В небі янголятка – літають, як дівчатка. В небі янголятка – літають, як дівчатка. В небі янголятка – літають, як дівчатка.

А на землі – солдати НАТО ґвалтують Білосніжку, в той час, коли 7 гномів повертаються з аптеки додому з пачкою презервативів. Інопланетяни вирізують гланди пиріжкам Червоної Шапочки. Вовк робить пластику і стає мамою 7 козеняток та протягом 7 років з'їдає їх на власному дні народження. Такого брутального злочину світ не бачив з часів Авеля і Каїна. В небі янголятка – літають, як дівчатка.

Цей жорстокий, жорстокий, жорстокий світ. Постійні втечі від його реальності привозять лише одні неврози (яких важко уникнути) громадськості Львова, чи одним словом – інтелігенції місцевого розливу.

Так 5 жовтня під час вічування на могилі Антонича Дмитро Павличко забабахав привселюдний скандал, не розуміючи, чому могила Богдана-Ігора й досі знаходиться на Янівському, а не на Личаківському цвинтарі.

Вчора, так звані "провідні львівські науковці, історики та громадські діячі" влаштували кіпіш навколо Музею "Тюрма на Лонцького", незадоволені тим фактом, що він (музей) знаходиться під егідою СБУ, а не їх любого папіка Андрія Садового, від якого залежить їх подальший (й теперішній) добробут і процвітання на ниві грантососних підсмоктувань. Оглянувши список цих брейгелівських проводирів, можна тільки порадіти їх святій наївності, тим більше, що одного разу, одна з цих "провідних" дуринд, апелюючи до досвіду Польщі, намагалась порівняти свої десакралізаційні потуги єсеїстки з самим Чеславом Мілошом. Та й досі незрозуміло, що у колі львівської громадськості робить таке чудо американської природи, як Тарік Сиріл Амар?

Сьогодні у Палаці Потоцьких знову зібрались (тільки у більшій к-ті) представники президії Конгресу української інтелігенції (скорочено, КУІ), щоб дати атентатну відповідь колишньому голові КУІ Степанові Павлюку.

З вершин і низин безапеляційної та безваріантної агітації за Ющенка, що вибудовується на державницькому менталітеті присутньої частини інтелігенції, яка готова душу й тіло віддати за демократичну Україну та проукраїнського президента, в город Павлюка було закинено бруківчину керівної праці у 1999 році у передвиборному штабі Кучми на Львівщині. Ідеології розійшлись, Павлюк зайвий на цьому посткучміському (?) святі демократії.

Зрозуміло, що риторика куістів на чолі з Володимиром Парубієм та мовчазним Борисом Возницьким є контекстуально правильною, але позаконтекстуально – ті ж теперішні куісти у тому ж 1999 році, пісялись окропчиком або на Кучму, або на Марчука (що більш ймовірно). Тому їх тодішнє протистояння Кучма-Марчук з огляду на кон'юнктуру ринку перейшло у протистояння Ющенко-Тимошенко (завдяки, напевне ж нардепному синочку Парубія) й тому, цю державницьку істерику куістів можна послати нах, з огляду на усю її ілюзорність. Також не варто забувати славнозвісну зустріч Януковича з львівською інтелігенцією.

Онтологічно розвертаючись до посягань інтелігенції на якийсь (сумнівний) авторитет і вплив на маси, не можна не помітити ідеалістичний (безсмертний) ареал розповсюдження цих ангельських істот. Згідно своїх ж легенд та переказів, інтелігенція – це вісники, посередники між Творцем і людьми, букмекери Господа Бога, Його найближчі образи та найкращі репліки Його подоби. Навіть Його фонограми на цьому світі, перефразовуючи Зазу Бурчуладзе. Лише їм відкриті усі небесні думки. Копірайт на інтерпретацію цих думок – також належить їм. Тому й вони надуті, як індики, від "уявного" усвідомлення власної важливості.

Та навіть "символічність" цієї "влади" не може допомогти їм боротись з тезою голландського кінознавця Антона Хаакмана "безсмертя – як безплідна форма життя" застосованою під час аналізу роману Біоя Касареса "Винахід Мореля". Так звана громадськість Львова логічно вписується в схему Хаакмана й тому у місцевому варіанті вона може звучати так: "інтелігенція – як безплідна форма життя".

Якщо раніше інтелігенція ще сперечалась з владою за вплив на маси, то тепер вона може лише влаштовувати ретроспективний показ своєї колишньої влади чи бажання до неї. Відповідаючи на сакральне запитання "з ким ви діячі культури?", вони давно вже не моняються з атавістичним поняттям совісті і відповідають – "з тим, хто сипне більше бабла".

Привиди інтелігенції ні нащо не впливають (їх вплив – мана, міраж, фата моргана), як би вони не прикривались словом "провідні", першою ж асоціацією до якого буде слово "каналізація". Апеляції до голосів цих вигаданих персонажів відбуваються по інерції, для проектування наявності на Україні міфічної демократії чи незрозумілого терміну "свобода слова".

Інтелігенція – як найбільш чутлива (стереотипно) до чогось, сфера населення, перекантовується у ці перехідні роки в якості піддослідних дрібних гризунів і у цьому її найбільша трагедія (бо ж вони стереотипно найбільш вразливі).

фото: popartists.com