Старенькі бабці на моїй вулиці якось говорили про те, що письменники і всілякого роду філософи неварті уваги, бо нічого конкретного не зробили і не роблять для людей. Уяви найменшої не маю, що саме стало причиною їхньої розмови і чим все ж таки вона закінчилась, але якось саме в той момент мене це не сильно заїло, подумаєш, якісь старенькі неосвічені бабусі говорять собі всілякі небилиці.

Минулої неділі, 5 жовтня, саме у день народження одного з найгеніальніших українських поетів Богдана-Ігоря Антонича пригадалась мені ця історія. Телевізори показували звичні і одні й ті самі речі – дурдом в політиці, танці з зірками і без, камеді клаби, вибори американського президента, економічна криза… У жодних новинах про Антонича ні слова. Насправді проблема значно глибша, одразу я не усвідомила, що насправді таких бабусь багато і що майже всі вони мали справу з вихованням не одного покоління.

Антонич ставився до поезії значно серйозніше, як до важливого елементу в існуванні людства. Саме щирість у стосунку до літератури дозволяє стати йому одним з найгеніальніших поетів в історії української літератури, саме тому цілі покоління найвідоміших і не дуже відомих письменників не обходяться без його філософії, без його художніх образів та прийомів. Саме щирість у стосунку до літератури дозволяє бути йому завжди актуальним. Саме щирість у стосунку до літератури стає причиною того, що більше, ніж на півстоліття його постать та творчість стали забороненою темою в історії української літератури.

Богдану-Ігорю Антоничу 5 жовтня було б 99 років. Власне наближення дат до великих нулів у нашій українській спільноті є символом того, що треба все ж таки щось зробити. Поважна дата і у цьому випадку стала приводом для свята. «Антоничу 100-1» - саме під такою назвою минулого тижня у Актовій залі Львівського національного університету відбулась урочиста подія з нагоди 99-ї річниці поета. Останній подібний вечір пам’яті Антонича у стінах рідної альма-матрі відбувався ще у далеких 60-х і то у дуже приватному колі.

Цього разу все виглядало не надто помпезно, як у інших випадках, але принаймні не пафосно, принаймні щиро. Як на академічне середовище було все не надто офіційно. Перші і наймолодші дослідники доробку Антонича, поети, актори, музиканти, літературознавці, студенти і просто поціновувачі літератури протягом кількох годин говорили про поета та насолоджувались його поезією.

Важливим моментом цієї акції стала презентація нового перевидання збірки Антонича "Три перстені". Видавництво "Літопис" продовжило цим виданням серію подарункової книги, першим таким проектом був вихід Франкового "Зів’ялого листя".

У цьому випадку маємо як мінімум два шедеври в одному – художній та поетичний. Як зазначила ведуча вечора Ірина Старовойт про перевидану збірку Антонича: "У порівнянні з "Трьома перстенями", "Зів’яле листя" всього лиш зів’яле листя». Крім красивого художнього оформлення книги важливим є те, що цього разу збережено оригінальний правопис збірки над чим постарався наймолодший український літературознавець Данило Ільницький. Для оформлення книги використано вперше і рукописи поета, а також фотографії. Дизайн "Трьох перстенів" як і "Зів’ялого листя" можна охарактеризувати одним словом – жир. Художники Романа Романишин та Андрій Лесів вражають в чергове своєю роботою.

Організатори цього вечора зазначили, що Рік Антонича в Україні тільки починається. Далі буде…

П. С. Жодний львівський очільник не був на урочистості і жодний з них не згадав про Антонича, котрий один з перших українських поетів створив образ Львова у поезії. Судячи з їхньої діяльності, їх напевно саме такі бабці, як на моїй вулиці і виховували.