Бабці втрачали свідомість, зів’ялим листям опадаючи до ніг Тягнибока… «Свобода» вивела на вулиці Львова свою гвардію, своїх перевірених бійців, своїх вірних. На центральній площі біля пам’ятника Шевченка їх зібралося не менше трьох тисяч і всі вони мужньо майже три години в тридцятиградусну спеку уважно слухали своїх лідерів. Бабусі падали і падали, але народ не розходився, тісніше змикаючи ряди. «Свободу» не спинити…

Відверто кажучи, більшість спостерігачів і журналістів на другій годині мітингу також уже були на межі втрати свідомості. Логіку виступів вони втратили ще раніше, і, якщо чесно, деякі з них, в тому числі й Вголос покинули мітинг так і не дочекавшись завершення. Це ірраціональне дійство, здавалося ніколи не скінчиться. Його апофеозом став півторагодинний (!!!) виступ Олега Тягнибока. Фідель Кастро може спати спокійно.

Але не будемо наслідувати латиноамериканську багатослівність ораторів «Свободи», й спробуємо лаконічно сформулювати нашу головну претензію до них та їхнього лідера. Може на вірних такого роду  заходи і впливають, але до слухачів неангажованих, «свободівцям» не вдалося сформулювати і донести якусь інформацію. Зокрема, представники преси так і не зрозуміли основної ідеї та гасел вчорашнього віча. За сильну державу? За національну безпеку? За сильну націю? Варіантів було озвучено чимало і усі вони нібито чимсь подібні, але такі розмови про все і ні про що конкретно, доречніші за столом, а не на мітингу.

Віче не прийняло ніякої резолюції, кожен промовець торочив про своє, всі виступи були надто розлогі, констатуючі і якщо й мали за мету донесення до публіки якихось партійних постулатів, то цього їм зробити не вдалося. Виникає закономірне запитання: а чи існує чітка партійна позиція з приводу нинішньої ситуації в країні? Нічого крім звичних заклинань і медитацій ми не почули. Україна в небезпеці – і пішло-поїхало: солянка сборная про всі злигодні і турботи нашого українського життя.

Окрім заклику до участі у всеукраїнському референдумі по статусу Криму, на момент нашої втечі з мітингу не прозвучало жодного іншого заклику до дій. Про те, що «Свобода» - за розпуск парламенту, допитливі могли довідатися хіба що з матеріалів бойового друкованого партійного листка, який роздавався досить мляво на площі. Про те, що основна тема мітингу і, вочевидь, виступів – загроза національній безпеці України, ми випитали у радника Тягнибока, про те, що вчорашнє віче є початком всеукраїнської акції – також.

За три години безконечних промов у каламутному словесному потоці не могла не втопитися будь яка важлива теза, яку «Свобода» планувала донести до мас. У свідомості залишилося хіба що нерозумні пафосні пасажі витівниці-елоквентки Ірини Фаріон на кшталт: «Смерть ворогам! Запам’ятайте цю тезу. Вона має тепер стати замість "добрий день". Все буде добре». «Саме в концепті «сила» я хотіла би поговорити з вами відверто щиро, оголено, наступально» або ж «Якщо тут є боягузи, заберіться звідси. Я знаю, що є купа чоловіків, які дуже бояться Ірини Фаріон». Бідна жінка. Однопартійці вже давно мали б їй пояснити, що дурість – божий дар, але не варто ним зловживати. 

Та  ще більше здивував виступ лідера партії – людини розумної і вирахуваної. Відверто кажучи, це напевно був, найгірший публічний виступ Тягнибока відколи він самостійно навчився залазити на табуретку.

Тягнибок абсолютно не контролював час. В певні моменти він нагадував, вжаленого бджолою президента Ющенка: таке саме безконечне просторікування, тільки енергійніше. Власна промова опанувала Олегом Тягнибоком і він носився хвилями власних слів, нездатний поставити крапку. Здавалося у Тягнибока не думки народжують слова, а навпаки слова пробуджують ідеї: кожна фраза чіпляла за собою наступну, та – ще одну і так без кінця.

Можна було зауважити, що Тягнибок користується підготовленими тезами. Але ці тези пасували б до розгорнутої аналітичної доповіді в експертному середовищі, а не до виступу на мітингу. Тільки один приклад: Тягнибок перерахував понад 10 зовнішніх і стільки же внутрішніх загроз національній безпеці Україні. Хочеться запитати в технологів «Свободи»: чи подумали вони про те, що пересічний виборець не здатен на слух сприйняти і запам’ятати більше як три основні тези? Те саме стосується й журналістів, у яких просто руки опускалися від того, що у виступі Тягнибока була відсутня будь-яка інформаційна й логічна складова.

Ще більшим ляпом стало те, що Тягнибок дослівно зацитував (а не переказав) під час виступу сам себе.

Красиве за картинкою недільне дійство «Свободи» можна вважати максимально невдалим з точки зору інформаційного резонансу. Якщо «Свобода» не зробить з цього висновків, то їй не варто розраховувати на ріст електорату поза середовищем своїх вірних.