Український Інститут Історії Моди оприлюднив 5 маловідомих фактів про цей національний жіночий аксесуар.

1. В Україні носили вінок лише до шлюбу. Він виконував знакову функцію – означував дівчину на виданні. Останній вінок вбирали на весілля. Заміжні жінки вінків не носили, так як обов’язково ходили із покритими головами.
2. Термін «вінок» – збірне поняття. У кожному етнографічному районі він мав свою діалектичну назву. Крім загальнослов’янських «вінок», «перев’язка», «чільце», побутували такі найменування: «лубок», «коробуля» (Поділля), «теремок» (Чернігівщина), «капелюшина», «кодина», «фес» (Буковина), «корона перта» (Закарпаття), «цвіток», «квітка» (Середнє Подніпров’я), «косиці», «плетінє» (Гуцульщина).
3. Весільний вінок Бершадського району, Вінницької області складався приблизно з 2500 – 3000 восковиць, зроблених на шовкових нитках.
4. У весільний вінок не впліталися живі квіти (окрім барвінку), бо існувало повір’я, що кохання тоді може «зів’яти». Переважно їх виготовляли з вощеного паперу, кульок з вовни, павичевого чи гусячого пір’я тощо.
5. Вважалось, що коли помирала неодружена дівчина, її потрібно було спорядити на той світ як наречену у вінку.