Про це йдеться у сюжеті ТСН.

З дитинства мешканець Калуша Микола погано чує і не говорить. Сусіди часто бачили чоловіка у вікні, проте їм ніколи не спадало на думку, що його батьки майже 30 років не виводили сина на вулицю. 

«Пропонували допомогу, вона: «Ми нє голодаєм. Всьо!». Сусідів коли затоплювали, були проблеми, вона казала: «Нє учітє мєня жить!». На початках вони гуляли малими, виходили на лавку, сиділи. Коли діти пішли в школу, він 3 місяці ходив у школу для дітей, які недочувають. А потім вона чомусь його забрала, сказала, що його там ображають», – каже сусідка.

Одного разу сім’я Миколи вчергове затопила сусідів знизу. Люди пішли скаржитися і були ошелешені тим, що відбувається у квартирі Миколи. Як виявилося, батько «Мауглі» Петро помер, проте жінка тримала його тіло у квартирі декілька діб, мовляв, відігріється під ковдрою. До сім’ї звітали представники соціальних служб.

«Її чоловік помер та лежав. В пятницю помер, вони у вівторок прийшли. Вона його накрила – думала, відігріється», – розповідає директор територіального центру соціального обслуговування Надія Рим.

У квартиру службовці заходили у рукавицях, протигазах, адже там було брудно, пахло відходами, підлога була вкрита сміттям. Через деякий час із квартири зникла і мати Миколи. Виявилося, вона лежала у квартирі, вражена інсультом, а 39-річний син сидів біля вікна.

«Він сидів біля вікна, видавав одноманітні звуки. Сусідка кілька днів підряд приносила їжу, він їжу викидав на землю, а потім піднімав і їв», – розповідає заступник керівника Калуського міського центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді Василь Ільницький.

Наразі «квартирний Мауглі» у Снятинському психоневрологічному інтернаті. Працівники закладу кажуть, що він серйозно відстає у розвитку, ним важко займатися. Його важко переодягнути, чоловік чекає, що його помиють, нагодують тощо. На нього чекає тривала реабілітація, лікування, після чого він з нуля вчитиме елементарні речі, такі як догляд за гігієною, самостіний прийом їжі тощо.

Мати Миколи ж заявляє, що вона не хотіла його обмежити, вона просто боялася за нього через те, що син начебто глухонімий. 

«Що він був зачинений – то брехня, наклеп. Насправді він глухонімий, і я боялася за нього. Вважала, що сама витримаю все це і ми з ним проживемо, як вдасться», – розповідяє вона.

Під час перебування у лікарні жінка ні разу не згадала про сина протягом тижня.