Марші повій і текстильниць

Практично всі християнські конфесії, і зокрема греко-католицька церква та націоналістичні політичні організації вважають, що від цього феміністично-комуністичного свята патріотично налаштованим українцям слід відмовитися, адже жінок потрібно любити і шанувати щодня, а не лише раз на рік. Як альтернативу пропонують відзначати День матері у другу неділю травня, який не має політичного забарвлення та відповідає національним українським традиціям. То ж чи потрібно українському чоловікові святкувати цей день і як пояснити близьким жінкам (які безумовно чекають привітань) чому їх не потрібно вітати та дарувати квіти 8 березня?

Історія Міжнародного жіночого дня починається з "маршу порожніх каструль", який організували 8 березня 1857 нью-йоркські текстильниці. Вони вимагали підвищення зарплати, поліпшення умов праці, зменшення робочого дня хоча б до 10 годин та рівноправності жінок. Існує також версія що 8-березня нібито відбулася демонстрація повій, які на той час досить часто влаштовували марші на захист своїх прав. На початку ХХ століття у США в останні неділі лютого відбулися страйки жінок, очолені Соціалістичною партією Америки, які вимагали введення виборчих прав та ліквідації статевої дискримінації. Під впливом дій американських жінок і на пропозицію німецької соціалістки Клари Цеткін, учасниці Міжнародної конференції жінок-соціалісток вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день – день солідарності жінок у боротьбі за політичні, економічні і соціальні права. Однак довгий час єдиного жіночого дня не існувало, оскільки жінки різних країн вважали «жіночим днем» різні дати. І лише в 1914 році день 8 березня почав сприйматися є Міжнародний жіночий день більшістю європейських жіночих організацій.

Єврейки усіх країн єднай-(кохайтеся)

Дехто з прихильників теорії «єврейської світової змови» пов’язує цей день з юдейським святом Пурім, який підкреслює роль жінок у житті єврейського народу. Свято Пурім відзначається в пам'ять про порятунок євреїв від знищення в період правління перського царя Ахашвероша V ст. до н. е., завдяки царській дружині Естер. Його святкують або на початку березня, або наприкінці лютого, а інколи Пурім припадає і на 8 березня. Єврейка Есфір, за посередництвом свого родича Мордехая дізнавшись про задум знищення євреїв, сприяла організації єврейського повстання, під час якого за одну ніч було вбито та закатовано близько 75 тисяч людей інших національностей. Тому версія, святкування міжнародного дня жіноцтва саме 8 березня приписується нібито єврейці за походженням Кларі Цеткін, яка запропонувала дату святкування на честь єврейського свята Пурім.

Хоча для деяких гіперпатріотичних та заполітизованих європейців стало правилом хорошого тону оголошувати безпідставно євреями усіх відомих історичних діячів, навіть якщо відомо, що вони були грузинами, австрійцями чи вірменами. Клара Цеткін (дівоче прізвище ‒ Ейсснер) народилася в лютеранській німецькій родині, а єврейське прізвище Цеткін одержала від чоловіка, російського єврея Осипа Цеткіна. Існує версія, нібито 8 березня був особливим днем з точки зору особистісних жіночих аспектів біографії Клари Цеткін, однак домисли та фантазії окремих заполітизованих псевдоісториків не можна сприймати як історичний факт. Історія як наука базується на методології пошуку об’єктивних доказів та аргументів, і якщо певні версії не мають належного підтвердження, ‒ їх не можна оголошувати істиною, тим більше історичною.

8 березня по совєтські

Вперше 8 березня в Росії святкувався в 1913 році в Санкт-Петербурзі, як популярний тренд західного суспільства. У 1921 році в СРСР було вирішено святкувати Міжнародний жіночий день 8 березня в пам'ять про участь жінок у демонстрації в Петрограді 8 березня 1917 року, як одну з подій, що передували Лютневої революції. Жінки, для радянських комуністів стали тим електоральним сегментом, яким було що пообіцяти, в порівнянні з традиційними соціальними нормами та статусом жінок Російської імперії, зокрема надати право голосу на виборах, на яких ніхто нікого не вибирав, чи рівне з чоловіками право працювати на каторжній праці на шахті або в колгоспі буквально за червоний прапорець.
1977 року день 8 березня за ініціативи уряду СРСР, отримав статус міжнародного дня за рішенням ООН. Повна назва свята була цілком в стилі радянської ідеологічної риторики: Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. З 1966 року в СРСР Міжнародний жіночий день став неробочим днем і відтоді серед жінок, він неформально називається Днем чоловічого алкоголізму та втратив політичне пропагандистське значення.

