Йому було лише шістнадцять років і ми не знаємо, при яких обставинах Степан Паньківський вступив у лави стрілецтва, але всі ми розуміємо, що це був національно свідомий юнак і, очевидно, вихований у патріотичній родині. Незважаючи на свій вік, він добився того, щоб його прийняли до лав Січового Стрілецтва. Старші товариші про зброї любили кмітливого і відважного юнака, і про його героїзм і сміливість знав і сотник Дмитро Вітовський, який очолив Військовий Комітет в часі Листопадового Зриву.

Будинок Народного Дому. Саме він став штабом повстання у Львові в ніч з 31 жовтня на 1-ше листопада 1918року і саме звідси невеликі загони українських Січових Стрільців, у цю історичну ніч, тихо відходили від Народного Дому, щоб несподівано захопити стратегічні об‘єкти міста.

Перед початком повстання до штабу Військового Комітету прийшла Марія Лазарко, що була дружиною директора «Народної Торгівлі» і принесла пошитий нею український національний стяг, вручивши його старшинам Комітету.

Сотник Вітовський викликав юного стрільця Степана Паньківського і, вручаючи йому прапор, дав наказ закріпити його на шпилі міської ратуші.

На допомогу Паньківському виділено ще трьох стрільців, які б мали нести охорону і допомогти закріпити прапор на ратуші. Це були стрільці – Микола Коник, Лев Гец, та Зенон Русин.

Стискаючи в одній руці важку гвинтівку, а в другій – прапор, Степан з товаришами побігли до ратуші.

Не легко було подолати 400 сходинок ратуші, але Степан Паньківський піднімався все вище і вище, до шпилю вежі Львівської ратуші.

І ось у ранковій імлі над давньою львівською ратушею, над старим сивим Львовом, залопотів український стяг. Вперше в історії Львова.

Зранку тисячі львів‘ян: українців, поляків, євреїв, австрійців побачили над ратушею синьо-жовтий прапор. А вже через пару годин прапор був прострілений кулями польських заколотників, що виступали проти українців. Почалися важкі бої за Львів.

Бої тривали майже по всій Галичині. Українці завзято боронили від загарбників свою молоду державу і в складі ІІІ Галицького корпусу УГА молодий стрілець Степан Паньківський йшов в атаку в часі знаменитої Вовчухівської операції, що стала славною сторінкою Стрілецтва, але ворожа куля обірвала молоде життя. Похований юний герой на Личаківському кладовищі. Його могила була зруйновна комуністами і досі не знайдена.

Хочеться, щоб серед чисельних меморіальних таблиць, що прикріплені на будинку ратуші була і таблиця на честь подвигу зовсім юного стрільця Української Галицької Армії – Степана Паньківського. Збір коштів на таблицю могли б започаткувати школярі старших класів усіх львівських шкіл, для яких відважний стрілець був ровесником.