Система виборів у США

Для того, щоб легше зрозуміти за що боролися кандидати, спершу декілька слів про систему виборів у США.

Взагалі американці обирають багато кого, починаючи від президента, губернатора та представників в обидві палати парламенту (сенат та конгрес), закінчуючи місцевими депутатами, суддями. Інколи бюлетень може мати більше 15 позицій, і до такого вибору пересічний виборець частіше за все не готовий, але відмовлятися від права обирати американець не буде! Звісно, що президентські вибори найважливіші та найпопулярніші, то ж проблема необізнаності не виникає.

Президент США обирається на чотирьохрічний строк без права на переобрання більше аніж удвічі. Кандидатами на пост президента у 2012 році були представники двох основних партій: Республіканської – Мітт Ромні та Демократичної – Барак Обама. У США діють також інші партії - Зелена, Ліберальна, «tea» партія, проте значною популярністю вони не користуються.

Для того щоб виграти вибори, кандидат повинен отримати більшість голосів делегатів електорального коледжу. Електоральний коледж – винахід американської демократії, що доволі неоднозначний у суспільстві, проте забезпечує мирну передачу влади ось уже двісті років. Електоколедж формує 538 делегатів. Кількість делегатів від кожного штату є рівною кількості сенаторів та конгресменів від того ж штату, але делегатами на вибори президента сенатори та конгресмени обиратися не можуть.

Як відомо, у США є 100 сенаторів та 435 конгресменів, додатково округ Колумбія (столиця - Вашингтон) надає трьох делегатів, разом - 538. Щоб виграти вибори, кандидат повинен отримати більшість (270 і більше) голосів делегатів. Делегати – є віддзеркаленням настрою виборців у тому чи іншому штаті. Кожен кандидат формує свій список делегатів у електоколедж, і у випадку перемоги кандидата, його список застосовується. Кандидат, який переміг у тому чи іншому штаті, отримує 100% голосів делегатів у штаті.

Наприклад, якщо у штаті Каліфорнія виборці проголосували 48% за Обаму, а 44% за Ромні, а штат має 55 голосів у електоколеджі, то всі 55 голосів відходять кандидату, який здобув відносну більшість голосів, - Обамі. Тобто один переможець на один штат – як мажоритарна система на виборах нардепів в Україні – один переможець на округ! То ж кандидати змагаються за перемогу у кожному штаті окремо!

У таблиці нижче проілюстровано контури штатів. Цифра означає кількість делегатів від штату, колір позначає, який кандидат переміг у штаті: червоний – Мітт Ромні, синій – Барак Обама.

Візуально виглядає, що Ромні (червоний колір) переміг у більшості штатів, проте штати, у яких переміг Обама, є в основному густонаселеними, і мають більше делегатів у електоколеджі.

А взагалі можливий варіант, коли кандидат здобув більшість голосів свого народу, але не здобув більшості голосів делегатів електоколеджу. Таке траплялося тричі в історії США – востаннє у 2000 році, коли Альберт Гор отримав на 500 тисяч голосів більше ніж Джордж Буш, проте не зміг виграти вибори.

Як це можливо? У малих штатах більше представництво на душу населення. Мінімальна кількість делегатів від штату – три особи. Тобто, навіть якщо в штаті буде жити 1000 людей, то вони отримують трьох делегатів. Але якщо поділити кількість виборців у США (235 млн.) на кількість делегатів (538) то вийде, що один делегат повинен представляти 437 тисяч виборців. Але так не є. В малих штатах делегат представляє набагато меншу кількість виборців, а у великих – набагато більшу від середньої цифри. Тому можливо, що кандидат, який програв основні густонаселені штати, але виграв велику кількість штатів з незначною кількістю виборців, отримує меншість голосів народу, але обирається президентом більшістю голосів делегатів електоколеджу.

