Давид Голощьокін зізнався, що востаннє виступав у Львові ще близько 20 років тому. Але каже, що публіка з того часу анітрохи не змінилась. Тобто все ще має відчуття джазу та почуття гумору.
 

Сказав нам усі ці хороші речі та й заграв джазу. І настільки віртуозно, щоб залишити враження гостям фестивалю ще надовго. Та й не лише він, а й уся його команда. Здавалось, що у барабанщика Віктора Єпанєшнікова з його інструментом взаємне кохання та цілковите взаєморозуміння.
 

Заграли вони нам багато чудових творів, серед них джазовий стандарт Річарда Роджерса “My romance”, а також “Cotton tail” Дюка Елінгтона. До речі, з останнім Голощьокін був знайомий, і той навіть помістив їхнє спільне фото у свою книгу. Коли Елінгтону казали, що він грає джаз, то він завжди відповідав, що ні, він грає музику свого народу, розповів Давид Голощьокін.
 

А тепер ще про «Laboratorium». Про них також просто нереально забути. До речі, їхній бас-гітарист Павел Шчєранскі, грає також у теперішніх Scorpions. Спочатку у «Laboratorium» грав батько Павла, а тепер і він сам – на даний момент наймолодший член групи.
 

До речі, про вік. Учасники «Laboratorium» спочатку думали, що будуть на фестивалі найстарішими, та потім зустріли пана Голощьокіна. Який заявив нам, ніби має вже 89 літ. Цікаво, чи правда?
 

Та повернемось до польських гостей Jazz bez.
«В цій групі грає четверо білих чоловіків зі сходу Польщі, - сказав Марек Стришовскі, глянув на басиста і виправився. – Майже білих».
 

«Laboratorium» зіграли львівським прихильникам джазу свої творіння, деякі навіть скомпоновані з декількох. Не можна не згадати про такий твір, як „Pokój nemer 210”, назва якого походить від номеру готельної кімнати, у якій колись зупинялись музиканти.
 

«Номер тої кімнати окреслює кількість жінок, які там проходили», - весело зазначає Марек Стришовскі.
 

Також не вдасться забути про твір, який відображає спогади групи про нефортунне перебування у Монголії, особливо про 48 годин проведених у арештантській юрті. Своїм голосом Стришовскі і справді передав увесь колорит емоцій посиденьок у тій юрті! Таки мають хлопці про що згадати.
 

Ще їхній джаз нереально допомагає блукати твоїй уяві по різних закамарках світової фантастики. Мені, наприклад, чомусь їхня музика асоціюється з великою м’якою червоною канапою (такою ж червоною, як і мешти клавішника Януша Гживача).