Сьогодні вже весь світ, а найбільше НАТО та США усвідомили, що Росія, у якій утвердився неофашистський режим очолюваний психічно неадекватним диктатором, стала небезпечною для миру і стабільності на планеті, порушила свої міжнародні зобов’язання і почала новий виток Холодної війни, кинувши виклик наймогутнішим країнам світу. Це стало останнім сигналом для Європи та США – проблему РФ терміново треба вирішувати. 

Стратегія розколу агресора

Раціонально мислячі та прагматичні країни Заходу навряд чи підуть на дорогий і не дуже безпечний варіант ядерної війни з Росією, в ході якої під час перетворення території РФ на радіоактивний пил, можуть частково  постраждати деякі території країн НАТО. Тому акцент буде зроблено на дестабілізацію режиму зсередини – революцію та повалення режиму Путіна, в ході чого відбудеться сплеск національно-визвольного сепаратизму, дефрагментація та розкол Росії, і перехід її територій до складу інших держав.

Внаслідок об’єктивних факторів та примирення США з Іраном на світових ринках відбудеться падіння цін на нафту та газ, доходи з продажу яких становлять понад 60% бюджету РФ. Колапс цін на вуглеводні та дефіцит держбюджету, заборгованості по зарплатам і неможливість підтримувати стабільні ціни стали головною причиною розпаду СРСР, а Російську Федерацію тим більше «поховають». Саме зниження доходів від нафто-доларів стане причиною революційних і сепаратистських процесів у РФ, яка в теперішньому вигляді стала головною небезпекою у Європі.

Підстави для дезінтеграційних процесів у Росії сьогодні частково придушенні кремлівською пропагандою та репресіями. Однак відомо, що завжди після сильнішого закручування гайок, вони просто зриваються. Після жорсткості Андропова наступила лібералізація і  розпався СРСР, після репресій Чаушеску наступив революційний вибух, а результати «стабільності» Януковича, в тому числі у Криму нам відомі. Таким же соціальним вибухом закінчиться і «стабільність» Путіна. І найголовнішим фактором дезінтеграції РФ стане сплеск національно-визвольних сепаратистських рухів, які розвиватимуться не без допомоги США, Туреччини, Китаю. Розвал РФ призведе до потреби захисту «свого» населення сусідніми країнами, які окрім турботи про співвітчизників, матимуть історичні підстави повернути свої землі, колись незаконно загарбанні Росією.

Територіальні «борги» Росії

Як відомо, Росія розширюючись, включила до свого складу не лише цілі народи та етноси Європи, Сибіру, Кавказу та Далекого Сходу, а й привласнила частини сусідніх держав та історично неросійських територій. Росію і зсередини розривають міжнаціональні конфлікти та виступи проти влади титульної нації. В середині самої Російської Федерації зафіксовано близько 30 територіальних претензій. Так, Москва сперечається з Московською областю за аеропорти Внуково і Шереметьєво, Тверська область з Ярославською за острови на річці Магола, Калмикія ворогує з Астраханською областю, Щадринський і Долматовський райони Курганської області прагнуть приєднатися до Свердловської, і таких конфліктних закономірностей в Росії ще дуже багато. Тож підстави для того, щоб росіяни вирізали самі себе (як вони це хотіли влаштувати в «братській» Україні) є більше ніж вагомі.

Окрім того, всі сусідні Російській Федерації держави, офіційно або через свої політичні організації, мають справедливі територіальні претензії до неї і вимагають повернуть окуповане. Наприклад, Норвегія вважає злочинно анексію Росією островів Франца-Йосифа та «рейдерське» захоплення росіянами більшої частини континентального шельфу в Льодовитому океані, прилеглої до норвезької території. Але, незважаючи на протести Росії, норвежці бурять корисні копалини вже навіть на російському шельфі, не турбуючись позицією росіян.

Фінляндія незадоволена минулим російським загарбанням земель тепер вже Ленінградської області, Карельського перешийку, Західної Карелії аж до узбережжя Білого моря, частини Лапландії, о. Готланд, які століттями належали фінам, і внаслідок агресії потрапили під владу Росії, та були насильно русифіковані.

