Я би міг зайняти теоретичну позицію і стати на захист депутатської недоторканності. Розказати про поділ влади, про незалежність законодавчої влади, про наявність елементів депутатської недоторканності у більшості демократичних країн, але не буду. Не бачу смислу захищати цей інститут.
По-перше, за умов однопартійної більшості, яка має свого генпрокурора, президента та уряд, недоторканність стає фікцією.
По-друге, за такої кількості різноманітних порушень рішення про її зняття може бути скасоване у будь-який момент через КС. Звісно, це буде не завтра. Мій прогноз – депутатської недоторканності не буде всю каденцію Зеленського. І це повністю відображає статус ВР – принтера законів.
По-третє, недоторканність грошей і політичної кон’юнктури ніхто не скасує. Поки що. Незалежні суди – це поки що утопія. Кому треба – може “порішати”.

Яке значеня має скасування недоторканності? Зеленський переміг завдяки продуманому піару. Очевидно, він сам розуміє значимість піару. І його оточення – теж. Це скасування – блискуча піар-акція. Завдяки їй пів року у відповідь на запитання про виконання передвиборчих обіцянок можна буде говорити: “Ну, недоторканність ми уже зняли…”

На цьому тлі дещо губляться реальні (і найбільш дискусійні) завдання уряду Гончарука: велика приватизація і ринок землі. Так, головне – не поїздки на самокатах, і не обіцянки зростання на 30 відсотків за 5 років (порахуйте, скільки щорічного зростання це означає  ), а саме це.

Ну і я за недоторканністю депутатів не сумуватиму. Зняли – молодці. Тепер, очевидно, ніщо не заважатиме Рябошапці виконати власні завдання з “посадки” на тиждень.