Тепер ми помандруємо до місця, де не так часто бувають навіть львів‘яни.Це львівські гори, на яких височіє Цитадель.Ці гори мають свої назви і свою історію.Як пише львівський історик Іван Крип‘якевич, це узгір‘я складалося з трьох гір, що колись мали свої назви: гори Шембека або Вроновських, гори Калічої і гори Познанської.… Пізніше гори перейшли у власність австрійського уряду, і тут побудовано 1856р.укріплення, звані Цитаделлю.

Вони складаються з осереднього будинку, переломаного на два крила, і з чотирьох круглих бастіонів над сточищами гір.У листопаді 1918р.Цитаделю зайняли українські війська (Див.Іван Крип‘якевич.Історичні проходи по Львові.Л.Каменір.1991.с. 116-117).Цю фортифікаційну споруду на замовлення австрійського військового міністерства розробили архітектори Х. Рессінг та Й. Вондрашка.В часі ІІ Світової війни фашисти утворили тут військовий табір для полонених, відомий як Шталаг-328.Більшовики теж передали Цитадель військовим.Нині Цитадель відкрита для огляду і тут розташовані фінансово-економічні структури.Інакше тут було у листопаді 1918р.Під час Листопадового Зриву Цитадель входила у плани Центрального Військового Комітету як стратегічний об‘єкт, бо вона домінувала над значною частиною міста.Сотникові Черському разом із вояками 50-го вартового куреня було доручено захопити Цитадель на інші навколишні стратегічні об‘єкти.Для виконання цього завдання у нього було замало сил, мабуть це було і причиною того, що корпуси Цитаделі не всі були захоплені українськими вояками.Ця помилка викликала пізніше критику Центрального Військового Комітету за послаблення уваги до захоплення і оборони Цитаделі.

Уже з приїздом до Львова Січових Стрільців залога Цитаделі була укріплена краще, хоч фактично, вона була блокована поляками, тому що вся західна частина міста, від Єзуїтського саду і вище уже перебувала у польських руках. Вулецькі гори і Кадетську школу теж захопили поляки тому доступ до цитаделі був утруднений і Січовим Стрільцям доводилося пробиватися до неї з боями.

Професор Микола Литвин у своїй книзі «Українсько-польська війна 1918-1919рр.» пише: «2-га група українського війська у Львові обіймала фронт із головним вузлом опору залогою Цитаделі, яку 3 листопада утворили дві сотні січовиків під командуванням сотника О. Букшованого Особливо важливе значення Цитадель набула після втрати Головної пошти.Залогу, яка нараховувала наприкінці боїв за Львів 213 вояків, з них 10 старшин, з 5 листопада очолював четар П. Ліськевич (згодом сотник УГА), а з 9 листопада – поручник Б. Білинкевич.Її особовий склад безперервно знаходився в боях, до останнього дня утримував свої позиції під постійним натиском і численими атаками польських підрозділів.11 листопада у Цитаделі розмістилися вогневі позиції гарматної батареї поручника І. Кречковського.(Див.Микола Литвин.Українсько-польська війна 1918-1919рр.Інститут українознавства.Л. , 1998, с. 72-73).Пізніше Б. Білинкевич, уже як сотник, командував куренем Червоної Калини.В основному, польські легіоністи, атакуючи Цитадель, проникали до неї через нинішню вулицю П. Грабовського, натомість добровольці і молодь підбиралися до неї малими вуличками, горбами зі всіх сторін.

Хоч українська залога Цитаделі була підсилена українськими вояками, але щоб утримувати Цитадель – їх було мало, крім того, сама залога українців не спромоглася утримати одну із башт, яку захопили поляки поручника Б. Монда.І все ж, незважаючи на це, Січові Стрільці і українські вояки героїчно захищали цей стратегічний об‘єкт.Сьогодні туристові чи мандрівникові важко визначити лінію української оборони чи лінію польського наступу.За довгі роки господарювання радянських військовиків тут появилося чимало добудов, надбудов чи окремих приміщень.Змінилося і довкілля Цитаделі.На вулицях Колесси, Веніціанова чи Грабовського появилися нові житлові будинки, зокрема будинок ч. 15 на вулиці Венеціанова, який частково закрив простір виднокола з самої Цитаделі.

Але повернімося до спогадів самих захисників Цитаделі.Згадує Січовий Стрілець Дем‘ян Пеленський «… Проводив нас один цивільний (здається, Кудрик).

Серед темряви, заховуючи якнайбільшу обережність, ми старалися попри електрівню і кадетську школу, тоді вже обсаджену боївкою.Коло Кадетської школи сподівалися засідки, але якось удалось перейти Стрийським парком, вулицею Супінського під Цитаделлю.Могло це бути біля 10 год.ночі.До самої Цитаделі не могли увійти, бо звідтам ішов сильний крісовий вогонь, тому припали долів, а наш провідник «цвіль» пішов дати знати, що це прийшли підмогою иак довго очікувані Січовики.

