Свого часу було чимало галасу щодо Нового шовкового шляху. Тепер про нього майже на згадують. Про це повідомляє агенція Forsal.

Китайські чиновники запропонували допомогу Малайзії в придбанні державної компанії 1Malaysia Development Bhd. Вони також запропонували призупинити розслідування корупції в цій компанії і стеження за журналістами, котрі намагаються викрити зловживання. Все це — в обмін на акції залізниці та трубогонів, пов’язаних із Новим шовковим шляхом у Малайзії. Якщо ці повідомлення виявляться правдивими, то стануть очевидними зв’язки між скандалом у компанії 1MDB й ініціативою One Way Oneway, яку розглядають як серйозну інвестиційну альтернативу Світовому банку чи Азійському банку розвитку. Китай заперечує, що гроші з програми використають для купівлі 1MDB.

Поширеною є думка, що Новий шовковий шлях є амбітною ініціативою президента Сі Цзіньпіна, котрий інвестує трильйони доларів в інфраструктуру в країнах Азії й Африці, що розвиваються, куди не хочуть інвестувати західні суб’єкти.

Існує й макіавеллівська версія, за якою Китай хоче спіймати певні країни в боргову пастку, коли залежні клієнти у регіоні дозволять Піднебесній втілити власні військові амбіції.

Є ще один, можливо, навіть кращий, спосіб оцінити те, чим є Новий шовковий шлях насправді. Незважаючи на тісні зв’язки з президентом Сі, ця ініціатива не обов’язково має бути пов’язаною планом отримання лідерства Китаю у світі.

Краще поглянути на Новий шовковий шлях як на дещо хаотичне створення бренду, завдяки якому багато китайських чиновників і державних компаній можуть отримати схвалення президента Сі для будь-якого проекту, який вони захочуть реалізувати.

Наразі з цим є проблеми. Газогони та нафтогони, які мали сполучити майбутній порт М’янми з китайською провінцією Юньнань, майже не використовують. Проект швидкої залізниці з Джакарти до Бандунга затримується вже на два роки, його будівництво навіть не почалося.

Три з шести трансазійських економічних коридорів, навколо яких крутиться ініціатива Нового шовкового шляху, позбавлені великих проектів, тоді як країни, які були далекими від початкової ініціативи, наприклад, Нігерія й Аргентина, перебувають під егідою Нового шовкового шляху.

Тим часом китайські інвестиції в близькі країни, такі як Малайзія, Шрі-Ланка та Мальдіви, викликали побоювання політиків, котрі скептично ставляться до Китаю.

Нарешті, престиж Нового шовкового шляху може бути зруйнований не лише ідеологічними, а й корумпованими проектами. Якщо хтось думає, що велика мережа приватних контрактів, державних коштів і чиновників, котрі контролюють хід інфраструктурних проектів у країнах, що розвиваються, запобігає корупції, то вони дуже помиляються.

Усе це змушує іноземних спостерігачів остерігатися китайських геополітичних амбіцій, пов’язаних із Новим шовковим шляхом.