На пострадянському просторі це не єдине місце, де будуть згадувати кривавого тирана. Ми вирішили доповнити загальну картину розповіддю про долі деяких сталінських катів, що впливають на суспільну мораль.

Якщо вірити висновкам доповіді «Загадка Сталіна», яку днями презентовано Центром Карнегі у столиці США, в останні роки кількість росіян, які схвалюють діяльність тирана, помітно зросла. Таку ж динаміку дослідники відзначили і в Грузії, Вірменії та низки інших посткомуністичних держав.
При цьому, згідно з доповіддю, існує кореляція між президентством Володимира Путіна і реабілітацією фігури Сталіна у російській суспільній свідомості.

Подібні настрої росіян пояснюються і тим, що нинішні російські правителі досить вміло підтримують міф про Сталіна як про людину, яка принесла країні більше користі, ніж шкоди. Наприклад, влада фактично зводить в ранг «героїв» кривавих катів сталінського режиму, які перетворили умертвіння безвинних людей, репресованих радянських та іноземних громадян, в якусь подобу «стахановського» змагання.

Вбивали не тільки у ГУЛАГу

Говорячи про сталінські репресії, найчастіше згадують тільки ГУЛАГ. Однак він був лише частиною репресивної машини. Сотні тисяч людей до ГУЛАГу не доживали, закінчуючи свій шлях у розстрільних кімнатах або на полігонах. Структури НКВС (пізніше МДБ, КДБ) відлагодили систему розстрілів, що працювала як добре налагоджена машина.

Масштаб цієї системи вражає. Так, на піку репресій, в 1937 році було розстріляно 353074 людини – майже по тисячі в день. У 1938 році – 328618. Далі число розстрілів помітно зменшилася: 1939 рік – 2552, 1940 – 1649, 1950 – 1609... Тим не менш у заплічних справ майстрів і в ці роки роботи вистачало.
Переважна кількість розстрілів проводилося в Москві, після недовгих допитів і відсидці на Луб'янці і швидкого позасудового вироку «трійкою». Тому й «стахановці» НКВД орудували в основному теж у столиці.

Коло їх було обмежене. Відносно невелике число катів пояснювалося не тим, що важко було знайти виконавців цих обов'язків, а тому, що справжній кат, по логіці натхненників режиму, повинен бути майстром своєї справи: мати стійку психіку (нижче буде описано, як ламалася психіка навіть у досвідчених катів), професійні навички, скритність (щоб навіть сім'я не догадувалась), відданість справі.

Один з таких «майстрів» – Василь Михайлович Блохін. За свою довгу трудову біографію генерал-майор особисто розстріляв близько 20000 чоловік.
Два інших призера з кривавого «змагання» – П.І.Магго і С.Н.Надарая – відстали від «рекордсмена» з великим відривом: «всього» приблизно по 10000 розстріляних на кожного.

З біографії Блохіна. Народився в 1895 році в сім'ї селянина-бідняка у Володимирській області. У 15 років почав працювати каменярем в Москві, в Першу світову доріс до унтер-офіцера. З 1921 року – в ЧК. Через п'ять років призначений комендантом ОГПУ-НКВД-МГБ і стає незмінним командувачем розстрілами аж до виходу на пенсію в 1953 році. Без відриву від «виробництва» в 1933 році закінчив Московський архітектурно-будівельний інститут – став, як казали тоді, інтелігентом.

Робота у «інтелігента» була непроста: фактично він єдиний з розстрільної команди дожив в доброму здоров'ї до пенсії. Можливо, тільки тому, що завжди дотримувався техніки безпеки на виробництві і не пив на роботі.

Один з катів Ємельянов згадував: «Горілку, само собою, пили до втрати свідомості. Що не кажіть, а робота була не з легких. Утомлювалися так сильно, що на ногах деколи ледве трималися. А одеколоном милися. До пояса. Інакше не позбутися запаху крові і пороху. Навіть собаки від нас шарахалися, і якщо гавкали, то здалеку».

Кати божеволіли

Виконавці розстрільних «вироків» нерідко рано вмирали або божеволіли. Багато звільнилися на пенсію, отримавши інвалідність з причини психічного захворювання.

У наказі про звільнення Ємельянова так і говорилося: «Тов. Ємельянов переводиться на пенсію внаслідок хвороби (шизофренія), пов'язаної виключно з довголітньої оперативною роботою в органах».

Відомий факт, коли кат Петро Маггі, розстрілявши близько 20 чоловік, так увійшов в раж, що загорлав на начальника особливого відділу Попова, що стояв поруч: «А ти чого тут стоїш? Роздягайся! Негайно! А то пристрелю на місці!». Переляканий особіст, якого переплутали з ще однією жертвою, ледь відбився від фанатика своєї справи.

