Рано чи пізно це мало статися, оскільки Кодекс честі свідомого українця, викладений Миколою Міхновським ще в 1904 році (зокрема п.2 цього документа) ніхто не відміняв ⤵️
http://nbuviap.gov.ua/asambleya/10zap_unp_%201904.php . Вони досі панують над нами й визискують нас!

Отже, маємо те, що маємо… Окружний адміністративний суд Києва визнав протиправними дії Національного інституту пам’яті і його колишнього директора Володимира В’ятровича. Таке рішення суд прийняв у середу, 27 травня ⤵️

“Визнати протиправними дії Українського інституту національної пам’яті, який дійшов висновку про те, що символіка 14 гренадерської дивізії СС Галичина не є символікою нацистського тоталітарного режиму”, – йдеться в постанові.

Суд зобов’язав Інститут нацпам’яті утримуватися від тиражування даного висновку про те, що символіка СС Галичина не суперечить українському законодавству.

“З урахуванням висновків суду поширення зазначеної символіки в Україні заборонено”, – наголошується в постанові.

На цьому фоні доволі дивно виглядає коментар В’ятровича: “В оприлюдненому рішенні суду немає нічого про те, чи є символіка дивізії «Галичина» символікою націонал-соціалістичного тоталітарного режиму. Суд вирішив, що УІНП не мав відповідати на звернення громадянина щодо приналежності цієї символіки до нацистської “.

Враховуючи “антидивізійницьку” позицію колишнього директора Інституту нацпам’яті, неодноразово озвучену ним в ЗМІ ⤵️
https://youtu.be/eecDuhhW9g4 , напрошується висновок, що та його попередня відповідь відносно символіки дивізії “Галичина”, на яку посилалися знахабнілі заявники, була лише цинічним “ходом конем” заради збереження прихильності частини західноукраїнського електорату до його партійного “патрона” Петра Порошенка. Підтверджує таку версію також те, що В’ятрович навіть не з’явився на судове засідання, щоби там відстояти свої принципи (якщо вони у нього є).

Але, зрештою, цього і слід було чекати від представника ПЄС. Натомість, ще більше дивує позиція окремих українців, доволі відомих у націоналістичному середовищі, які у своїх заявах спершу “проїхалися” вербальним катком по представниках “п’ятої колони” кремля в Україні, а відтак звинуватили українських патріотів, які щиро шанують подвиг вояків дивізії “Галичина”, що вони, мовляв, не висловили свою позицію, не були присутні в залі суду, де розглядалося це питання і взагалі не підтримали В’ятровича, який начебто представляв там дивізію.

Хотілося б відповісти тим “правдорубам”, що шанувальники Дивізії
а) не є пророками, щоб знати наперед, коли і в якому суді буде слухатися питання, яке стосується цього мілітарного підрозділу;
б) не так просто сьогодні в умовах карантину доїхати з Галичини до Києва – якби навіть їм було відомо про той суд;
в) В’ятрович проігнорував це засідання, як і попередні, бо йому байдуже…

Але найкращою відповіддю всім, про кого йдеться у цьому дописі, є слова з Гимну 14-ї Дивізії зброї СС “Галичина” ⤵️
“Комуна, нащадки гуннів,
Лиш муки й смерть готують нам.
Кобзар порвав останні струни,
Ще лиже ката свій же хам”.

Тим же читачам, що бажають дізнатися правду про мотиви, які спонукали молодих українців до вступу в Дивізію і до Чину на фронтах Другої світової війни, радимо прочитати спогади дивізійника Романа Лазурка ⤵️
“У Сорок Третьому ми не мали часу думати про історичні аналогії. Україна дала вісімдесять тисячів молоді, з яких тільки двадцять знайшли своє місце в лавах Дивізії. Пішли, бо так сказала Україна, пішли на заклик своїх Батьків, пішли по зброю, щоб бути готовими і щоб як час настане, виставити велику, вишколену, модерну українську армію”.

Повний текст книги спогадів Романа Лазурка «На шляхах Европи» (1971) можна відкрити за посиланням ⤵️ https://galiciadivision.national.org.ua/lib/lazurko

Світлина від Інформаційний часопис МОУН.
Світлина від Інформаційний часопис МОУН.