому необхідно нарешті вийти із образу коміка. Він досі перебуває у полоні свого власного образу, де він все ще хоче подобатись і викликати у людей позитивну реакцію. Грамотний зрілий політик уникає необхідності викликати позитивну реакцію, він керується поняттям доцільності. У Зеленського такого я поки не бачу.

Поки що у нашого президента головна мета – це взяти участь у переговорах, а це насправді є лише інструментом досягнення мети. У мене складається враження, що у Зеленського у цьому плані цілі немає, окрім, звісно, «миру будь-якою ціною».

Людина, яка найбільше зацікавлена у переговорах, володіє найслабшою позицією

Хочу також сказати, що з точки зору переговорних позицій у Зеленського немає жодного шансу на успіх. Вся справа в тому, що він намагається добитись від Путіна хоча б просто участі. Людина, яка найбільше зацікавлена у переговорах, володіє найслабшою позицією, бо Путін у цьому не зацікавлений, він може у будь-який момент розвернутись і піти, нічого не втративши. За таких умов втратить лише Зеленський, бо він вклав багато сил, аби витягти Путіна на ці перемовини. Тому переговорна позиція нашого президента є програшною. Не хочеш програти картковому шахраю, то не сідай із ним грати у карти.

Наталія Романь:

Володимир Зеленський обов’язково має взяти із собою на перемовини хорошого психолога, який буде відстежувати усі маніпуляції Путіна. Зазвичай у перемовних командах є людина, яка не дуже стежить за тим, про що говориться, а стежить або за невербальною мовою, або за різного роду психологічними атаками. Тоді цей спеціаліст повинен подавати певні сигнали нашому президенту, аби той розумів, що відбувається.

Але головне, щоб у Зеленського була чітка стратегія і розуміння, чого саме він хоче від цих переговорів. Президент має розуміти, якими саме позиціями він ніколи нізащо не поступиться, а це вже є попередня підготовка до переговорів і я сподіваюсь, що вона зараз відбувається.

Олег Хом’як:

Я думаю, що під час будь-яких дискусій Путін поводить себе доволі коректно. Тут більше постає питання стратегічного мислення і прораховування кроків наперед. Зеленському необхідно передбачати кроки Путіна і грати із ним у такі довгі закручені ігри. А мені здається, що Зеленський більше налаштований на пряму відверту розмову. Путіну, у свою чергу, слово «чесно» зовсім не підходить. Володимир Зеленський має усвідомити, що перед ним дуже досвідчений і нечесний суперник, тому «гратись» із ним у щирість не варто.

Роман Гурський, ІА «Вголос»