Півтори сотні сторінок звіту про роботу мерії у 2018 році. Кілька годин читання і вивчення. І, знаєте: я навіть трохи пошкодував, що живу у Львові, а не приїжджаю сюди погостювати та відпочити. 

Документ, який депутатам представлятимуть на сесії, нагадав мені інформаційний путівник для туристів, а не звіт про роботу виконавчих органів влади. Десятки-десятки сторінок із назвами усіх свят від «Казки у Гаю» до «Подаруй квітку кельнеру», форумів, фестивалів, майстер-класів, конференцій, інших веселощів і заходів для «промоції та інформування». Натомість мінімум інформації про те, що ж було торік зроблено грандіозного у місті для його розвитку, для комфортного життя львівʼян.

Для прикладу, перелік свят і фестивалі у звіті займають зо пʼять сторінок. А от опис інвестиційних проектів, над якими працювали у 2018, вмістили у 9 пунктів на неповну сторінку. Нема ні термінів реалізації, ні цифр, ні плану втілення цих проектів – а це багаторівневі паркінги, індустріальні парки, та ж «канатка» на Високий замок. Зате є інформація про те, що для збільшення інвестиційної привабливості Львова опублікували 113 новин у соцмережах, зробили розсилку по е-мейлах на понад 500 підписників. Я так розумію, що у мерії беззастережно вірять у силу Фейсбуку. Але поговоримо про реальність.

Отож, по пунктах, що мене передусім цікавило дізнатися зі звіту:

Зима близько… без тепла і води?

Стан комунальних підприємств міста. Чи наважаться чиновники публічно визнати та взяти на себе відповідальність за те дно, в якому перебувають наші комунальні монополісти?

Минулого тижня заступник міського голови з питань житлово-комунального господарства Ірина Маруняк попередила, що опалювальний сезон у Львові під загрозою зриву. Причина – брак коштів. Лише на оплату роботи працівників «Львівтеплоенерго», «Залізничнетеплоенерго» і «Львівводоканалу» у жовтні, листопаді і грудні потрібно 155 млн гривень. Якщо врахувати електроенергію та інші видатки, то 164 мільйони. Ці кошти наразі не передбачені у бюджеті.

Катастрофічні цифри озвучив на комісіях «Львівводоканал». Втрати води сягають 50%, збитки від цього – 93 млн грн. Згідно фінансового прогнозу загальні збитки підприємства цього року становитимуть 259 млн гривень. На заміну двох критичних водогонів потрібно ще 360 млн грн, а на заміну аварійних ділянок магістральних водогонів – понад 1,1 млрд гривень. Інакше постійні прориви можуть призвести до колапсу і залишити місто без води.

Є розуміння, що ця господарка занепадала упродовж десятиліть. Та найбільше вражає, що керівництво міста не пропонує жодних дієвих і реалістичних варіантів вирішення проблем життєзабезпечуючих підприємств. Лише точкові, а не системні оновлення за рахунок великих позик і витрат із бюджету. Підприємства, як надавачі послуг, навіть не можуть забезпечити зарплату своїм працівникам. Відсутній якісний менеджмент, нема правильних управлінських рішень для розвитку.

Торік комунальні підприємства витягнули з бюджету 1,7 млрд гривень. Але не на розвиток, модернізацію, а на «проїдання»: це видно навіть зі звіту. У переліку капітальних робіт за 2018 рік нема жодної згадки про оновлення господарських мереж. Ми також не дочекалися і проведення незалежного аудиту діяльності «комунальників». Обовʼязкову щорічну фінансову ревізію перетворили на «навчання для бухгалтерів», які тепер працюють за міжнародними стандартами. Але навряд чи це дуже втішає львівʼян у ті моменти, коли з кранів зникає вода.

Переконаний, що час робити кардинальні зміни: переформатувати роботу комунальних підприємств, щоб вивести їх на рівень беззбитковості. Адже ситуація з нашими мережами – тепловими, водопостачання – вкрай серйозна. Це проблема, яка не поступається за обсягами сміттєвій. І ми бачили, до чого там призвела безгосподарність і безвідповідальність.

Чи встоїть житловий фонд

Від початку року у місті триває списання багатоквартирних будинків із балансу «жеків». Процес стартував, але так і не знаємо, в якому стані будинки передають мешканцям, що було зроблено для того, щоб львівʼяни не отримували у своє розпорядження руїни, ремонти яких стануть їхнім особистим клопотом. Ми не знаємо, скільки коштів потрібно, щоб убезпечити себе від того, щоб в один день десь не рушилися стіни. У звіті про це – ні слова.

