Проблема з виїздом за кордон вже давно турбує українське суспільство. Безлад, який коїться в закордонних представництвах, та свавілля консульських офіцерів, які з посмішкою Берії вирішують "бути чи не бути" вже не раз ставала темою для обговорення. Але далі цього справа поки що не заходить. Випробувана марксова теорія про класове суспільство успішно демонструє, хто в домі хазяїн.

Нещодавно один мій приятель під час наших посиденьок за пивом поділився своїм, свіжим експірієнсом спілкування з працівниками канадського консульства.

Один друг-канадієць запросив його разом з його дівчиною до себе в Канаду на власне весілля. Коли справа дійшла до отримання візи, він, як годиться, зібравши усі необхідні папери, разом з дівчиною рушили до славного міста Кійова.

Дія перша

Черга на здачу документів. Дядєнька, який стояв перед ним з великим стосиком анкет та документів, просовує їх у віконечко зі словами: "Це вам від пана Давидовича...ну, той що головою ЦВК був...ви знаєте що з ними робити?". Працівниця мовчки кивнула головою і поклала цей стосик окремо від інших..

Дія друга

"Докажи мені, що ти не лишишся в Канаді після закінчення терміну дії візи!" – репетує офіцер консульської служби Канади. Чемне пояснення, що в цьому немає потреби, адже існує маса іміграційних програм, які дозволяють зробити це легально, аніж зробити інакше і отримувати в 2-3 рази менше, ніж легальний працівник.

"Не переконав!" резюмує вона, «а ну, поклич сюди свою дівчину».

Дія третя

"Скільки часу ви знаєте даного громадянина Канади". Виявилось, що всього лиш три тижні, підчас його перебування в Україні. Несамовита констатація: "Три тижні?!? І що це ви робили Йому усі ці три тижні, що він вас до себе запрошує, та й ще все оплачує?". Наступна спроба пояснити, що він має непогану роботу і зарплату в штуку баксів, неодноразово бував в Європі, і що він не збирається лишатися нелегалом.

Відповідь: "Робота твоя – гівно, поїздки в Європу – гівно, майна ти не маєш, і візу я тобі не відкрию!"

Дія четверта

Здається, вже давно минули ті часи, коли homo soveticus зачули запах волі, від чого московське Шерємєтьєво не справлялось з потоком звалюючих на пошуки щастя в Гамериці енд КанаДі плюс Ізраїль. В той час квітки-маргаритки отримали нагоду вільно знайомитись з іноземними мачо. Хтось намагався сховатись від братви. Тим, кого просто приваблювало бабло, пощастило з попитом на робочу силу та різноманіттям можливостей, які дісталися першопрохідцям.

На початку 90-х, з розвалом СРСР українці, після тривалого застою, наново відкривають для себе світ. Цей час сміливо можна назвати періодом Українських Географічних Відкриттів. Початок цьому поклала човникова торгівля в Польщі, куди вивозили усе, що було під рукою – від значків Леніна до деталей бойових літаків.

В середині 90-х доноситься глас Європи, яка потребувала робочих рук. Історія не зберегла нам ім’я першовідкривача, але з того часу у багажниках польських авто українці займали перше місце, як і в чергах до консульств Італії, Іспанії та Португалії як бажаючі побачити світ. Піковий період на зламі століть, коли економічна криза косила робочі місця, тільки підсилив бажання. Навіть у самих стійких. На заваді не стала навіть нестача бланків закордонних паспортів та фантастична кількість відмов у консульствах. Черги у них аж ніяк не зменшуються.

Сьогодні отримати візу в країни "золотого мільярду" є досить важко, якщо ви це робите самотужки і не маєте відповідних зв’язків. Тоді до ваших послуг величезна кількість агенцій, які за відповідну плату полегшать даний процес. Це не стосується США та Канади, де процес поставлений досить серйозно. В країни Шенгену охочі їдуть переважно через Польщу, в’їхати в яку є досить легко. Тільки в останній час, з приєднанням Польщі до Шенгену, умови отримання візи стали більш жорсткими.

Вартує зранку перейтись під польським консульством у Львові, щоб побачити ту кількість народу перед ним, і заодно почути що, де, і як. Про дівчат з різних контор, які за плату всунуть вашу анкету щоб вона потрапила на розгляд. По відсутність електронної реєстрації. Про те, що до серпня візу не отримати. Про 150 євро, за які турагенції безперешкодно у потрібні строки оформлять вам візу. Але це ще не все.

Заключна сцена

ООНівська декларація про всезагальну рівність не витримує жодної критики в сучасних умовах. Бо поділ на вищі та нижчі класи, уберменшів та унтерменшів, попри увесь офіціоз, є реалією сьогодення. Політики країн Європи та Америки диктують свої умови, в яких Україна займає далеко не виграшну позицію. Частково від невмотивованих (читай-вимушених) рішень влади, як от безвізовий в’їзд громадянам Європи та США, на якому країна щорічно втрачає великі гроші.

Коли в той самий час в’їзд в ці ж самі країни супроводжується цілою низкою бюрократичних перепон та приниженням зі сторони консульських офіцерів, які безапеляційно вирішують – бути чи не бути. Звичайно це не стосується Давидовича і Со. та їм подібним, які звісно не зазнають подібних проблем.

Подвійні реалії, в яких існує сучасний світ заставляють задуматись над теорію світової змови. Чи насправді мають рацію антиглобалісти та субкоманданте Маркос зі своєю світовою головоломкою. Чи це все тільки наслідки подвійного життя, в якому ілюзія заступає реальність, зустріч з якою провокує питання "ХТО ВИННИЙ і ЩО РОБИТИ?", Відповісти на яке так ніхто і не спромігся.