Отже, маємо те, що маємо… Ця крилата фраза, кинута несамохіть першим президентом відновленої у 1991 році Української держави щодо “різношерстного” тогочасного парламенту, звучить сьогодні знову актуально і фатально.

Незважаючи на нинішню ситуацію, загрози від якої устократ переважають ті, які 19 серпня 1991-го спонукали тогочасних політиків до проголошення незалежності України із преамбулою: “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною…”, населення воюючої держави 21 липня обрало собі найвищий орган влади із числа безвідповідальних політичних шахраїв та популістів.

Як відомо, в результаті виборів представництво об’єднаних націоналістів у парламенті України обмежиться однією особою жіночої статі із Прикарпаття. З цього приводу читав не один допис у соціальних мережах – і в більшості з них превалює думка, що це, мовляв, поразка менеджменту, що взагалі не вкладається в рамки здорового глузду тема: “В нас вкрали гасла” тощо.

Маю свій, відмінний від багатьох, погляд на ситуацію, який вважаю за доцільне оприлюднити ще до початку анонсованих керівництвом “Правого сектору” великих зборів керівників українських націоналістичних партій та рухів.

Одразу зазначу, що згідний із тезами окремих дописувачів про необхідність приділяти більше уваги менеджменту, використовуючи новітні технології. Це, можливо, дещо підняло б результати ОН на виборах.

Але далеко не тут слід шукати причину поразки об’єднаних націоналістів на дострокових виборах до ВР України – далеко не тут. Ось наприклад мій приятель Роман Пономаренко, з яким я цілком солідарний, побачив її у ментальній тяглості українців довіряти популістам: “Вас дивує те, що вибори в країні виграють не борці і патріоти, а «політики», які роздають гарні обіцянки? Так це ж одна з наших традицій! І тому вибори в нас перетворюються не в турнір кращих з кращими, як мало б бути, а в змагання, хто більше наобіцяє «простому народу»” ⤵️

Окремі наші критики намагаються схилити до думки, що мета, мовляв, виправдовує засоби. Але ж ми не єзуїти! Якщо націоналісти почнуть займатися таким же популізмом і обманом, як наші опоненти, то вони тієї ж миті перестануть бути націоналістами, а трансформуються в імітаторів, як це зробив свого часу олігарх Порошенко, зімітувавши “вірність” чужій для нього Ідеї і перехопивши таким чином симпатії тої частини електорату, якій близькі патріотичні почуття.

Але, як нещодавно висловився мій приятель, голова іспанської партії соціальних націоналістів Alianza Nacional: “Фальшивий патріот гірший від антипатріота”.

Чому? Та тому, що він паразитує на Ідеї, таким чином остаточно підриваючи довіру до неї у широких народних масах, які бачать фальш неозброєним оком.

Отже, нині ми маємо підірвану довіру до самої Національної Ідеї. До речі, це не лише проблема українських націоналістів – це загальна проблема практично всіх європейських патріотичних радикальних сил.

Тож, як бачимо, не у ребрендингу, верхах-низах чи браку “свіжої крові” полягає наша основна проблема, а в діяльності політичних паразитів у середовищі потенційного електорату націоналістів, а також в епідемії лібералізму, яка поширюється зі швидкістю світла серед молоді і вже інфікувала світогляд більшості юних українців.

Сьогодні мусимо визнати, що такі результати виборів є ознакою поразки популярності нашої ідеології серед народних мас – насамперед серед молоді. І це, на жаль, закономірне явище у сучасному глобалізованому світі, наскрізь контрольованому культурними марксистами та ліберастами.

А був період, коли українці могли б стати прикладом для пасіонаріїв інших європейських націй, що втомилися спостерігати, як гине їхня автентичність за абсолютної байдужості носіїв тої автентичності. Саме на нас дивилися з надією європейські націоналісти, зокрема мої іспанські колеги, серед яких є навіть чинні офіцери НАТО.

Але дорогоцінний час ми втратили – коли народні маси були готові підтримати націоналістичну ідеологію, самі націоналісти ще не були готові до об’єднання. Водночас шанований деким пройдисвіт Порошенко і К°, отримавши на тій хвилі результат, про який можна тільки мріяти націоналістам всіх часів і народів, взявши “на озброєння” окремі наші ідеї та гасла, за 5 років правління своїми корупційними скандалами, прорахунками у бойових діях, торгівлею з ворогом абсолютно підірвали віру в Національну Ідею серед значної кількості населення України. А в останні часи свого правління Порошенко ще й потягнув за собою значну частину соціальної бази націоналістів.

Як наслідок, електорат українських патріотів сегментувався на протидіючі “гуртки”, а націоналістична ідеологія втратила свій останній бастіон у нинішній Європі – воюючу Україну.

Прикро, але факт. Тому ми маємо добре засвоїти класичний закон “dividí et impera” та виробити вакцину проти нього – і йти вперед, допоки сонце сяє!

СЛАВА ВЕЛИКІЙ УКРАЇНСЬКІЙ НАЦІЇ!