Голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок так окреслив «феномен» голови «Нафтогазу» Коболєва, котрий укотре шокував українців своїми «інопланетними» зарплатами: «Нещодавно керівник спостережної ради «Нафтагазу» спрямувала голові уряду Гройсману звернення, у якому вказується зарплата очільника «Нафтогазу». Якщо стоїте, то присядьте: загалом 2019 року середньорічна зарплата Коболєва разом із преміями має складати 126 169 200 гривен. Але не поспішайте з емоціями, це ще не все — разом зі закладеною спостережною радою «Нафтогазу» премією за Стокгольмський арбітраж у розмірі 215 мільйонів, його річний заробіток становитиме… 342 мільйони гривень, відповідно серередньомісячна зарплата — 28,5 мільйона.

Питання: у здоровій голові може вкластися така зарплата для чиновника найбіднішої практично за усіма базовими показниками країни Європи? Можливо, пан Коболєв зробив якісь успішні кроки щодо перешкоджання будівництву московського “Північного потоку”, залучив щедрих і відповідальних інвесторів у розробку місцевих покладів газу, розробив і запустив механізм зниження ціни на газ для населення? Ні, не чули.

У бідній Україні ж, де, за оцінками експертів, кількість чиновників і так завищена утричі — це чергове обкрадання і цинічний плювок в обличчя тих 40 відсотків українців, котрі завдяки «старанням» державних очільників опинилися сьогодні за межею бідності».

Чому ж в одній із найбідніших країн світу топ-менеджер отримує таку божевільну зарплату? За що? Яка ситуація в інших країнах? Чи потрібен нам «Нафтогаз»?

Про це «Вголос» питав у експертів: екс-міністра економіки України Володимира Ланового, президента Українського аналітичного центру Олександра Охріменка й економічного експерта Йосифа Ситника.

Чому в одній із найбідніших країн топ-менеджер отримує таку космічну зарплату?

Олександр Охріменко:

Після Майдану в Україні дуже багато говорили про реформи і, зокрема, про те, що, аби подолати корупцію, треба встановити високі зарплати. Мовляв, платитимемо велику зарплату топ-менеджерам і вони не будуть красти та здійснюватимуть реформи. От і бачимо, яку зарплату відповідно до контракту отримує Коболєв. А те, краде він чи ні, це ж не доведено. Хоча те, що реформи не здійснює, — факт.

«Якщо його звільнять, йому треба виплатити компенсацію, а — це десь понад 100 млн грн»

Натомість за таку велику зарплату Коболєв мав би забезпечити процес збільшення видобутку газу в Україні у рази. А тепер тихенько всі мовчать, бо розуміють: видобуток газу не зріс, тому говорять про якісь міфічні проблеми. При цьому варто зауважити: контракт у Коболєва складений дуже красиво: якщо його звільняють, йому треба виплатити компенсацію, а це — десь понад 100 млн грн.

В Україні ж хотіли все зробити за європейським зразком. А в Європі, якщо менеджеру платять дуже велику зарплату, він її виправдовує. Натомість в Україні, коли формували зарплату тому ж Коболєву, відразу треба було ставити перед ним умови для виконання: або він упродовж наступних років забезпечує збільшення видобутку газу, або у подальшому контракт із ним не продовжують. А що вийшло: контракт уклали, орієнтири конкретні не вказали і він на сьогодні просто з усіх знущається. Але робить це відповідно до чинного законодавства. І при цьому є нюанс: якщо Гройсман його звільнить, Коболєв подасть у міжнародні суди і відсудить усе.

Володимир Лановий:

Коболєв — учасник корупційної схеми, великого одурення всіх нас і вилучення грошей із кишень усіх українців. Тому він дуже цінний для уряду. Насправді ж нормальний уряд мав би встановити обмеження заробітних плат для держкомпаній. А наглядова рада лише в межах повноважень, зазначених урядом, може ухвалювати рішення. Наприклад, встановити, що премія не може перевищувати 50 % від окладу. Тому це брехня від Гройсмана про те, що це, мовляв, не він, це наглядова рада. Наглядова рада контролює діяльність виконавчої влади компанії лише з точки зору ризику операцій, виконання програм тощо. А межі зарплати не встановлює. Тому це просто домовленість.

Йосиф Ситник:

Пояснення, що така зарплата має когось врятувати від корупції та махінацій, просто безглузді. Бо людина, котра бачить, що нація воює, а населення та громадяни впродовж останніх років збідніли, має розуміти, що для державної акціонерної компанії, яка є монополістом на ринку, встановлювати такі зарплати є неприйнятним. Це шахрайство і шантаж держави й її громадян. І чому уряд йде на такі кроки, теж цікаве запитання. З кишені громадян де-факто платити таку зарплату, щоб прикрити махінації?

При цьому газ же в країні видобуває інша державна компанія — «Укргазвидобування». А первинно — різні приватні структури. Тобто насправді державним ресурсом розпоряджаються неефективно. При цьому триває зловживання надрами, які належать всьому українському народові, коли група осіб, зокрема, управління НАК «Нафтогаз», Наглядова рада просто малюють зі стелі прибутки і зарплати, які навіть не притаманні високорозвинених країнах світу — тим же Великій Британії чи Франції.

Яку б реально зарплату мав отримувати Коболєв на своїй посаді?

Олександр Охріменко:

В українських реаліях, звісно, заплата у Коболєва мала би бути значно менша, бо де-факто свою роботу він провалив. З точки зору здорового глузду його треба було звільнити ще через рік після того, як його призначили. Та й отримувати він мав близько 50 тисяч гривень.