Однак, і після процесу масової деідеологізації пострадянських суспільств 8 березня не позбулося свого авторитетного соціального статусу, можливо саме тому, що насамперед є аполітичним святом інтимного особистісного характеру, і сьогодні немає жодного відношення не лише до комунізму, але й до класичного фемінізму. Перетворившись на черговий кухонний та перукарський день для жінок (адже жінка має гідно зустріти вдома чоловіка з квітами та цукерками) він став не так символом боротьби за жіночі права, як своєрідним днем «Валентина-2» ‒ днем кохання та любові. Саме ці обставини і розбивають вщент всі аргументи християн та консервативних націоналістів про непотрібність відзначання 8 березня в сучасній Україні. Крім того, кондитерським крамницям, магазинам сувенірів, кінотеатрам та кафе існування цього свята досить вигідне і фінансово мотивоване, а боротися проти матеріального інтересу значно важче, аніж проти догм комунізму.

Жінки наступають

До того ж, наявність «жіночого дня» в календарі відповідає психологічним та ментальним особливостям української нації, в історії якої ще від трипільців роль жінки як матері роду, берегині та порадниці традиційно була дуже високою і навіть паритетною з чоловіком. Навіть сьогодні понад 50 % всього населення України становлять жінки, а частка жінок серед виборців дорівнює 67 %. Тобто сучасна політична українська нація на 67 % є фемінною. Жінки становлять більшу частину викладацького та вчительського складу, лікарів та держслужбовців, офісних працівників корпорацій, тобто українська інтелігенція великою мірою має жіноче обличчя. Навіть сьогодні в українській політиці найбільша опозиційна партія «Батьківщина» очолювана безхребетними Яценюком та Турчиновим без свого лідера Юлії Тимошенко, яка перебуває в ув’язненні, перетворилася на партію політичних пігмеїв та карликів, які не так здійснюють державну політику, як займаються дріб’язковими локальними проблемами, та й тих не в силах гідно вирішити. Якщо забрати бренд Тимошенко від партії «Батьківщина» в її сучасному складі – мало хто з політологів спрогнозує цій політичній силі подолання 5-% бар’єру. Найбільша українська опозиційна фракція лежить на жіночих плечах, що ще раз демонструє вагомість жінки в українському суспільстві.

Тож святкування «жіночого дня» в українському календарі має як ментально-історичне, психологічне підґрунтя, так і зумовлене вкоріненими пострадянськими метанаративами. Українським чоловікам необхідний день, коли вони можуть з особливістю приділити увагу близьким жінкам, як і жіноча душа потребує та прагне особливого ставлення. Спірною може бути лише дата святкування цього дня.

Що робити з 8 березня?

Християнська церква наголошує, що 8 березня припадає на час посту (у разів швидкого Великодня), тому не рекомендує зустрічати цей день з оваціями, веселощами, музикою, нескромними помислами та непісними стравами і напоями. «Є державне свято – День матері, або ж свято жінок-мироносиць. І тому я не думаю, що потрібно робити багато ажіотажу навколо 8 Березня. Тим більше, що тлумачення цього свята різнобарвне, і я не хотів би, щоб у першу неділю Посту ми придумували собі якісь заходи», ‒ сказав на прес-конференції архієпископ Луцький та Волинський УПЦ КП, владика Михаїл. Церква не забороняє вітати жінок з 8-м березня, але закликає відзначати його скромно, що звичайно йде в розріз з вкоріненим в українській свідомості досвідом святкування цього дня.

Однак сьогодні, комуністичні атрибути, навіть найбільш популярні, дедалі частіше поступаються місцем вестернізованим дискурсам, які домінують своєї трендовістю та ефектною культурною перевагою. Європа та США не відзначають 8 березня як жіночого свята, пам’ятаючи його комуністичне походження, та віддають перевагу Дню матері та Дню святого Валентина. На початок ХХІ століття 8-березня залишається державним святом у ряді пострадянських та соціалістичних країн: Азербайджані, Анголі, Білорусі, Буркіна-Фасо, В'єтнамі, Північній Кореї, Казахстані, Камбоджі, Киргизстані, Китайській Народній Республіці, Республіці Конго, Македонії, Молдові, Монголії, Таджикистані, Туркменістані, Росії, Уганді та в Україні. Деякі українські міста, зокрема Коломия Івано-Франківської області вирішили скасувати радянські свята, зокрема, і Міжнародний жіночий день аргументувавши тим, що це свято, як і день захисника Вітчизни та День перемоги, не сприяє духовному збагаченню українців.

Тож 8 березня українцям потрібно вибирати: чи залишатися в одній дискурсивній площинні з постсоціалістичними країнами третього світу, з їхніми диктаторськими режимами, низьким економічним розвитком та обмеженням прав людини, в тому числі й жінок, чи орієнтуватися на демократичну Західну Європу, насамперед в соціально-культурному аспекті.