Одного разу тому ж Маггі перепало від його безпосереднього начальника І.Д.Берга. Посилаючись на Маггі, Берг вказав у письмовому звіті, що багато засуджені вмирають зі словами: «Хай живе Сталін!». Резолюція керівництва була такою: «Треба проводити виховну роботу серед засуджених до розстрілу, щоб вони в настільки невідповідний момент не бруднити ім'я вождя!».
Довелося катам перед розстрілом ще й «лекції читати». Як же від такої роботи не захворіти?

А ось В.Блохін, розповідали, вмів розслаблятися. До розстрілу і після він не поспішаючи випивав чаю. Для «справи» одягався в шкіряну уніформу: фартух нижче коліна, краги й картуз. Так кров'ю не бруднився. Поза роботою захоплювався кіньми. Після його смерті залишилася бібліотека з приблизно 700 книг про конярство.

У 1991 році на допиті в Генеральній Військовій прокуратурі СРСР один із членів розстрільної команди, колишній начальник УНКВС по Калінінській області Токарєв розповідав (цитується за протоколом допиту):
«Яблоков (слідчий): Якщо я правильно зрозумів, польських військовополонених розстрілювали з «Вальтеру». Так?
Токарєв: З «Вальтеру». Це я добре знаю, так як привезли їх цілу валізу. Цим керував сам Блохін. Давав пістолети, а коли закінчувалася робота - пістолети відбиралися. Забирав сам Блохін».

Ось така людина керувала розстрілом людей в Катині і особисто розстріляв там близько 700 поляків.

Мистецтво вбивати

Відомо, що деякі кати НКВС розглядали свою роботу як мистецтво.

Петро Маггі, наприклад, так повчав недосвідчених колег: «У того, кого ведеш розстрілювати, руки обов'язково пов'язані ззаду дротом. Велиш йому слідувати вперед, а сам, з наганом у руці, за ним. Де потрібно, командуєш «вправо», «вліво», поки не виведеш до місця, де заготовлені тирса або пісок. Там йому дуло до потилиці і трррах! І одночасно даєш міцний стусан в дупу. Щоб кров не забризкала гімнастерку і щоб дружині не доводилося знову її прати».

А ось як Токарєв описував розстріл польських офіцерів під Калініним, 5 квітня 1940 року: «Блохін дав сигнал, кажучи: «Ну підемо, давайте почнемо». Блохін поклав свій спеціальний одяг: шкіряний коричневий капелюх, довгий шкіряний плащ, коричневі шкіряні рукавички, з рукавами вище ліктя. Для мене це було велике враження – я побачив ката».

Блохін і Рубанов приводили людей по одному, через коридор, повертали вліво, де знаходилася червона кімната. Висіли різні плакати пропаганди, була гіпсова статуя Леніна. Червона кімната або ленінська кімната була кімнатою розміром 5 на 5 метрів. Тут в останній раз перевіряли особистість ув'язненого, запитуючи про його ім’я та дату народження. Потім відзначали в списку, щоб не було ніякої помилки.

Нарешті, на польського офіцера або поліцейського надягали наручники і відводили його в «камеру екзекуції». Тут життя полоненого закінчувалася пострілом в задню частину голови.

Досвідчені кати стріляли в шию, тримаючи стовбур косо вгору. Тоді була ймовірність, що куля вийде через око або рот. Тоді буде тільки трохи крові, в той час як куля, що стріляє в потилицю, призводить до рясної кровотечі (витікає більше одного літра крові). А вбивали, щонайменше, 250 чоловік в день.
Трупи убитих викидали з камери, де відбувалися вбивства, через запасні двері у двір, де чекала вантажівка.

Кузови автомобілів щодня відмивали від фрагментів мозку і крові. Трупи (по 25-30 на кожний автомобіль) закривали брезентом, який в кінці «операції» Блохін наказав спалити. Тіла, кинуті в автомобілі, перевозили до загальних траншей, в лісі недалеко від Мідне. Ці траншеї закопував НКВД-ист, оператор екскаватора Антонов, зі своїм помічником.

Коли всі ув'язнені вже були знищені, Блохін влаштував прощальну пиятику для осіб, які вбили більше 6300 чоловік. Блохін отримав премію в сумі місячного окладу. Комусь в якості премії видали нагородний наган, велосипед, патефон».

Реабілітовані людиновбивці

Поховали В.Блохіна в 1955 році на престижному московському цвинтарі, Новодівочому. Там же, на почесних місцях, поховано і багато інших сталінські катів.

І що характерно. Після арешту в 1953 році сталінського наркома держбезпеки Л.Берії Блохіна позбавили звання генерал-майора і 8 орденів, а також пенсії в розмірі 3150 рублів (середня зарплата по країні тоді була близько 700 руб.). Екс-кат не витримав таких «репресій» і помер від інфаркту.

Здавалося б, помер – і забути. Але вже в кінці 1960-х комуністична влада посмертно повернула катові звання і ордени, фактично реабілітувавши його.
Взагалі після смерті Сталіна репресії членів розстрільної команди майже не торкнулися. Найбільш постраждалим вважається якийсь Надарія. Він дослужився до начальника особистої охорони Л.Берії. Був універсальним фахівцем: особисто вів слідство і особисто розстрілював. Відрізнявся високою продуктивністю праці – міг вбити кількасот осіб за ніч.

