11 грудня суд Синцзян-Уйгурського автономного округу Китаю виніс смертний вирок трьом учасникам спроби захоплення пасажирського літака, ще один викрадач отримав довічний тюремний термін. Ще двоє терористів загинули відразу після спроби захопити літак 29 червня 2012 року: вони померли від ран, нанесених їм у бійці з пасажирами.

Це повідомлення дає нагоду звернути увагу на уйгурську проблему, яку Пекін старанно замовчує. Уйгури – другий після курдів великий народ, який досі не має власної держави. До політичного протистояння додається й релігійне, адже населення Синьцзян-Уйгурського автономного округу (далі – СУАО), на відміну від решти китайців сповідує іслам.

Східний Туркестан на півночі Китаю

Уйгури – народ тюркського походження, корінне населення Синьцзян-Уйгурського автономного округу Китайської Народної Республіки. З 16 мільйонів людей, які мешкають в регіоні, уйгурів – 7,2 млн, власне китайців – 6,4 млн. Загалом у світі уйгурів налічується понад 10 мільйонів. Приблизно три мільйони розсіяні по іншим регіонам КНР, майже 300 тисяч живуть в Казахстані, великі уйгурські діаспори існують в Киргизстані, Узбекистані, Туреччині, Саудівській Аравії, Пакистані, Західній Європі, США та Японії.

До речі, хоча зараз абсолютна більшість уйгурів – мусульмани-сунніти, іслам вони прийняли відносно пізно. До XVII століття цей народ сповідував буддизм. Саме від уйгурів отримали буддизм монголи за часів Золотої Орди.

Двічі в своїй історії – у 1933-му і 1943-му роках – уйгури проголошували незалежну державу під назвою Ісламська республіка Східний Туркестан. Удруге уйгурам вдалося протриматися майже п’ять років – в Китаї точилася запекла громадянська війна, і була практично відсутня якась центральна влада. Однак після того, як загони Комуністичної партії Китаю витіснили армію Чан Кайши на Тайвань, Пекін згадав про бунтівний регіон. 1949 року уйгурська державність була придушена остаточно.

Пекін навіть заборонив саму згадку про Східний Туркестан, створивши у 1955 році Синьцзянь-Уйгурський автономний округ. З того часу влада КНР проводить цілеспрямовану політику асиміляції уйгурів, насамперед шляхом масового переселення на територію СУАО етнічних ханьців та штучного обмеження народжуваності серед корінного уйгурського населення.

Уйгури всіляко опираються політиці «китаїзаціїї». Зокрема, шлюби тут укладаються виключно між одновірцями, суворо забороняється віддавати дівчат заміж за китайців.

Довгі руки Туреччини та Пакистану

Окрім пасивного спротиву, присутні й акти саботажу, масові демонстрації протесту, та, на жаль, терористичні прояви. В регіоні налічується 27 терористичних груп, найбільша з яких – Об’єднаний національний революційний фронт Східного Туркестану, який спеціалізується на вибухах, вбивствах солдатів і поліцейських, пограбуваннях банків, диверсіях на лініях зв’язку, електромережах і водогонах (фронт має 90 таборів з підготовки терористів).

Крім того, активно діють «Іскра Батьківщини» – організація, що спеціалізується на замахах і викраденні зброї, «Рух ісламу Східного Туркестану» (500-600 бойовиків, що пройшли бойову підготовку в таборах руху «Талібан»), «Іслом діній Харакат» (бойовики цієї організації тісно пов’язані з ісламістами Киргизстану). Пекін стверджує, що фінансову допомогу та зброю уйгурські сепаратисти отримують від Туреччини та з території сусіднього Кашміру, що контролюється Пакистаном.

Непоодинокими й є масові акції протесту уйгурського населення. Зокрема, в 2009 році в результаті міжетнічних зіткнень в столиці округу місті Урумчі, лише за офіційними даними, загинули 197 і були поранені поранено понад 1,7 тисячі осіб (міжнародні правозахисні організації заявляли про понад тисячу вбитих). За розмахом ця бійня стала найкривавішим інцидентом в Китаї після подій на площі Тяньаньмень (масові демонстрації студентів у Пекіні в 1989 році, в результаті яких були вбиті від трьох до 10 тисяч людей, оцінки дуже різні, оскільки КНР створило навколо цих подій щільну інформаційну блокаду).

Удар нафтовими юанями

Окрім масового переселення на уйгурські землі китайського населення, Пекін намагається придушити регіон ще й фінансово. В 2010 році влада КНР оголосила про запровадження 5-відсоткового податку на видобуток нафти і газу в Синьцзян-Уйгурському автономному окрузі.

У результаті китайська скарбниця щороку отримує 4-5 млрд юанів (580-730 млн доларів США), які витрачаються «з метою поліпшення життя місцевого населення». На практиці йдеться про фінансування програм з подальшої китаїзації регіону. Причому Синьцзян став першим регіоном КНР, де введено подібний податок.

Причина очевидна: СУАО є основним нафто- та газоносним районом країни. За оцінками, видобувні запаси нафти там становлять 20,8 трильйони тонн, газу – 10,8 трлн кубометрів. Правда, значну частину родовищ ще треба освоїти, однак можливості величезні.

Перспективи практично немає

Саме через те, що регіон багатий на поклади вуглеводнів, боротьба уйгурів за проголошення незалежного Східного Туркестану приречена на поразку. Пекін нізащо не впустить із своїх рук такий ласий шматочок.

Крім того, Синьцзян, фактично, є воротами Китаю в Центральну Азію. Саме через СУАО проходять нафтопровід з Казахстану та газогін з Туркменістану, що мають ключове значення для енергобезпеки КНР. За допомогою розробки покладів нафти та газу і експорту енергоносіїв з країн Середньої Азії Пекін сподівається зменшити залежність від поставок вуглеводнів з вибухонебезпечного Близького Сходу.

На завершення варто наголосити, що уйгурський сепаратизм – міна уповільненої дії, що становить загрозу не лише Китайській Народній Республіці, але й усьому середньоазіатському регіону. Час від часу надходять повідомлення про виступи представників уйгурської діаспори з Киргизстану, Казахстану та Узбекистану.

За матеріалами: Коммерсант, Вікіпедія, uighury.com

Фото: zombietime.com