Посол Білорусі в РФ Володимир Семашко нещодавно заявив, що Росія та Білорусь планують створити єдині парламент і уряд. «Це перехід на уніфіковане податкове законодавство, створення єдиних ринків нафти, газу і електроенергії. Також це створення єдиного парламенту і уряду з певними повноваженнями, коли незалежні Росія і Білорусь віддають нагору певні управлінські функції з обов’язковим виконанням», – пояснив він.

Тут думки українського суспільства розділились: одні кажуть, що це кінець незалежній Білорусі і Росія оточує Україну, а інші вважають, що нічого нового не відбудеться, оскільки ці держави і так тісно інтегровані одна в одну.

Варто згадати, що не так давно президент Білорусі Олександр Лукашенко неодноразово заявляв, що «Росія не поглине Білорусь» у жодному разі. То ж чому «бацька» змінив свою думку, наскільки реальний такий сценарій розвитку подій сьогодні і чим це може обернутись для України? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, директор Агентства моделювання ситуації Віталій Бала і міжнародний експерт Микола Капітоненко.

Чому змінилась думка Олександра Лукашенка?

Олег Соскін:

Між заявами і реальними діями, все-таки, є певна дистанція. Тут є ще одна важлива річ: я неодноразово казав, що період  володарювання Лукашенка над Білоруссю добігає кінця. Він виявився неспроможним і його модель, за якою він будував країну, не працює. Лукашенко створив «мутанта» – соціалізм із елементами ринкової економіки і цей «мутант» виявився невдалим і безперспективним. Така модель економіки не здатна до саморозвитку і функціонування. Іншими словами, вона не є конкурентоспроможною.

Фактично Лукашенко зазнав соціального, економічного і геополітичного фіаско. У його економіці немає джерел існування, а я вже мовчу про розвиток. Нафти немає, газу немає, а класу підприємців і капіталістів ще не створено. Це заморожений «осколок» соціалізму, в якому все тримається на диктатурі, КДБ і утисканні свободи слова. Білорусь – це концтабір, а такі установи не можуть розвиватись, тим більше у центрі Європи.

Також здоров’я Лукашенка вже не те, а створити свою династію у нього не вийде. Тому єдиний варіант для нього – це здаватись Путіну, аби якось зберегти свій клан.

Віталій Бала:

Рішення про союзну державу було прийняте давно

Насправді рішення про союзну державу було прийняте давно. Перший крок до цього був зроблений вже багато років тому. Що стосується заяв, які прозвучали нещодавно, ми можемо це пояснити ситуацією,  яка склалась персонально між Олександром Лукашенком і Володимиром Путіним.  Я не виключаю того, що Путін просто зробив певну пропозицію президенту Білорусі, від якої той не зміг відмовитись. Це дуже важливо з точки зору того, що зараз відбувається у світі, і я вважаю, що таке «злиття» дійсно може втілитись у життя.

Микола Капітоненко:

Я би почекав, коли справа перейде від заяв до своєї реалізації. Білорусь і Росія вже 20 років формально існують як одна спільна держава, але це не означає, що Білорусь формально поглинена Росією чи є частиною російської держави. Я думаю, що це частина спільних дипломатичних і політичних ігор, які тривають вже останні кілька років, особливо з огляду на кризи, які інколи з’являються у російсько-білоруських відносинах. Періодично керівники цих країн вдаються до різного роду знакових заяв, у яких вони то погрожують одне одному, то говорять про поглиблення інтеграції.

Створення нібито єдиного парламенту і уряду – це логічний крок у всьому процесі. Але з огляду на те, що ці події тривають вже давно і результату поки немає, то нам ще зарано говорити про щось принципово нове.

Чи можна цей процес назвати анексією?

Олег Соскін:

У Білорусі почнеться національне повстання

Ні, це аншлюс. Це точно так само, як Німеччина у свій час поглинала Австрію. Але чи буде це реально зроблено – невідомо. Все ж у Білорусі є громадяни, які налаштовані проти таких задумів. Вони можуть сказати, що «ми так не домовлялись». Навіщо було так терпіти 30 років, аби тепер стати громадянами Росії і бути під управлінням Москви на ще гірших умовах?

Я думаю, що  у Білорусі почнеться національне повстання, воно повинно початись. Багато людей і сил не погодяться підкоритись Москві і Путіну, щоб там була ще гірша диктатура, ніж є сьогодні. Лукашенко – це, все-таки, білоруська диктатура, а це вже буде окупаційна. Це захоплення країни і нації агресором і не має значення, яким чином «пожирається» держава: чи шляхом колаборанта, чи це пряма відкрита війна і агресія.

