Незважаючи на повні жмені закордонних інфлюєнсів, Bajinda на відміну від Punk TV та Мои Ракеты..., не паразитує на струйових досягненнях тої ж британської сцени, не залишаться на формальних колах "і ми так можемо", а своїми партизанськими діями в тилу ворога створює загони поклоніння деталями і нюансам.
Саунд і вокал демонструють чудеса еквілібристики, створюючи вже не формальне поклоніння богам острівної величини, а свою оригінальну подачу матеріалу. Це не тупе клонування, а розумне розширення свідомості та можливості закордонного музла на російських широтах.
Ну й куди ж без стьобу та вплетеного в нього постмодерного цитування, що тільки додаэ позитивні бали Bajinda Behind The Enemy Lines. Punk TV і Мои Ракеты Вверх аж занадто серйозні в своєму клонуванні хеллов Доллі.
Центральна лінія з тисячами звукових доріжок, які розтікаються мислєю по дрєву, це продовження славної теорії і практики мадчестера, яко спроби поєднання року і електроніки для створення живих, попригунчастих треків, під які можна було відриватись не гірше, ніж на рейвах.
Stone Roses, Happy Mondays, Primal Scream (електронного періоду) – то всьо форева. Плюс наявне прослуховування пізніших продовжувачів мадчестерського бізнесу: Kasabian і The Music. Не варто забувати про кислотність музла, час від часу згадуючи про психоделію Doors і пам'ятаючи про сітари тих ж Kula Shaker чи Primal Scream (альбом "Screamadelica"). Також в голові тримаються Rage Against The Machine, Sonic Youth і паралельні на своєму курсі UNKLE.
Кожен трек в демці майже ідеальна суміш всього вище перерахованого. Похуїстичні і нахабні інтонації вокаліста + істерично-стьобні крики на беках створюють атмосферу всепереможного свята святого обкуру.
Жирний саунд басу та перкусії, грув, квакаючі дабові примочки розведені місцями аналоговими синтезаторами з територій Рея Манзарека і таємниці 3-ї планети, хіп-хоп, пост-панковий екстрім доводять 9-й вал цунамічного саунду до свого логічного фінішу і накривають з головою набагато краще, ніж більшість цьогорічних альбомів так званих звьозд бальшой сцени: Nine Inch Nails, Coldplay, The Dandy Warhols, dEUS, Death Cab For Cutie, Asian Dub Foundation ітеде.
"98" рубає на капусту своїм басовим монотоном і гітарами, які рвуться на Шипку, а бестіарний голос вокаліста з ангельськими етюдами на бек-вокалах намагаються поєднати непоєднуване. І досить успішно.
Дабові петлі "crime" і перкусія мейкають не якийсь там бойовичок, а цілий блокбастер-розколбастер, який Голлівуду і не насниться. Відсторонений вокал створює атмосферу невимушеного стьобу під час бомбардування Дрездену літаками союзників. Соло гітари за хвилину до фінішу – 10 балів.
Гімн всесвітньому похуїзму "ignore it" переливається всіми кольорами сітарної психоделійки і 4-х разовою спробою вимовляння слова "everything" російськими акцентами. Літають тіні Kula Shaker і саме тут прорізають клавішні Манзарека та істеричний сміх енд оргазмні ахі-охі на тлі вокального похуїзму вокаліста.
"up in the sky", як найбільш легший трек демки, демонструє свої кенгурячі здібності в спробах покатататись на бєлокрилих лошадках. Пост-панковий драйв з головою переганяє в елементах денсу навіть альбоми Editors і згадує найкращі моменти життєдіяльності Buzzcocks. Одна з найкращих денсо-рокових штучок в цьому році.
"kertmit's walk". Трек стоїть окремо від попередньої когорти фантастичного звуку в тилу ворога. Дуже і предуже розумний трек. Rage Against The Machine можуть спати спокійно. Побудова треку (форма і зміст) безболісно перетікає з одного стану в інший, на очах створюючи один з найкращих треків цього року.
Бас тільки натякає на свою присутність, щоб в потрібні моменти повністю окупувати всю звукову карту. Перестрілка між гітарою і перкусією без жодного молока і соплів. Зальоти клавішних в Air підкріплені усіма візами і дозволами посягань навіть на простір спейс-року. Грув забезпечено за усіма параметрами. Речитатив йде степ бай степ за лірикою і є як найкращою формою передачі змісту пісні.
1. kertmit's walk
2. crime
3. 98
4. up in the sky
5. ignore it