Belle and Sebastian "Belle & Sebastian Write About Love" (2010)

Шотландський бенд не збирається уникати хітовості деяких треків "The Life Pursuit" (2006), тим більше, коли Сам Господь врятував дівчинку минулого року і тому видає декілька приставучих мелодій поміж загальної тихохідності.

Інді-попа Belle and Sebastian не перестає крутитись навколо творчого доробку Felt ("I Didn't See It Coming", "Come On Sister", "Write About Love") або десь в області річкових поетів, або "Forever Breathes the Lonely Word" (1986). Не образили цього разу й Love ("I Want The World to Stop"). Оркестрована теплота 60-х особливо надихає писання про любов ("I Can See Your Future", "Read the Blessed Pages").

Старомодність, тобто вінтажність особливо надихає й шкільні вечори перших поцілунків у далекому минулому і чи не тому Нора Джонс майстерно так вагається на "Little Lou, Ugly Jack, Prophet John" декілька секунд, чи не впасти їй у хіт The Skyliners "Since I Don't Have You".

Привиди ракенролу блукають у фірмових баладках, де навколишня тихохідність піднімається ввись трубою а-ля Mojave 3. Вповільненість баладок відзначається кислотною замріяністю ("Calculating Bimbo"), традиційній інфантильності яких дуже недалеко до шизофренічної атмосфери пофігізму ("I'm Not Living in the Real World"), а там й до милого стьобу над фолком 60-х ("I Can See Your Future").

Ностальгія, що панує на диску парадоксальним чином не намагається сотворити ще один "Funny Little Frog" оскільки "Come On Sister", "Calculating Bimbo", "I Want The World to Stop", "I'm Not Living in the Real World" – то значно більша к-ть, ніж один (хіт).

1. I Didn't See It Coming
2. Come On Sister
3. Calculating Bimbo
4. I Want The World to Stop
5. Little Lou, Ugly Jack, Prophet John (feat. Norah Jones)
6. Write About Love (feat. Carey Mulligan)
7. I'm Not Living in the Real World
8. Ghost of Rockschool
9. Read the Blessed Pages
10. I Can See Your Future
11. Sunday's Pretty Icons

John Legend & The Roots "Wake Up!" (2010)

Ледженд і рутси вирішили вдарили по релаксійному сексапілу та розіграти хіти 60-70-х в модернових інтер’єрах. Але щось та релаксійність занадто канікулярна, щоб претендувати на всепереможну любов.

На абсолют претендує лише "Wake Up Everybody". Десь поблизу тусить "Little Ghetto Boy". В сейшині "I Can't Write Left Handed" нічого особливо особливого. Героїчно фанкують на "Our Generation" та "Hard Times" паралелячись з треком Алое Блека "Life So Hard", але це більше заслуга Baby Huey, ніж теперішнього покоління, та й відколи рульне фанкування стало для афроамерів чимось далеким, як й саншайне реггі во славу ранкового сонцестояння ("Humanity").

Соульні номери розпливаються анонсованим та грайливим сексапілом ("I Wish I Knew How It Would Feel to Be Free"), але сказати, що вони кращі за божественне виконання того ж Марвіна Гайє ("Wholy Holy"), то буде злочином перед людством.

1. Hard Times (feat. Black Thought)
2. Compared to What
3. Wake Up Everybody (feat. Common & Melanie Fiona)
4. Our Generation (The Hope Of the World) (feat. CL Smooth)
5. Little Ghetto Boy (Prelude) (feat. Malik Yusef)
6. Little Ghetto Boy (feat. Black Thought)
7. Hang On In There
8. Humanity (Love The Way It Should Be)
9. Wholy Holy
10. I Can't Write Left Handed
11. I Wish I Knew How It Would Feel to Be Free
12. Shine

James "The Night Before"/"The Morning After" (2010)

Манчестерська братва не втомлюється після екзальтацій "Hey Ma" (2008) возрадувать френдів якісним матеріалом і дає у цьому році подвійний альбом все тих ж земних, але вже таких блаженних радостей святкового дня.

При усіх життєрадісних маніфестах про цей магічний світ, медчестер банди трохи стоїть на видноколі (інколи з фолковим моментом) разом з наростаючим моторіком героїки, де навіть органчик на своєму законному місці (а не в малиново-сопливих краях), щоб дати повну дорогу баладним особливостям James.

