Хіт-парад публічних слабкостей українських партій

Чим ближче до виборів, тим гостріше критикують один одного українські політики. Часом здається, що "ахіллесова п’ята" опонента для них важливіша за власні ідеологічні установки. Причому суперника атакують за принципом "де тонко, там і рветься". Так у Середньовіччі штурмували фортеці, направляючи стінобитні гармати у найвразливіші місця ворожої оборони.

Взяти, наприклад, Партію регіонів. Ще недавно більшість звинувачень на адресу "регіоналів" зводилися до живописання специфічного стилю поведінки (і господарювання) багатьох вихідців з Донбасу. При цьому критики часто стригли "під один гребінець" всіх уродженців Донецька і Луганська, Алчевська і Маріуполя. Образам "біло-блакитних" не було кінця, і політкоректні лапки, якими з часом обзавівся термін "донецький", ситуацію не виправили. Більш того, квітневий "десант" прихильників ПР у Києві дав новий імпульс "анти донецьким" настроям у столиці України.

А з недавнього часу арсенал супротивників Партії регіонів поповнився ще одним, справді єзуїтським, прийомом. Критики стали робити замах на "святеє святих" – здатність "біло-блакитних" "тримати слово", тобто "відповідати за базар". Причому використовують цю тактику всі, кому не лінь. Один з лідерів БЮТ Олександр Турчинов заявляє, що, відмовившись від парламентського голосування за пакетом "передвиборних" законопроектів, Партія регіонів просто не стримає даного її лідером слова. Про це ж в інтерв’ю говорить "нашоукраїнець" Борис Беспалий.

Тему "невірності" "регіоналів" даному слову без втоми розвивають лідер ПСПУ Наталія Вітренко і комуніст Леонід Грач. І навіть соратники із СПУ у пориві емоцій можуть звинуватити лідера "біло-блакитних" у зраді…

В якійсь мірі винуватцем такого роду садистських нападок є сама Партія регіонів, з її класичним "Донбас порожняк не жене" і "Якщо Віктор Федорович пообіцяв – зробить!" Самі того не бажаючи, "біло-блакитні" підкинули своїм опонентом вдячну тему для нападок. І сиплеться сіль на благородні рани…

А ось чоловічий топ-менеджмент Блоку Юлії Тимошенко критикують за "підкаблучництво". Причому рішуче всім зрозуміло, чий каблук мається на увазі. Зверніть увагу: в народі про позицію БЮТ говорять не інакше, як "Юля сказала…", "Юля їм всім дасть", чи: "знову ця Юля". В той час, як терміни важкоатлетів "нашоукраїнці" і "регіонами" отримали жваве ходіння в електоральних масах.

Диктат пані Тимошенко в однойменному блоці обговорюють і в коаліції, і в опозиційних колах. При цьому гострота на адресу прихильників БЮТ часто носить яскраво виражений сексистський характер: "Он, як вами баба попихає!" Недивно, що цю тему взяли на озброєння депутати, що втекли з парламентської фракції БЮТ. Від деяких з "утікачів" довелося почути наступну мотивацію їх вчинку: мовляв, не заради користі, а з відчуття чоловічої гідності.

Злорадність на адресу "Піночета в спідниці" підживлюється реальними трагікомічними історіями з життя блоку. Розповідають, що штабісти БЮТ розсилають своїм депутатам інструкції за допомогою sms. Причому в кінці послання значиться: "Підпис – ОСОБИСТО".

Втім, з погляду електоральних ризиків, що склався навколо політиків з БЮТ ореол "підкаблучників" не такий вже й смертельний. Врешті-решт, кожен знає, що "на десять дівчат, за статистикою, – дев’ять хлопців". Так що надмірний моно-матріархат, що панує в БЮТ, політтехнологи, за бажання, можуть обернути на користь блоку.

А ось у Соціалістичної партії України справи йдуть куди гірше. І винен в цьому серпень 2006 року. Ворогам СПУ навіть не треба нічого придумувати, цю "роботу" соціалісти виконали самі. І тепер будь-яка фраза Олександра Мороза, Івана Бокия або Миколи Рудьковського набуває функцію "перевертня". Вимовлені вустами соціалістів слова "принциповість", "чесність" і "непідкупність" провокують народні маси (а "помаранчевих" політиків – і поготів) на пошук відповідних антонімів. Це називається "чинник репутації", і з цим вже нічого не поробиш. Ситуацію посилюють деякі аспекти історичної пам’яті: ще на початку нинішнього десятиліття "моральним авторитетом нації" називали не кого іншого, як Олександра Мороза....

Від СПУ перейдемо до "Нашої України". Це, мабуть, найневиразніший з політичних топ-проектів, тому й проблеми із спрямованістю критики у його опонентів. Лаяти "нашоукраїнців" – все одно, що обсипати лайкою болотисту рівнину. Ну, на що, зрештою, робити ставку супротивникам "НУ"? Розмитість партійного середовища? Про це і так всім відомо. Помилки Віктора Ющенка, ім’ям якого "освячена" вся історія "НУ"? До "ахіллесової п’яти" не дотягує: суспільство вже навчилося критикувати Президента без всякої прив’язки до "його" партії.

Втім, є вразливе місце і у такої желеподібної структури, як "Наша Україна". І називається воно просто: "любі друзі". Поняття це давно перейшло з розряду особового "наїзду" в категорію "називних імен". І тепер, навіть якщо з поля зору виборців пропадуть колоритні персонажі на зразок Петра Порошенка і Олександра Третьякова, "пересічний українець" за визначенням шукатиме в списках "Нашої України" кандидатів на заміщення цієї своєрідної "посади". І ще довго партії Президента супроводитиме цей мало почесний "знак якості".

Ну, а що ж комуністи? Тут ми стикаємося з електоральним парадоксом. Виборець КПУ настільки впорядкований, що завдати збитків "вірним ленінцям" архіскладно. Так, Симоненко і компанія нелюбимі дуже багатьма, і розраховувати на збільшення голосів виборців комуністи можуть лише при вдалому розкладі (як, наприклад, зараз, напередодні можливих виборів). З іншого боку, те, що супротивники КПУ вважають її недоліками, в очах електорату Компартії – безперечний плюс. Отже, практичний ефект нападок на "партію робітників і селян" невеликий. Інше питання: як довго зможе КПУ, подібно до верблюда, жити за рахунок "біологічного запасу, що залишився з часів" СРСР?

Поки ж ненависникам Компартії залишається лише нервово посміхатися і грати жовнами, слухаючи, як Петро Симоненко з трибуни Верховної Ради задушевним голосом вимовляє: "Шановні телеглядачі і радіослухачі..."

...Комусь наш хіт-парад слабкостей українських топ-партій видасться надуманим і цинічним. Але ми лише ставимо діагноз, причому не самі, а разом із суспільством. Насправді, "суть цієї байки така": поки політики займаються взаємними розбираннями, їх партії, ніби дорогі авто під дощем, зношуються і втрачають "ходові властивості".

proUA

фото: www.nebolei.ru