Започаткована в нашому суспільстві жвава дискусія, підтримана “опініонмейкерами” та нардепами, показала, що у нас поширене досить гнучке розуміння слова “помилка”.
Ну от влаштували нардепи у ВР флеш-моб “маю право на помилку”, і одразу їх критики почали згадувати Чорнобиль як приклад відсутності права на помилку. Ну і цим викрили не найкращу практику нашого суспільства. Називати “помилками” чиєсь свідоме порушення норм і правил.

В українській культурі прийнято толерувати порушення норм. Так, це пов’язано у тому числі з тим, що часто норми в нашій історії були шкідливими та позбавленими сенсу. Але все одно, це не означає, що подібні дії можна називати “помилками”.

Якщо ти палив траву і спалив чужі поля та будинки – це не помилка. Навіть якщо ти “не думав”, що буде щось погане.
Якщо ти порушував карантин і перезаражав купу людей, то це не “помилка”. Навіть якщо ти думав, що “нічого страшного не буде”.
Якщо ти “забив” на правила дорожнього руху і когось убив – це теж не “помилка”.

Називати все це “помилками” – це форма толерування звичного для нашого суспільсва нехлюйства. Ну а іноді – не лише нехлюйства.

Тож питання не в тому, чи має хтось право на помилку. Люди помилятимуться. Ми не змінимо нашу природу. І, який жах, вчителі теж робитимуть обмовки. Але не треба до помилок ліпити нехлюйство та безвідповідальність. До них у нормальному суспільстві не може бути жодної толеранонтості. Якщо це суспільство хоче вижити.