Сенат.
Сенат є верхньою палатою парламенту, складається із 100 осіб – по 2 сенатори від кожного штату плюс віце-президент Сполучених Штатів Америки, який має право голосу у разі, якщо голоси між сенаторами розділилися 50 на 50. Сенатори обираються строком на 6 років, і третина із них переобирається що два роки. Наразі Демократична партія має більшість у Сенаті - 55 місць.

Палата представників (Конгрес).
У палаті представників всього 435 конгресменів (депутатів), які обираються від усіх 50-ти штатів. Кількість конгресменів від штату прямо пропорційно залежить від чисельності населення у штаті. Каліфорнія, як найбільш населений штат, має найбільше представників у конгресі - 55, такі штати як Аляска чи Вайомінг – лише по одному. Також є 5 конгресменів-представників, які мають лише право дорадчого голосу і представляють деякі території з особливим статусом – округ Колумбія, острови Американські Самоа, Вірджинські острови та ін.

Усі конгресмени обираються на термін лише у 2 роки. Такий короткий строк дозволяє бути на зв’язку з виборцем та з потребами регіону і не забувати про передвиборчі обіцянки. У палаті представників більшість тримають республіканці – 234 проти 201 демократа.

Місцеві вибори:
Окрім виборів Президента, сенаторів та конгресменів, американці ще обирають багато представників на місцевому рівні – губернаторів, мерів, депутатів до парламенту штату, до міських, районних рад, суддів!

Не менш цікаві є і вибори на місцях. Тут уже менш поляризоване суспільство – перемогу здобувають кандидати не лише від республіканської чи демократичної партії, але й від інших, менш відомих партій та незалежні кандидати. Структура місцевих органів влади кардинально відрізняється від української. Наприклад, у штатах Вірджинія чи Північна Кароліна мери працюють не на постійні основі! У них 30-ти годинний робочий тиждень – решта часу вони можуть займатися приватними справами чи вести бізнес. Містом керує найманий управлінець – city manager, який працює на повній основі та імплементує рішення ради.

У місті Александрія, що у штаті Вірджинія, в раду міста входить 6 депутатів. Обираються вони не по округах, а по одному округу, який охоплює все місто. Виборці голосують за кандидатів, і ті шестеро, що наберуть найбільшу кількість голосів, проходять у раду. Депутати ради мають теж не повний робочий тиждень, а ще отримують зарплату за свою роботу, але вона символічна за американськими мірками.

Суддів теж обирають, але не у всіх штатах. У деяких штатах їх призначає губернатор. Але у Північній Кароліні суддям особливо важко – їм потрібно балотуватися щоб отримати свою посаду. При цьому вони не можуть використовувати політичні лозунги агітуючи за себе, не можуть щось пообіцяти, щоб як політики потім не виконати, не можуть амністувати злочинців чи лобіювати певний інтерес. Вони взагалі уникають політичних дискусій та намагаються витримати етику юриста. Але про що тоді говорити людям? Про тонкощі правосуддя? Кому то цікаво? То ж їм доволі важко агітувати та акцентувати інтерес суспільства до своєї персони. А ще важче зібрати величезні суми коштів щоб провести виборчу кампанію. Що найцікавіше – основними спонсорами суддів є адвокатські асоціації. Парадокс, хіба ні? Спитаєте, чи судова система у такому разі незалежна від спонсорів? Сумніваюся, але від інших гілок влади - однозначно.

Міні-референдуми.
На виборах часто ставляться на обговорення ще питання, які є важливими для суспільства. Наприклад, питання легалізації одностатевих шлюбів, марихуани, заборони абортів, грального бізнесу, обов’язковості використання відновлювальної енергії у певних мінімальних нормах та ін. Результати цих опитувань лягають в основу законів, які приймаються парламентами штатів. Ініціювати ці міні-референдуми може будь-яка організація, але для того, щоб питання потрапило у бюлетень, потрібно зібрати велику кількість голосів та провести велику просвітницьку кампанію.

Далі буде…

Олександр Ружицький

Фото автора