Йосиф Ситник:

Якщо в Україні середня місячна зарплата 2018 року становила (у середньому) 275,8 євро, то у керівника нашого «Нафтогазу» мала б становити (якщо порівняти ситуацію України з Польщею чи Литвою) — 5516 євро в місяць. Тобто десь орієнтовно 165-170 тисяч грн на місяць. І це максимум, якщо говорити про співвідношення зі середньою зарплатою в Україні. А ті мільйони, які зараз малюють, це просто нахабний грабунок українців. Бо це все закладають у собівартість українського газу, який споживають громадяни та ще й доплачують із власних кишень.

Володимир Лановий:

Потрібно встановити горішню межу посадових окладів для державних корпорацій та установ, а також умови роботи. І це все — в компетенції нормального уряду. Бо у США після світової фінансової кризи 2008 року та  зловживань банківських працівників і фінансистів, які «накручували» собі мільйони за результатами року, влада жорстко вплинула на ситуацію.

А у нас Коболєв працював не на державу та її народ, а на апаратчиків і бюрократів і тих, хто входить до різних бюрократичних кланів. На кого він працює, ті йому і доплачують.

А які зарплати отримують топ-менеджери в інших країнах?

Володимир Лановий:

Для державних службовців в інших країнах є обмеження між мінімальною та максимальною зарплатою. Там, зазвичай, різниця не може перевищувати позначку у десять разів. А у країнах Північної Європи, наприклад, Фінляндії, Швеції, Норвегії — у шість разів.

Йосиф Ситник:

У розвинених державах такого шаленого співвідношення між зарплатою керівника «Нафтогазу» і середньою зарплатою просто немає. До прикладу, у тій же Франції чи Великій Британії. Так само, якщо глянути на країни, які проходять схожий шлях, що й Україна — Литва, Польща, Словаччина чи Румунія.

«Якщо порівняти співвідношення зарплати Коболєва і середню зарплату в Україні — різниця  у понад 150 разів!»

Бо у світі встановлені певні пропорційні відношення між зарплатами, наприклад, керівників національних акціонерних компаній і середніми зарплатами у країні. Там така різниця — у межах 7…9 до одного, максимум у 20 разів. У Франції, до прикладу, зарплата керівника аналогічної до «Нафтогазу» структури не є більшою, ніж у дев’ять разів за середню зарплату.  У Великій Британії співвідношення не більше, ніж 13…14 до одного. У країнах, які зараз активно розвиваються — Литва чи Польща — це співвідношення становить один до 20…25 і не більше. А якщо порівняти співвідношення зарплати Коболєва і середню зарплату в Україні, одного різниця у понад 150 разів! І це лише за фактом 2018-го. Що вже говорити про розрахунок на 2019 рік!

Чи потрібен Україні «Нафтогаз» узагалі?

Олександр Охріменко:

«Нафтогаз» для України є шкідливою структурою, хоча нам і пояснюють, мовляв, без нього працювати складно. Натомість на сьогодні «Нафтогаз» загнав українців у глухий кут. Бо, з одного боку, у нас дуже великі тарифи на газ, а з іншого одного не зростає видобуток газу. Хоча тарифи зросли, і «Нафтогаз» мав би отримувати надприбутки й інвестувати їх у видобуток газу. Тому обіцянки про те, що з 2020 року Україна припинить імпорт газу взагалі, є нездійсненними.

Володимир Лановий:

Ця структура обмежує конкуренцію на ринку газу і вимагає, аби всі видобувачі газу у нашій країні (державні та приватні компанії) продавали газ їй, а вона вже перепродає далі у промисловість чи соціальний або побутовий сектор.  При цьому встановлює мінімальну/максимальну ціну і забирає собі 75 % від загальної ціни, яку сплачує населення за газ. Тому «Нафтогаз» просто працює на шкоду: завищує ціну, як монопольний постачальник диктує споживачам свої умови. І жодна державна установа одного ні Кабмін, ні Антимонопольний комітет, ні Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, які б мали обмежувати монополіста та його нахабність, захищати інтереси споживачів — просто стоять на боці «Нафтогазу». Таким чином демонструють свою повну антинародну діяльність.

А якби не існувало цієї структури в Україні, виникла б насамперед можливість для потенційних виробничих компаній, які виробляють газ, отримати права на ті чи інші родовища і конкурувати на загальному рівні та розширяти видобуток блакитного палива. І вони були б у цьому зацікавлені. А так у нас монополіст  продає газ і йому не потрібно збільшувати виробництво. Бо якщо ти збільшуєш виробництво, падають ціни на газ. Тому в Україні і немає розвитку галузі,  збільшення видобутку та продажу і відповідно зниження вартості газу.

В усіх країнах Європи після світової кризи, коли ціни на нафту і газ зросли, згодом їх почали знижувати. А в нас що? Одна компанія всіма командує і не відчуває конкуренції.

Йосиф Ситник:

«Нафтогаз» — це рудимент радянського управління. Бо частина родовищ зараз перебувають у приватних руках, зокрема, в руках олігархів, які де-факто диктують ціни і таким чином «викручують руки» мешканцям України. Та ще й хочуть заробляти так, як у Європі, виплачуючи зарплату своїм працівникам в рази меншу, ніж там. Тому це просто відвертий узаконений грабунок нації. І потреба такої структури на сьогодні є однозначно недоречною. Достатньо залишити лише «Укргазвидобування». Бо «Нафтогаз» просто встановлює націнку на ціну газу і заробляє на повітрі.