Пожежник із Чернівців Василь Бринзан з самого початку російсько-української війни хотів відстоювати суверенітет своєї Батьківщини. Він мав намір проходити службу в батальйоні «Січ» і вже був готовий іти на фронт, але проблеми прийшли, звідки їх не чекали. Керівництво Василя не погодилось закріпити за ним його робоче місце і заявило, що якщо він хоче піти на війну, то має просто звільнитись.

Василь вирішив не опускати руки і став доводити свою правоту у судах, які, до речі, стали на бік пожежника. Проте керівництво досі тисне на свого працівника, виписує йому догани і прямо погрожує, що за будь-яких умов звільнить такого непокірного підлеглого.

То у чому справа, на чиєму боці закон і як діє сам Василь Бринзан у такій нелегкій ситуації? Про це журналіст ІА «Вголос» спілкувався із героєм цієї історії.

Як з’явилось бажання піти на війну?

Як тільки на сході України розпочались військові дії, я відразу ж звернувся у військкомат, бо дуже хотів захищати Україну від загарбника. Я мав намір проходити службу у батальйоні «Січ», створений за участі ВО «Свобода». Саме там служили багато моїх знайомих і друзів. За інформацією, яку давав батальйон, їм були необхідні кадри на зовсім різні посади, але для мене абсолютно не грало, на якій позиції я захищатиму свою державу. Як то кажуть, від перестановки доданків сума не змінюється, головне, що я можу це робити. Я раніше працював у поліції, був офіцером, тому міг виконувати різноманітну роботу.

Як на таке рішення відреагували на роботі?

Коли я вже почав проходити медичну комісію, моє керівництво заявило мені, що я не зможу зберегти місце праці пожежника, коли повернусь із війни. Мені сказали, аби я просто звільнився і тоді собі йшов на фронт. Мені також заявили, що їм байдуже на війну і на все решта та ніякої гарантії мені ніхто дати не може.

То вас, все-таки, звільнили?

Після усього вищесказаного я вирішив збирати документи для того, щоб розірвати контракт із виконання умов співпраці. Потім я пройшов медкомісію, мене взяли у військову частину і призначили водієм автомобіля. Коли вже прийшов час брати квитки на схід, я вирішив владнати усі питання з моєю пожежною частиною, щоб мене відпустили на нормальних умовах. Керівництво скинуло із себе відповідальність і заявило, що для цього треба звернутись у відділ кадрів. Як ви розумієте, там сказали, що ніхто не збирається закріплювати за мною моє робоче місце.

До кого із чиновників ви звертались?

Ми із очільником ВО «Свобода» у Чернівецькій області Віталієм Мельничуком записались на прийом до начальника обласного управління ДСНС Сергія Михайлюка. Ми попросили, щоб мене тимчасово звільнили від служби у зв’язку із тим, що я хотів піти на війну. Я не просив виплачувати мені зарплату, я лише хотів, щоб коли я повернусь додому, я мав де працювати. Виходить, що я йду захищати країну, спокій цих посадовців і їхні кабінети, а натомість мені не дозволяють зберегти місце праці. Я ж не їхав кудись за кордон на заробітки чи відпочинок, я йшов на війну. Сергій Михайлюк пообіцяв мені розглянути це питання і зайнятись ним в цілому. Але пізніше мені пояснили, що не можуть задовольнити моє прохання.

На вас чинило тиск керівництво ДСНС?

Я просто написав рапорт на звільнення у зв’язку із тим, що в країні йде війна і я хочу захищати наші кордони. У рапорті я зазначив, що хотів би продовжувати свою роботу, коли повернусь до мирного життя. Мені прийшла відповідь, що якщо я не повернусь до виконання своїх обов’язків, то отримаю догану. Тобто, вже почали мені погрожувати неприємностями. Я на той час був студентом Львівської Політехніки, де заочно вчився на факультеті пожежної безпеки і захистив ступінь магістра. Згідно нашого з ДСНС контракту, мене мали просувати по службі. На це мені відповіли, що успіху в цій справі мені не бачити, чим порушили умови контракту і чинне законодавство.

Як далі розвивалась ситуація?

Я знову звернувся до військкомату, мене призвали в армію і я пішов служити. Але моє керівництво вирішило свою проблему з військовою частиною і мені в очі сказали, що «ніхто мені не дасть автомата, щоб я когось вбивав». Це було дуже дивно. Пізніше виявилось, керівництво військової частини, особливо люди, які працюють із персоналом, мають хороші стосунки із моїм керівництвом із ДСНС. Тоді вони разом почали мене вмовляти, щоб я звільнився, мотивуючи це тим, що немає змоги виплачувати мою зарплату. Хоча у той самий час ці люди виписували собі і офіцерам вищого складу по 30-40 тисяч гривень премій.

Ви подавали до суду?

Так, звісно. Мене звільнили із пожежної частини за невихід на роботу, хоча я офіційно написав рапорт і повідомив, що я проходжу службу в армії. Коли я звернувся із цим до суду, то закон був на моїй стороні. Перша інстанція суду зобов’язала Головне управління ДСНС повернути мене на роботу і  відшкодувати заробітну плату. Вони подали питання на апеляцію, яку теж відхилили. Але цю справу передали у Верховний суд України, бо це рішення теж подали на апеляцію. Крім того, аналогічні ситуації є по всій Україні. Якщо чесно, то один суддя навіть сміявся і питав у моїх опонентів, чи вони  «дружать з головою». Тобто, суди мене підтримали, бо я взагалі не порушував закон.

Керівництво пробувало вам помститись?

А як же без цього? На роботі мені принципово виписали догану за те, що я мав прострочене посвідчення, яке самі ж мені вчасно не замінили. Тобто, на мене просто почали тиснути знову. Юрист пожежної частини навіть писав моєму адвокату, що мені все одно випишуть догану. Тобто, тактика зрозуміла: одна догана, потім знайти привід для другої, аби потім мати підстави мене звільнити. Нагадаю, все це робилось лише тому, що я хотів піти на війну і залишити за собою робоче місце. Цю догану теж скасував суд, оскільки тут не було ні якогось порушення, ні неправомірних дій.

То яка ситуація наразі і що ви плануєте робити далі?

Коли мене повернули на роботу, я особисто звернувся до начальника мого управління із проханням зустрітись і поговорити. Я йому сказав, що є суд, є рішення і я не хотів такого розвитку подій. Він мені сказав, що у будь-якому випадку він знайде привід, аби мене звільнити. Поки що їм це не виходить.

Я чекаю рішення Верховного суду України, адже догану, яку мені скасували, теж подали на апеляцію. А далі я б хотів звернутись до президента із цим питанням. Він видав указ призвати до війська всіх резервістів, а мене  тут не хочуть відпустити, хоча армія потребує кадрів. Тобто, зараз призивають людей, які не хочуть служити, але не дають піти на війну людям, які цього хочуть. Це просто нонсенс.

Роман Гурський, ІА «Вголос»