Події, що вже місяць розвиваються довкола України, стали справжнім шоком для цивілізованого світу. І цей шок міцно підкріплений здоровим глуздом. Адже весь світ взаємодіє в рамках усталеної міжнародної системи і, керуючись законами економічної вигоди, прагне досягти загального блага та економічного добробуту населення. Для міжнародної політики ХХІ століття характерна, перш за все, економічна доцільність та перевага інтересів індивідів над інтересами держав.

Натомість керівництво Російської Федерації діє всупереч всім цим законам. Задля задоволення імперських амбіцій московська влада пожертвувала добробутом, інтересами і навіть життям та здоров’ям власних громадян. Саме тому керівники країн Європи та США так пасивно реагували на початку російської операції з анексії Криму – вони не могли повірити, що одна з найбільших держав світу, яка на рівні з ними виступала гарантом міжнародного порядку та стабільності, віроломно виб’є перший камінь з фундаменту міжнародної системи. Мені навіть здається, що західні країни й досі не вірять в те, що зараз відбувається.

Аналітики розходяться в своїх оцінках мотивів Кремля у питанні агресії щодо України. До причин такої поведінки відносять і бажання відновити Радянський союз в межах його колишніх кордонів, і загарбання багатих на ресурси земель Криму (мова йде, перш за все, про шельф) та Сходу України, і прагнення «продемонструвати мускули» Заходу, і особисті амбіції Володимира Путіна вписати своє ім’я в історію як «собирателя земель русссских», і ще багато іншого.

Так само політичні аналітики розходяться у прогнозах щодо розвитку подій. Навряд чи сьогодні хтось, навіть з найбільш авторитетних міжнародних політичних аналітиків, готовий передбачити сценарій розвитку відносин України та Росії. Адже в них немає жодної закономірності – все залежить від того, що відбувається в хворій уяві президента РФ.

Чого б не намагався досягнути своїми діями Кремль, йому це навряд чи вдасться, а якщо вдасться, то надто великою ціною. Росіяни вже дуже дорого заплатили за витівку свого президента.

Про авторитет Росії у світі можна й не говорити: його вже не можливо очистити. Росіяни тепер у всьому світі сприймаються як дикуни (хоча в якості туристів їх і так не могли сприймати інакше), з якими не можливо домовитися, які стріляють в спину, не мають ні честі ні гідності, ні почуття відповідальності, ні поваги до інших народів та націй. А держава Росія надалі буде асоціюватися з безпринципною, віроломною, брехливою міжнародною політикою. Хто в майбутньому захоче мати справу з державою, керівник якої не рахується з жодними міжнародно-правовими документами, рішеннями міжнародних організацій, який дає обіцянки і відразу їх порушує, просто в вічі всій міжнародній спільноті відверто бреше. І чи взагалі світовій спільноті потрібен такий деструктивний партнер як Російська Федерація? Адже це потенційна загроза…

Про те, що Росія стане імперією (про що мріє російський президент) взагалі не може бути й мови. Статус імперії передбачає велич, а не вбогість, могутність і впливовість, а не підлість та нікчемність, багату культуру, яка будується впродовж століть, а не само возвеличення на основі пам’яті про перемогу у Другій світовій війні.

Що ж стосується України, то російська агресія лише дала поштовх до остаточного формування незалежної, демократичної і головне патріотичної нації. Сфабрикований міф про братні народи більше не спрацює. Від тепер Україна і Росія – просто держави-сусіди з різними національними інтересами.

Тож, чого б не домагався Кремль конфліктом з Україною, він точно втратить більше, ніж отримає.