14 червня 1891 року у селі Зашків під Львовом в учительській родині Коновальців народився син Евген, який по праву став Вождем Української Нації. Сьогодні, у 129 річницю з Дня народження полковника Армії УНР, командира овіяного бойовою славою підрозділу Січових Стрільців, команданта Української Військової Організації, голови Проводу Українських Націоналістів, співзасновника і першого голови Організації Українських Націоналістів, хотів би акцентувати увагу на двох істинах, сказаних ним до сучасників майже століття тому, які є особливо актуальними для взаємовідносин між націоналістами сьогодення.

Особливої уваги, на моє переконання, заслуговує чітка і однозначна відповідь Вождя своїм соратникам із Проводу Українських Націоналістів, які, живучи за кордоном і декларуючи революційні гасла національної боротьби, раптом вирішили засудити політичне вбивство бойовиками УВО-ОУН у 1932 році керівника відділу “У” (українських справ) львівської поліції Еміліяна Чеховського.

Маючи величезний політичний досвід і глибоко аналітичний склад розуму, що дозволяв із вражаючою точністю прогнзувати розвиток наступних подій, він звернувся до членів ПУН із листом такого змісту:

“Не виключене, що ми вже в недалекому часі опинимося супроти того руху в ролі батьків, без вирішального впливу на його дальший розвій.

З того ми мусимо – як ті, що себе вважаємо Проводом – точно задати собі справу, коли одного дня можемо опинитися в досить неприємному становищі. Молодий націоналістичний рух на Західних Землях нас не толерує, я певний, одначе що з його скріпленням і внутрішнім оформленням він, коли ми не намагатимемось знайти спільну мову, витворить свій власний провід…

Людям із наскрізь еміграційною психікою, що живуть уже 10 років у нормальних умовах культурних європейських держав, важко стояти на чолі революційного руху, і то ще такого, що мусить нюансувати методи боротьби відповідно до різних умовин, що існують у різних займанщинах.

То або мали б бути геніальні люди, що своєю геніальною інтуїцією на віддаль відчували б і розуміли психіку революціонерів на місцях, на українських землях, або люди, що через безпосередність , себто через часте перебування на українських землях, пізнавали б ґрунт, настрої, бажання і т.д.

Тому ми мусимо уявити стан речей, якщо не хочемо видавати наказів, які на місцях, серед крайових націоналістів викликали б тільки посмішку”.

Розкол в ОУН і ворожнеча вчорашніх побратимів, яка чорною тінню накрила весь дієвий національно-визвольний рух українців та на десятиліття загальмувала процес утвердження Української Самостійної Соборної Держави, невдовзі підтвердили глибинну інтуїцію полковника Евгена Коновальця.

Не меншої уваги заслуговує інша гіперактуальна фраза Вождя:

“Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному сміло глянути в очі й подати один одному руки”.

Переконаний, що і пророчі слова із листа Коновальця до членів ПУН, і ця епічна цитата мають стати диптихом для всіх українських націоналістів, які сьогодні продовжуть розпочату пасіонаріями минулого століття боротьбу за УССД.

В першу чергу ці настанови Вождя повинні осягнути і керуватися ними у повсякденному житті очільники українських націоналістичних партій і рухів, щоби не відриватися від реалій та переступити через власні амбіції, коли цього вимагають обставини – “і треба, треба теє знати, чого від нас жадає час”.

Інакше історія нам цього не простить, а благородні наміри, без взаєморозуміння та об’єднання зусиль націоналістів у справі розбудови соціально справедливої та національно розвиненої України, згодяться лише для того, щоб вимостити ними дорогу до пекла – на догоду ворогам зовнішнім і внутрішнім, які добре пам’ятають інструкції свого ідола Сталіна, сказані ним до агента НКВД Судоплатова напередодні вбивства останнім Евгена Коновальця у 1938 році: “Наша мета — обезголовити рух українського фашизму напередодні війни та змусити цих бандитів знищувати одне одного в боротьбі за владу”.

Світлина від Ivan Vovk.