У довгих «онтологічних» суперечках чи є нинішня Україна омріяною Українською Самостійною Соборною Державою – державністю української нації, а відтак чи її ще потрібно здобувати (тоді яким чином це роботи), чи вже потрібно розбудовувати і берегти те, що дісталося від колоніальної спадщини, очевидною підказкою є те, що в справжній Українській Державі Зеленський ніколи не став би Президентом. Як і Порошенко. Янукович. Кучма і Кравчук.

Вічний біг по колу, змагання постколоніальних і неоколоніальних еліт, коли «нові-старі» агресивно борються за доступ до корита, аж ніяк не варто розцінювати як природній розвиток української державності.

Відсутність цієї оптики, на жаль, штовхає українців до безвартісної дискусії, який черговий месія-антиукраїнець ощасливить ограбовану націю…

А месії та месійки неоколоніальної оперетки все дрібніють і дрібніють…