Естонія наголошує на окупації Росією її історичної частини – міста Печори, де проживає неросійська народність сету та прикордонних районів Псковської області, де споконвіку жили естонці. Населення Псковської області в 90-их роках навіть збирало підписи за приєднання до Естонії, і абсолютна більшість місцевих росіян голосували «за Європу».

Німеччина прагне відновити історичну справедливість і повернути Калінінградську область, яка стала російською лише після Другої світової війни. В Литві та Німеччині функціонують радикальні організації та партії, які пропонують захопити цей регіон силою. З цієї проблеми навіть велися розмови з президентом В. Путіним, які потім «виплили» в пресі. Не зважаючи на майже повністю переселенське російське населення, Кенігсберг залишається в свідомості переважної більшості литовців і німців невід’ємною частиною їх батьківщини, тимчасово окупованої росіянами.

Латвія втратила прикордонні землі Псковської області, населенні латишами, відібрані Росією, як твердять латвійські політики, внаслідок бездумного «малювання» кордонів у СРСР.

Монголія офіційно не висуває територіальних претензій до РФ, але багато монгольських політичних партій висловлюють незадоволення з приводу окупації радянською Росією незалежної республіки Туви та частини монгольських степів.

Територіальні претензії Китаю до Росії перевершують усі інші внаслідок величини китайських апетитів та самого впливу Китаю. Особливістю цієї історії є геополітичний нонсенс - поступки Росії в питаннях території. Кілька років тому РФ передала КНР о.Табаров та о.Великий Усурійський разом з будинками та дачами своїх громадян, а також з укріпленим прикордонним районом, чим завдала собі збитків на 3 млрд доларів та втратила 174 кв.км. Перед силою Китаю Росія визнає його права на деякі землі. Загалом Китай хоче повернути у Росії приблизно 1 мільйон кв. км. земель, куди входять Приморський Край, Забайкалля, велика частина Східного Сибіру.

Японія вже десятки років вирішує питання повернення 4 японських островів - Кунаширу, Ітурупа, Хабомаї та Шикотану, які ще Б.Єльцин обіцяв повернути. Проте віддавна японці жили на всіх Курильських островах та заселяли південь Сахаліну, про що активно нагадують РФ націоналістичні японські організації і політики. На державному рівні Японія щороку святкує День окупованих північних територій (4-х островів), виховуючи цілі покоління в дусі реваншизму.

Окрім японців, територіальні запитання РФ на рівні політичних партій ставлять і північні корейці, і азербайджанці, і навіть білоруси.

Нарешті, Україна втратила внаслідок «братнього союзу» Білгородщину, Курщину, Воронежчину, на сьогодні практично повністю русифіковані. Кубань, Зелений Клин (Приморський Край, колонізований українцями), досі залишаються українськими за мовними ознаками. Існують на Кубані і українські організації та бібліотеки, газети і культурні колективи, яким сучасна російська влада постійно ставить все нові й нові заборони і обмеження. Анексія Криму додала Росії ще одного ворога з 45 мільйонним населенням, який ніколи не пробачить загарбання своїх історичних земель, і завжди прагнутиме їх повернути.

Росію задушить «Анаконда»

Росія – багатонаціональна держава, в якій живе більше 130 народів. А за словами  однієї російської цариці, «Росія – це держава, в якій панують росіяни». Як відповідь на таку стратегію, поступово, незважаючи на протидію влади та спецслужб, зростає національна і політична свідомість угро-фінів, кавказців, російських українців, козаків, татар, інших народів Росії, які поруч із зовнішніми впливами можуть зіграти не останню роль у дестабілізації та дезінтеграції РФ як держави.