Та не скоро вдалося дійти з вісткою, «цивіль» мусів повзти під саму Цитаделю, підождати, заки стріли дещо притихнуть і умовленим кличем дати знак, щоб перестали стрілянину.

Нараз стрілянина втихла, і ми миттю зірвались і побігли до нашої Цитаделі.З великою радістю повітала нас невеличка залога Цитаделі в силі всього 30-40 людей, т. зв.«ляндштурмаків», які по-геройськи відстрілювалися 3 дні і так здержали в руках таку цінну точку як Цитадель».(Михайло Гуцуляк.Перший Листопад 1918.К.Либідь.с. 118).Навіть якщо зробити просте арифметичне обчислення, то Цитадель мало захищати 80 чоловік і якщо враховувати територію Цитаделі, то це було просто смішно.Там на захист самої казарми треба в п‘ять разів більше вояків, а ще були бастіони, територія з півдня та з півночі міста, де в будь-яку хвилину могла бути організована атака польських заколотників.Отож, і вояки, і Січові Стрільці проявили масовий героїзм, утримуючи таку велику територію, а пізніше ситуація стала ще критичнішою, коли поляки захопили одну із башт.Але Січові Стрільці стояли на смерть.

До Львова полякам постійно прибувала допомога, особливо росла кількість досвідчених старших офіцерів.Знаючи про велику перевагу у живій силі і озброєнні, поляки 21 листопада розпочали масову атаку по всьому фронту у Львові.На Цитадель було кинуто групу капітана Тшесньовського, яка почала наступ з боку вулиці Коперника та Д. Вітовського, одночасно по Цитаделі била польська артилерія, а авіація наносила бомбові удари.Фактично Цитадель опинилася в цілковитому оточенні.Довколишні вулиці Грабовського, Венеціанова, Колесси, Коперника, всі вулички від вулиці Д. Вітовського були захоплені поляками.Перемир‘я було зірване і запеклі бої розпочалися від Замарстинова до Кадетської школи, що на Стрийській, мало того, поляки розташували на вежі костьолу Марії Магдалини кулемет і це збільшило ефект наступаючих.

Січові Стрільці і українські вояки (тепер уже вояки УГА), незважаючи на багато чисельну перевагу ворога билися до останнього патрона.Командир української залоги поручник Б. Білинкевич своєю мужністю підтримував дух українського вояцтва.Перша атака поляків не принесла їм успіхів і вони змушені відступити, втративши 30 убитими, а ще більше пораненими.

Нема спогадів про те, якими конкретно вулицями відступала залога Цитаделі.За нашими дослідженнями Січові Стрільці крутосхилами з‘єдналися із українською залогою Оссолінеуму (нині наукова бібліотека ім.В. Стефаника АН України).Сталося це вночі 21 листопада 1918 року.Далі захисники Цитаделі приєдналися до решти вояків, оборонців Львова і організовано відступали на Винники.

Двадцять один день боронили українські вояки Цитадель, допомагаючи в обороні будинку Головної пошти.Оссолінеуму і тримаючи польські боївки в постійній напрузі в Кадетській школі, в будинках північної сторони вулиці Коперника та інших вулиць аж до середини нинішньої вулиці С. Бандери.

На жаль, нинішня молодь мало знає про героїчну оборону Січовими Стрільцями Цитаделі, а дехто взагалі ще тут не побував.Нині тут все впорядковане.Приміщення казарми зайняв Фолькбанк, а в одній із оборонних башт розташувався готель.Тихо тут і спокійно.Аж не віриться, що 21 день 1918р.тут точилися вперті бої і Січові Стрільці боронили молоду державу західних українців – ЗУНР від ворога, що знову намагався захопити етнічні українські землі.

Ще кілька слів про коменданта української залоги Цитаделі поручника Богдана Білинкевича.Після відступу зі Львова сотня Б. Білинкевича влилася в новостворену бойову групу «Схід» під командуванням Зенона Носковського.Сотник Б. Білинкевич зайняв із своїми вояками ділянку фронту між селами Сороки-Пруси, а командував він тоді уже не сотнею, а куренем.Його другий курінь групи «Схід» відважно бився стримуючи атаки поляків.За героїзм і мужність йому було присвоєне звання сотника і він із своїми стрільцями прикривав шлях на Кам‘янку Бузьку на ділянці фронту від Дублян, Ляшки-Муровані і Сороки.В одному із боїв на початку січня 1919р.курінь сотника Білинкевича приймав участь у визволенні Дублян.

За героїчний бій під Тернополем Б. Білинкевич був відзначений Головою Української Національної Ради – Євгеном Петрушевичем