Наголошу, націоналізм в останню чергу – ідеологія. У першу чергу – це закони природи. Хочеш вигнати цю природу через двері – вона повернеться через вікно. Ми – в останню чергу партія. Передусім – ми ідея. Її спотворюють, модифікують, фальсифікують. А вона живе. Ми передусім етнічні українці, хоч як би нам не приписували у псевдопатріотичній обгортці прийнятність мови окупанта на нашій, поки “не своїй” землі. Та ще й загортають це тепер у червоно-чорний колір.

Ще 2011 року з нагоди 20-ліття партії ВО “Свобода” написався мені знаковий для сьогоднішніх політичних обставин вірш.

Лякає не поразка,

А перемоги вагота.

Політика – не казка,

А спідня нагота.

Політика – людиносутність,

Падінь і злетів чар.

То магістраль, то яма,

То попросту обвал.

Політика – то люди:

Дурні, розумні, злі.

То сув’язь із облуди,

То пошук ув імлі.

Політика – то виклик

Характеру, ідеї, тьмі.

Вона нас об’єднала,

Як друзів у корчмі.

Аби лиш не сп’яніти

У леті до мети.

Аби не розгубитись

У буднях суєти.

Аби зостатись вільним

У сόбі, чи в собí.

Пройти по линві часу,

Як витязі мети.

Лякає не поразка,

А перемоги вагота.

Небесно дякую всім, хто підтримав нас на виборах. За Дмитром Донцовим, нація народжується не з вибору, а з добору. Тому дякую і тим, хто не підтримав. Це забезпечить нам більші можливості ставати дібраними.