Росія поступово перестає бути слов’янською і православною країною: в самій лише Москві з 12 млн жителів росіянами вважаються 3–4 млн. Експерти прогнозують, що через 30 років частка  неслов’янського населення РФ перевищить 50%. Іслам в Росії охоплює дедалі більше віруючих і водночас у Росії за потурання влади процвітають ксенофобія, расизм, православний радикалізм, міжетнічна ворожнеча, ненависть до кавказців, глузування з чукчів, безпрецедентна  зверхність столиці до провінцій. В російських школах запроваджено уроки православ’я, як фактично офіційної релігії не зовсім православної держави. Замість реальної консолідації поліетнічного та мультикультурного суспільства скидається на те, що влада прагне протиставити етнічних росіян усім іншим народам країни.

Те саме можна спостерігати й у зовнішньополітичній сфері. Російська влада веде торгові, газові, інформаційні, митні війни з найближчими до неї  державами, демонструючи своє зневажливе ставлення до нашої держави та її суверенітету. Політику Путіна до України можна порівняти із поведінкою дикого ведмедя грізлі в дитячому садку. Вінні-Пух досяг би тут набагато більшого.

Щодо інших сусідів, Москва пригрозила Польщі ядерним ударом,  виступаючи проти розміщення там американських систем ПРО, хоча поляки самі довго вагалися щодо цього питання, але після грузинської війни одразу погодилися на розміщення ракет США.

Путін зумів посваритися навіть із білорусами, шантажуючи їх цінами на газ та енергоносії, що поставило під сумнів існування Союзної держави Росії та Білорусі, як і взагалі дружні стосунки РФ з цією країною. В Грузію Росія вирішила ввести війська, розколоти її на кілька держав та створити  «буферну зону» – фактично грузинську територію, контрольовану росіянами.

З Китаєм Росія вирішила краще не сваритися і відразу віддала йому два своїх острова на Амурі. Тож на черзі Приморський край, Бурятія, Сибір, інтенсивно колонізовані «синами Піднебесної». Позаяк за військовим та економічним потенціалом Китай за кілька років значно випереджає Росію.

На що сподіваються Путін та Медвєдєв кидаючи виклик сильним США, маючи не стільки сильну армію та економіку, скільки набір політичних міфів? Росія своїми необережними, демонстративно-агресивними діями зіпсувала стосунки практично з усіма своїми сусідами, потенційними союзниками, і вступила у новий етап Холодної війни, з якої їй не вийти переможцем з своїм 130 мільйонним населенням, серед якого десятки мільйонів мусульман та буддистів, слабкою економікою та залежністю від Заходу.

За спеціальним американським геополітичним планом «Анаконда», Росію потрібно оточити поясом ворожих держав, що внаслідок об’єктивних законів економіки, геополітики та ефективної роботи спецслужб, призведе до її фрагментації і розпаду. У випадку з СРСР цей план було успішно реалізовано. Наступний етап – Російська Федерація. Тільки вже нічого не потрібно робити – Росія сама себе оточила ворогами. Найбільший європейський сусід Росії – Україна тепер на ментальному рівні стане запеклим ворогом російської імперії. Прецедент загарбання чужих територій буде використано і щодо Росії зокрема Китаєм та Японією. Навіть попри політичну імпотенцію тимчасової української влади, Україна відіграє вирішальну роль майбутньому розпаді Росії та націонал-демократичній революції, як його каталізатору.

Дефрагментація Росії, інспірована Заходом призведе до задоволення територіальних претензій всіх сусідніх до РФ держав, насамперед Китаю, та створення незалежних республік Калмикії, Татарстану, Башкирії, Сибіру, Чечні, інших кавказьких республік. Крайня Північ, Якутія, Камчатка скоріше за все перейде під міжнародне управління США, КНР та Японії, які знайдуть демократичніші способи застосування природних ресурсів цих територій.

Анексувавши Крим, Росія зробила передсмертну конвульсію, яка стала початком її агонії. Захід не буде довго панькатися з агресивною та слабкою країною-автозаправкою, до того ж покриту іржею розваленого радянського військово-промислового комплексу та неадекватними амбіціями кремлівських карликів.

Валерій Майданюк, політолог