«Чисельність кримчан, які ідентифікують себе українцями вимірюється не десятками тисяч, а сотнями. Ми можемо говорити про 500 тисяч. Серед них: кримські татари, етнічні українці та етнічні росіяни, які хочуть жити в демократичній, а не в тоталітарній державі».

«Частина населення Криму підтримує Росію. Частина є пасивними спостерігачами. Вони сидять, хитають головами і цей політичний пінг-понг відбувається на їхніх очах. Також є ті, хто долучились до Євромайдану у Криму. Їх небагато. І це найменш захищена частина населення, адже зараз цих людей почали викрадати, катувати. Сім’ї кримських татар готові брати їх до себе».

«Те, що зараз відбувається, це наслідок 25-ти років. Ми Крим втратили не зараз. У нас довгий час не було своїх шкіл. І навіть зараз, коли вони з’явились, якість освіти у них  важко назвати належною. У вишах російська існує по замовчуванню. У студентів немає права вибору мови, на якій мові вони хотіли б слухати лекції. 

В Україні понад 20 років не приймали закон про кримських татар, як корінного населення Криму. Це відбулось буквально три тижні тому, але ми розуміємо, що це та формальність, яка зараз вже нічого не вирішує.

Втрата Криму – це процес де-юре, де-факто він тягнувся уже давно. Багато абсурдних моментів було, які певним чином визначили ситуацію. Наприклад, кримчани інформацію про Євромайдан, революцію отримували із російських ЗМІ. Промовистим у тому сенсі є той факт, що деякі чиновники ще  всередині січня на офіційних кримських каналах заявляли, що Крим є частиною Росії».

«Тепер я розумію усю трагічність прислів’я: «Далі Криму землі нема», яке відіграло таку фатальну роль. Бо кримчани, які законсервувались в Криму, які не виїжджали на терени решти Україні, не кажучи вже про Європу, постійно перебували у зоні впливу російської пропаганди. Стійкий стереотип про Бандеру звідси й пішов».

«Крим SOS» починався як інформаційна ініціатива. Згодом до нас почали звертатись українці, які готові були приймати кримчан. Потім звертались ті, хто хотів допомогти військовим, яким насправді бракувало найнеобхідніших речей: бронежилетів, колючого дроту. В них нічого не було. Зараз ми бачимо, що наших військових вже нема на півострові. Чимало людей покинули територію Криму, у пошуках притулку в Україні та за її межами. 75 відсотків з них це кримські татари, українці, бізнесмени, які вивозять свої активи».

«Ситуація, яка трапилась, згуртувала проукраїнських росіян, кримських татар навколо Меджлісу, який є останньою надією, оплотом цих людей».

«В кримських татар вже був досвід, як це бути з Росією. Зараз досі живе покоління, яке пам’ятає депортацію, ця історична травма дуже сильна. Татари не виїздитимуть з Криму, бо пам’ятають, коли у 1944 році їх виселяли, в їхні хати почали заселятись люди з інших частин Росії. Зараз на побутовому рівні про це багато говорять. Відтак у Меджлісу першочергова задача не допустити фізичного знищення народу. Якщо потрібно буде говорити з російською владою, вони це робитимуть. Проте зв'язок з Україною буде першопріоритетним, бо втрата зв’язку з українською владою означатиме, що ми втратили Крим назавжди».

«Скажу відверто, ми боїмось етнічної чистки. Перші результати вже є, вбитий Шетаметов. Для кримських татар, в період цього конфлікту було важливо зберегти мир. Ми розуміли, що перше на чому буде грати російська влада – це дестабілізування ситуації  і щонайшвидше введення військ та перші постріли. Але побачивши, що це не діє, вони пішли іншим шляхом, анексії. Зараз дуже важливо, щоб  в того населення, яке вважає себе частиною Росії не було відчуття переможця, яке буде супроводжуватись почуттям абсолютної безкарності за свої дії. Мовляв, ми вас перемогли і ми будемо робити все, що завгодно, з вашими будинками, з вашими школами, прапорами та мовою».

«Для старшого покоління приєднання до Росії – це першочергово питання ідентичності, для середнього та молодшого – питання безпеки. Під питанням ідентичності розуміється готовність старшого покоління терпіти, страждати, бо «буде краще, ми ж додому повернулися». Як на мене старше покоління вкрало майбутнє в своїх дітей та онуків, вони потягли усіх назад».

«Ми хочемо подякувати львів’янам, які приймають кримчан, що виїжджають із півострова, сподіваюсь, що ті кримчани повернуться. Зараз нам усім важливо не втратити контакт, аби ви, із Західної України, приїздили до Криму та запрошували до себе,  аби прорвати цю інформаційну блокаду, щоб інформаційна війна не була програна».

Роксолана Савчин