У 1955 році Надарія отримав 10 років виправних таборів. Звільнився у 1965-му, після чого спокійно доживав у Грузії пенсіонером. Реабілітовані були і НКВДшникі, що брали участь у масовому розстрілі так званого Соловецького етапу. Даний злочин скоєно в карельському містечку Сандормох в жовтні 1937 року. Тоді було вбито близько 2 тисяч осіб, засуджених сталінськими «судами».
За даними дослідників, розстріли в Сандормосі почалися 27 жовтня, потім була перерва чотири дні, тому що головний кат Матвєєв запив, засмутившись через втечу одного ув'язненого (його незабаром спіймали та вбили). Першого листопада бійня відновилася і тривала ще чотири дні.

По закінченні операції деякі «м'ясники» отримали нагороди. Так, Матвєєву вручили радіолу з пластинками – з формулюванням за «самовіддану роботу по боротьбі з контрреволюцією». Ряд катів був премійований пістолетами або годинниками.

Більшість же співробітників НКВС, які брали участь або мали відношення до розстрілів Соловецького етапу, були заарештовані й етаповані до Москви. Серед них: начальник 10-го (тюремного відділу) ГУДБ НКВС СРСР Микола Антонов-Грисюк; старший майор держбезпеки, заступник наркома водного транспорту Яків Вейншток; начальник 2-го відділу Карагандинського ВТТ Всеволод Круковський; прокурор Ленінградської області Б.П.Позерн. Всі вони були в Москві засуджені і розстріляні. Цікаво, що кулю в потилицю їм пускав все той же В.Блохін.

Але радянську владу така доля катів не влаштовувала. У наступні роки всі розстріляні НКВДшникі, що брали участь в знищенні людей в Сандормосі, були реабілітовані.

А доля Матвєєва взагалі просто разюча. У березні 1939 року його заарештували – в рамках «берієвської чистки». Військовий трибунал «дав» йому 10 років виправно-трудових таборів, але при перегляді справи у Верховному суді СРСР покарання знизили до 3 років. Звільнений був кат достроково за «хорошу поведінку». Нагород його не позбавили. І доживав він свій вік як заслужений ветеран.

Аналогічно склалася доля і в інших катів. Більшість з них нині вважаються «жертвами сталінських репресій». Дехто навіть занесений до зали слави регіональних управлінь спадкоємиці НКВД – Федеральної служби безпеки Росії.

«Чому росіяни - дурні?»

Лояльне ставлення влади до сталінських катів, безумовно, підриває основи суспільної моралі. Але не тільки це сприяє відродженню шанування тирана в Росії.

Чому росіяни люблять Сталіна? Кілька років тому, відповідаючи на це питання в рамках спільного проекту ВГТРК і Бі-Бі-Сі, відомий російський правозахисник, колишній політв'язень Сергій Ковальов зазначив:
«Ви просите відповісти мене на питання: чому росіяни дурні, якщо не сказати жорсткіше. Адже немає нічого ганебніше, коли в країні з такою історією, як Росія, так багато людей голосують за ката, який цій же країні приніс неймовірні страждання.

Природа рабської психології, на мій погляд, це генетика. Коли селекціонер береться виводити якийсь сорт рослин або породу тварин, він досить часто звертається до методу «селекції на провокаційному тлі»: навмисно заражає рослину хворобою. У підсумку багато рослин гине, але залишаються ті, хто переносить це з легкістю або не захворіє зовсім. Так от в російській історії таких «селекцій» було дуже багато: і до 1917 р., і в радянський час.

Можна ручатися за те, що всі, хто «стирчав трохи над середнім рівнем газону», гинули на плахах, в засланні, таборах. Та й війна була таким же відбором. У підсумку людям підлим і посереднім було набагато простіше пристосуватися до всіх жорстоким випробуванням, а значить – вижити. Таким чином йшов негативний відбір – це і є одна з обставин, що призводить до подібних результатами голосування. Люди згадують «добрий славний час», який їм «до душі».

Інший фактор – якісний склад голосуючих. Запевняю вас, самі недурні люди навряд чи стануть брати участь в цій грі.

І ще одна причина: наша влада щосили переконує нас в необхідності пишатися «нашої славної історією», а адже Йосип Віссаріонович кровними узами пов'язаний з тією історією, якою нам велять пишатися. І навіть запевняють, що він – один із переможців фашизму. Хоча з усіх країн, що воювали проти Гітлера у другій світовій війні, СРСР по своїй ідеології і практиці був ближче всіх до фашизму, де-факто зберігши його на десятиліття. Ми не перемогли фашизм, а надовго його укріпили!.

За матеріалами: Тлумач, ІА «Зброя Росії», Ехо Кавказу, Idelo.