Навесні за моєї ініціативи ухвалили програму Підтримки мешканців багатоквартирних будинків. Її ідея – доступна для містян формула співфінансування капітальних ремонтів за участі міста і львівʼян. Ідея програма – надати мешканцям реальну можливість покращити стан будинків, які будувалися півсття-століття тому. Кількість охочих скористатися програмою уже величезна.

Але щоб програма стала успішною, потрібно реалізувати два ключові моменти. Перший – максимально інформувати людей про саму програму і про те, як нею скористатися. За останні півроку я вже провів десятки зустрічей з мешканцями, з головами ОСББ, на яких разом із помічниками давали відповідні консультації. І такі зустрічі триватимуть і надалі. Мешканці вважають програму потрібною, готові долучатися фінансово до ремонтів у будинках, ставати повноцінними господарями у будинках, а не лише чекати, поки прийде хтось і зробить.

Другий – фінансування. Перше, наполягатиму, щоб ще у цьому році кошти, які отримали районні адміністрації на ЖКГ, пішли на реалізацію програми. А у бюджеті на 2020 рік була закладена максимально можлива сума для співфінансування ремонтів. Інакше, програма і через рік не запрацює сповна, а стане лише гарним, але порожнім пунктом у черговому звіті.

Нещодавно на прикладі, Дрогобича переконалися, наскільки важливо дати лад житловому фонду. Ремонти потребують чималих грошей. Але справжня ціна питання – безпека і життя людей. Завжди потрібно діяти на попередження біди, а не чекати, поки грім ударить.

Головне – пообіцяти

Постійне затягування робіт – стиль роботи нинішньої мерії за сценарієм: виділення коштів – «перекидка» на інші проекти. Обіцянки-2018 можна назвати і «обіцянками-2017», і «обіцянки-2016», і, підозрюю, «обіцянки-2020». Наводжу перелік кількох із них.

Після трагедії у Грибовичах міський голова Андрій Садовий обіцяв, що за три роки у Львові зʼявиться сучасний сміттєпереробний завод. У липні 2018-ого заявив, що аж 12 компаній готові зводити комплекс у Львові. Зараз осінь 2019 року. Ситуація наступна: за інформацією керівника ЛКП «Зелене місто»» Вадима Ноздрі, наразі тривають тендерні процедури. Будівництво заводу розпочнеться у 2020 році. Затримка у виконанні в кілька років. У звіті – про це ні слова.

Але завод – не єдиний приклад постійного зміщення термінів обіцяних проектів.

Уже три роки поспіль ми закладаємо кошти на капітальний ремонт вул. Шевченка, на будівництво мостів Шевченка-Ковча, Головатого-Сулими. Стільки ж чули обіцянки про будівництво проектованої дороги між Рясним і Левандівкою. Але результату жодного. Серед останніх новин: у кращому випадку аж в листопаді стартує ремонт Шевченка. Інші проекти з тих чи інших причин «зависли». А ті, що почали реалізовувати, доводяться до завершення вічність. Наприклад, каналізування Рясного та інших районів. Упровадження електронного квитка у громадському транспорті.

Ще один яскравий приклад – вулиця Замарстинівська. Її обіцяють повністю відкрити для проїзду транспорту до кінця року. Та, навіть розуміючи всі труднощі ремонту дороги у старій частині міста зі старим колектором, мережами, важко осягнути, чому роботи розтягнулися аж на чотири роки. А це і великі незручності для львівʼян, які втратили важливу дорожню артерію, і додаткове навантаження на бюджет, адже вартість робіт щороку зростає.

… Косметичний ремонт фасаду зробить будинок гарнішим, але не безпечним і комфортним. Із містом так само. Десятки фестивалів роблять Львів більш яскравим для туристів, але не зручнішим для мешканців. Зрештою і прибуток міста від таких «феєрій» не такий уже й розкішний, як переконують. Наприклад, торік два великі ярмарки у Львові – Різдвяний і Великодній – разом принесли у міську казну лише 230 тисяч гривень. Це навіть менше, ніж від оренди місць для продажу кавунів.

У Львові основне стало другорядним. За гарною картинкою – безгосподарність, яка межує з катастрофою. Тому, пане мере… Подаруйте кельнеру квітку. Бо для Вас це важливіше, ніж добробут львівʼян.