Тому я вважаю, що обов’язково почнеться повстання і Україна, Польща та Литва мають об’єднати свої зусилля, щоб підтримати це повстання. Ми маємо готуватись до того, щоб дати відсіч московському окупанту, бо наступною буде Литва, а потім і Польща.

Віталій Бала:

Я б це не називав анексією, це, все-таки, не конкретне приєднання. Ці процеси швидше нагадують певний союз між двома державами. Ми бачимо передачу певних повноважень новому спільному уряду і парламенту, а щось подібне намагались зробити деякі країни Європи. Тому поки що говорити про анексію ми не можемо.

Микола Капітоненко:

Ні, звичайно. З формальної точки зору відбувається інтеграційний процес. Країни добровільно створюють спільні органи і поглиблюють взаємну інтеграцію, переводячи її на офіційний рівень. З формальної точки зору це схоже на те, що триває у західній Європі. Хоча ми розуміємо, що рівень держав є зовсім різний і цю ситуацію не можна порівнювати із відносинами Німеччини і Франції, але ми не маємо підстав називати це анексією.

Чим це загрожує Європі?

Олег Соскін:

З одного боку – це негативний процес, адже відбувається оточення України з півночі. Тому я давно казав, що нам не варто було підтримувати Лукашенка. Слід було його скинути ще тоді, коли прибалти і Польща скидали своїх комуністів. Тепер над Києвом нависне російська армада. Там будуть стояти російські ударні війська.

Проте ще гірше буде Польщі і Литві. Російські ядерні ракети і армія вийдуть на їхній кордон, а на меті Путін має пробити дорогу для анклаву. Для нього Литва і Латвія стають дуже важливими задля прямого каналу до Калінінграду. Тому поглинення Білорусі для Путіна є величезним стратегічним завданням.

Віталій Бала:

Враховуючи сьогоднішній розвиток суспільства, який орієнтується на глобалізацію і мультикультуралізм, так, це абсолютно реально. Зараз подібні цінності пропагують як Сполучені Штати Америки, так і Європа.

Але з іншого боку, через деякі демографічні процеси, розвинені країни сьогодні більше орієнтуються на власну національну ідентичність.

Те, що зараз відбувається між Росією та Білоруссю, – це реалізація політики Росії про «єдиний народ». До цього «народу», за версією Москви, входить ще й Україна. Безумовно, це є певний сигнал для України і він насторожує.

Микола Капітоненко:

Звісно, у нас же є  Європарламент і Європейська комісія. Вони виконують функції спільних міжнаціональних органів для держав, які входять до Євросоюзу. Це, знову ж таки, не відміняє наявність національних урядів і парламентів. Я певний, що якщо Росія і Білорусь колись таки дійдуть до того, що створять якісь спільні органи влади, то все одно у них залишаться якісь органи національного рівня. Коротше кажучи, це типова схема інтеграції.

Як такі події можуть позначитись на Україні?

Олег Соскін:

Вони вийдуть на наш північний кордон, а це дасть Москві змогу завдати удар по Києву і Львову

Таким чином Росія візьме нас у «лещата». Вони вийдуть на наш північний кордон, а це дасть Москві змогу завдати удар по Києву і Львову. Завдання Росії – вдарити по наших національних базах, а це Волинь і Галичина в першу чергу. А якщо одночасно відбудеться удар і зі сходу, то це переросте у тотальну війну. Думати, що можна «втихомирити» агресора, неправильно. Треба розуміти, що мета Путіна – це захоплення України і він це сказав устами свого паяца Жириновського. Якщо Білорусь здається, то Путін спробує знищити Україну. Тому ми повинні об’єднатись із Польщею і країнами Прибалтики. Якщо Лукашенко здасть суверенітет, то ми маємо підтримати будь-який спротив цьому.

Віталій Бала:

Це, як я вже сказав, сигнал для України і цей сигнал не віщує нічого доброго. Якщо такий союз буде вдалим для Росії, то вона безумовно буде намагатись поширити подібний вплив і на Україну. Це буде робитись різними способами, включаючи нашу «п’яту колону» і українську владу, яка може бути лояльною до Росії.

Микола Капітоненко:

Я думаю, що ніяк на Україні це не позначиться, буде те саме, що є сьогодні. Зараз ступінь інтегрованості, наприклад, силових структур цих країн і так є на дуже високому рівні. Якщо з’являться якісь спільні міжнаціональні органи, то для нас нічого не зміниться. Нам доцільно сприймати Білорусь як стратегічного союзника Росії.

Роман Гурський, ІА «Вголос».