Це вже третя осінь після тої нещадної 2016-го, а ми з Мирославом Мислою почали спілкуватися за півтора року до неї…

Спершу це були короткі переписки щодо волонтерської допомоги для бійців Окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ”.

Під час спілкування ми виявили, що маємо спільні погляди на сучасні європейські націоналістичні рухи і бачимо вагоме місце посеред них саме для українського соціального націоналізму.

Відтак я запропонував “Мисливцю” поширювати його публікації на сторінці Української патріотичної асоціації “Воля”, заснованої 14 квітня 2013 року на основі осередку прихильників ВО “Свобода” у країні Сервантеса.

Згодом Мирослав став не лише адміном сторінки, а також почесним членом цієї громадської організації українських націоналістів в Іспанії.

Разом з нами він радів успіхам заснованого спільно із ВГО “Сокіл” (іспанський осередок) Гуртка національно-патріотичного та фізичного виховання “Соколята” для української молоді в Мадриді, який за сприяння Міжнародної української школт було зареєстровано в Українському державному центрі позашкільної освіти.

Ми виношували наміри зустрітися найближчим часом в Україні і обговорити плани на майбутнє, в тому числі візит Мирослава на Піренейський півострів.

Однак довгоочікувану зустріч влітку 2016-го перекреслили три доби, які розділяли мій приїзд з Мадрида до Львова із його від’їздом на Східний фронт – після завершення офіцерських курсів у Національній академіі сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

А 2 жовтня 2016-го громом вдарила жахлива звістка – “Мисливця” забрала Валькірія…

Через кілька місяців Гурток “Соколята” було названо іменем Мирослава Мисли, а його вихованці намагалися у всьому наслідувати Славного Воїна: сокільця за способом життя, націоналіста за переконаннями, історика за фахом.

Три роки… Здавалось би, небагато часу минуло, але багато води стекло в глиби’ни Світового океану, а з нею – шумовиння.

Відтак – одних нема, а інші вже далеко. Але наші “Соколята”, окрилені світлою пам’яттю Мирослава, з гідністю пережили всі незгоди, які виникли на їхньому шляху, та продовжуть нарощувати силу і гартувати дух.

Минулої весни ми вперше провели вишкіл у лісовій місцевості гірського хребта Ґвадаррама – з низкою пригод, нічлігом під відкритим небом, тренуваннями, іграми тощо. Я буквально на кожному кроці відчував присутність “Мисливця”, а в нічному зоряному небі виразно бачив його волошкові очі.

Знаю, що за кілька днів ми знову, як і щороку, піднімемось на пагорб Мирослава Мисли в Мадриді, де запалимо смолоскипи та поспілкуємося з нашим Героєм.

Р.S. Останні слова, написані Мирославом за кілька тижнів до його відходу у вічність: “На зв’язку, пане Іване”, – я сприйняв тоді буквально і донині відчуваю той зв’язок, ту підтримку побратима у протистоянні з нечистою,

Що розплоди’лась і кишить, неначе гаддя.
Вже знову молодь піднімає корогви’!
Прислухайтесь – звучать серед безладдя
Слова “Мисливця”: “Йду! Іду на Ви!”