Атоми нью-вейву салютують 80-м ("Porcupine"), оркестровки супроводжують проривання благодаті, хор супроводжує героїв в останню путь ("Tell Her I Said So"). Супровідних баладок особливо багато на "The Morning After", де після "Dust Motes", готичний стайл "Fear" дає просратись Боно в усій атмосферній красі цього світу.

The Night Before

1. It's Hot
2. Crazy
3. Ten Below
4. Porcupine
5. Shine
6. Dr Hellier
7. Hero

The Morning After

1. Got The Shakes
2. Dust Motes
3. Tell Her I Said So
4. Kaleidoscope
5. Rabbit Hole
6. Make For This City
7. Lookaway
8. Fear

Margot & the Nuclear So and So's "Buzzard" (2010)

Інді-попи з Індіани збагатили публіку іронічно-камерним багатством дебютного диску "The Dust of Retreat" (2006), щоб потім чогось затупити у 2008 році з подвійником "Not Animal/ Animal!".

На "Buzzard" Марго та її ті та інші нарешті роздуплились до життя. Хоча спочатку здавалось, що ніц не змінились, окрім того, тихі ботани вирішили стати копіями неустанної пієти Тома Йорка з пост-гранжевою фуззацією а-ля "Pablo Honey" (1993) та іншою студентською аритмією.

Але поступово фідбеки перестали борознити космос, слава Sonic Youth перестала бити в голову, а баладність під Йорка з розумним і головне, іронічним підходом стала своєрідним артистичним вибриком та стьобним паразитуванням на трупах все того ж святого Тома Йорка.

Прогулянки романтика нарешті згадали про нестаріючу браваду, душевна камерність піднялась на перископну глибину ("Lunatic, Lunatic, Lunatic"), заффузон почав нагадувати вже про творчість ще одних монстрів The White Stripes з доелефантного періоду ("Earth to Aliens: What Do You Want?"). А вершиною мінімалістичної баладності та назвових приколів з дебютника стала обволікаюча м’якість "Tiny Vampire Robot". Отак через північ на північний захід Margot & the Nuclear So and So's нарешті добрались до свого покликання.

1. Birds
2. Let's Paint our Teeth Green
3. New York City Hotel Blues
4. Claws Off
5. Will You Love Me Forever?
6. Tiny Vampire Robot
7. Your Lower Back
8. Freak Flight Speed
9. My Baby (Cares for the Animals)
10. Lunatic, Lunatic, Lunatic
11. Earth to Aliens: What Do You Want?
12. I Do

Matthew Dear "Black City" (2010)

Детройтський мен на крилах ночі рулює електропопом з вітанням початкам 80-х в їх даркових іпостасях Девіда Боуі з альбому "Lodger" (1979) та мінімалістичності дисків Fad Gadget.

До цієї катавасії додається мікрохаус, заглітчений амбієнт та індустріальний крен в EBM. Дарковість "Black City" перекриває своєю тінню усю ритмічність, а значить й світлість (в денспольному плані) попереднього альбому "Asa Breed" (2007).

Темрява диску агресивна, але не страшна аж настільки, бо дружить з неприхованою іронією. Гіпнотичний ефект апелює до душі в найбільш хітових моментах диску, де їх цифровий порядок від 1 до 5, і де "Slowdance" їх найбільш прогресивний представник.

"You Put a Smell on Me" закільцьовується заглюком в індустріальний брутал денсу, а мікрохаус домінує на "More Surgery". А от "Monkey" вирізняється вже більше не саундовими характеристиками, а буквальним запахом джунглів, бо схожість на попередній етно-заплив "Shortwave" (з вітанням тому ж Боуі) сильно програє треком з 1 по 5 доріжку.

Взагалі, повз каси пролітає фінішний "Gem" зі своїм заглітченим амбієнтом так схожим на діяльність The Album Leaf в найгірших його проявах. Якщо подумати, то "Shortwave" та "Monkey" існують лише в якості концептуальної ілюзії Боуі і тому їх також можна було лишити за межами "Black City" заради кращого гіпно-ефекту.

1. Honey
2. I Can't Feel
3. Little People (Black City)
4. Slowdance
5. Soil to Seed
6. You Put a Smell on Me
7. Shortwave
8. Monkey
9. More Surgery
10. Gem